Сергій Герасимчук

Регіон:
Чорноморський регіон
Тема:
Політичні системи

Динаміка процесів в регіонах та державах (Білорусь, Молдова, Кавказ, Центральна Азія), у т.ч. з точки зору інтересів РФ та зовнішніх гравців (США, ЄС, Китай тощо)

РОСІЯ

Росія традиційно була і лишається важливим гравцем у пострадянському регіоні. Росія, як і раніше переслідує інтереси пов’язані зі збереженням свого панівного становища, маркуючи цей «простір СНД» як т.зв. «зону виключних геополітичних інтересів/відповідальності», заявляючи про право на здійснення контролю зовнішньої й економічної політики держав регіону, політики безпеки й оборони, а також системи євразійських комунікацій і торгівлі, характеру геоекономічного розвитку.

Все це завуальовано представлено у Концепції зовнішньої політики Російської Федерації від 30 листопада 2016 року. Так чи інакше, в рамках парадигми «російського ревізіонізму», Москва упаковує наведені пріоритети (інтереси-цілі) в неоімперську ідеологему «русского мира» і веде активну експансіоністську політику із внутрішнього ослаблення цих держав, ураження їх політико-економічної й соціальної стійкості, вдається до інспірування т.зв. «керованого хаосу», а також до правового нігілізму і відвертого політичного (воєнного) волюнтаризму – агресії, інтервенції, окупації, анексії.

Така політика покликана створити підстави для росієцентричних інтеграційних проектів. Чільне місце серед таких займають ЄврАзЕС, Митний союз та ОДКБ. Росія не пропонує виразного взаємовигідного порядку денного, але, разом з тим, у такий спосіб пропонує можливе зниження політико-економічного тиску та загроз.

По суті, це демонструє ще одну універсальну рису російської зовнішньої політики – «політику шантажу». Примітно, що Москва застосовує підхід шантажу в незалежності від політичного режиму в тій чи іншій державі: з однаковим успіхом Москва чинить тиск на авторитарний Мінськ чи Баку, нейтральний Кишинеу, демократичний Київ чи проросійський Єреван. Головна мета – досягнення контролю і покори, підпорядкування своїй волі і політичній лінії.

Також варто відзначити, що об’єктами подібного шантажу є як держави регіону, так і інші країни та блоки держав, які можуть мати інтерес до співробітництва в регіоні, та яким Росія відверто демонструє, що спроби її обмежити чи стримати вестимуть до негативних наслідків, «будь якими засобами».

Таким чином, Москва дестабілізує держави і ситуацію в суб-регіонах (Кавказ, Центральна Азія, Східна Європа), підриває і гальмує їх політичний, економічний і соціальний розвиток. Цим самим вона створює критичні загрози у всіх сферах існування цих держав, аж до цілковитого заперечення їх суверенітету та встановлення контролю.

Наступні кроки складають деструктивний, загрозливий зміст зовнішньої політики Москви по відношенню до держав т.зв. «простору СНД» – регіону Східної Європи, Кавказу і Центральної Азії:

  • Демонстрація зневажливого, шовіністичного ставлення до народів і держав означених регіонів і субрегіонів,
  • грубе втручання у їхню внутрішню політику (у виборчі процеси),
  • встановлення контролю у ключових/критичних секторах національних економік,
  • нав’язування економічного й військового партнерства та «інтеграції»,
  • створення різнорідних (політичних, економічних, аналітичних, громадських тощо) розвідувальних агентурних мереж,
  • проведення пропагандистських та дезінформаційних кампаній,
  • інспірування міжнародної корупційної та кримінальної діяльності,
  • ведення диверсійно-підривної роботи,
  • підтримка політичного сепаратизму, екстремізму й тероризму, сприяння виникненню сепаратистських збройних конфліктів, їх локалізація і зведення до «відкладених» – «заморожених конфліктів»,
  • нарощування військових сил і засобів вздовж суміжних кордонів, створення потенційних воєнних загроз.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

Визначальною рисою діяльності ЄС у регіоні є притаманні для Європейського Союзу в цілому спроби:

  • налагодити у державах регіону процеси демократизації (щонайменше формальної),
  • належне врядування, підтримка реформ у цьому напрямі,
  • імпліцитні спроби протиставити російській концепції «керованого хаосу» ціннісно-нормативні конструкти, які посилили б спроможність держав пост-радянського простору забезпечити стійкість/пружність (resilience) у відносинах як з Росією, так і з іншими третіми сторонами.

При цьому, ЄС значною мірою нехтує нав’язаним Росією підходом про «зону виключних інтересів», натомість запроваджуючи власне «зонування»/класифікацію. Загалом, розподіл відбувається на держави Східного Партнерства, що мають з ЄС Угоди про асоціацію (Грузія, Молдова, Україна, – до яких ЄС висуває найбільші вимоги у сфері реформування, проте й пропонує найвищий рівень інтеграції), та інші держави Східного партнерства (Азербайджан, Білорусь, Вірменія – щодо яких ЄС проводить політику «відкритості до діалогу», проте не наполягає на політичному зближенні, а в економічних питаннях керується прагматизмом). Держави, що не входять до Східного партнерства, розглядаються здебільшого як економічні партнери (із помітним зміщенням інтересу від енергетичного сектору до транзитного сектору в останні роки)  та без перспективи політичної інтеграції.

США

США у своїх інтересах і манері поведінки в регіоні мало чим різниться від Євросоюзу, з тією відмінністю, що мають властиво свої економічні й політичні інтереси. Вашингтон, виходячи із ліберально-демократичних цінностей організації суспільного ладу і діючи глобально:

  • всіляко підтримує процеси демократизації і лібералізації,
  • сприяє євроатлантичній інтеграції або партнерству з державами регіону, в чому відіграє ключову роль.
  • володіють дещо значнішим потенціалом та більшою політичною рішучістю у підтримці розвитку держав регіону і протидії політиці ревізіонізму й неоімперіалізму Росії.  
  • Значну увагу приділяють енергетичному сектору та питанням боротьби з  тероризмом ат екстремізмом (Центральна Азія).

Також, США брали активну участь у врегулюванні гарячих і «заморожених конфліктів». Примітним є пріоритет безпекової складової також з огляду на ризики ісламського екстремізму та сусідство регіону Центральної Азії з «гарячими точками» – передусім Афганістаном.

ІНШІ ДЕРЖАВИ

Заслуговує на увагу зростання на пострадянському просторі альтернативних гравців. Якшо раніше ситуація у регіоні почасти обумовлювалась дихотомією Захід – Росія, то нині на динаміку процесів дедалі більше починають впливати КНР та Туреччина. При цьому, заслуговує на увагу те, що КНР в цілому нехтує і російським підходом «зони виключних інтересів», і європейським підходом, і здійснює політику у відповідності до власних економічних та транзитних інтересів.

Cуттєво зросла присутність КНР у державах Східного партнерства. Експорт алкогольних напоїв з Молдови до КНР зріс із 2,5% у 2013 р. до 8,7% у 2017. У Грузії потужним економічним гравцем є китайська Hualing Group, яка інвестує у страхування, логістику, транспорт та нерухомість, та CEFC Energy Company, яка володіє 75% Вільної індустріальної зони в Поті. У Азербайджані китайський Азійський інфраструктурний інвестиційний банк виділив близько 600 млн. дол. США на побудову газогону Азербайджан – Туреччина. Китай також постачає ракентні установки до Вірменії та підтримує виробництво ракетних установок в Білорусі, а також інвестував там у створення Індустріального парку «Великий камінь».

Доволі динамічно розвиваються торгівельні відносини між Вірменією та Іраном і між Азербайджаном та Туреччиною. Туреччина також інвестує у відновлювану енергетику та транспортні проекти в Грузії.

Китай також суттєво посилився на теренах Центральної Азії. Предметом основної уваги Китаю у регіоні є нафтогазовий сектор. У Казахстані КНР володіє компанією PetroKazakhstan, має частку у MangistauMunaiGas, поглиблює співпрацю з KazMunaiGaz. Казахстан як транзитна держава також відіграє провідну роль у китайській Ініціативі «Пояс і Шлях», відтак помітно зростають китайські інвестиції в розробку транспортної інфрастуктури Казахстану. З Туркменістаном його пов’язує газогін, запущений у 2009 р., який транзитом через Казахстан та Узбекистан постачає газ до КНР. У Киргизстані посилилась залученість Китаю до інфраструктурних проектів.  В Узбекистані предметом інтересу КНР є розробка нафтових і газових родовищ, родовищ урану, відновлювана енергетика.

Китай також є постачальником систем ПВО до Узбекистану та Туркменістану, а в рамках ШОС бере участь у контр-терористичних навчаннях разом з Казахстаном, Киргизією та Таджикистаном.

Що стосується Туреччини, то її вплив у Центральній Азії дещо знижується. З одного боку, ідеї пан-тюркізму не підкріплені відповідними інвестиціями та економічними проектами себе не виправдовують. З іншого, на відміну від Китаю, Туреччина уникає конкуренції з РФ, намагається синхронізувати свою політику у регіоні з російськими пріоритетами, тоді як КНР, як вже зазначалось, керується здебільшого власними довгостроковими стратегіями. Певні  складнощі у відносинах Туреччини і країн ЦА виникали останнім часом і через питання роботи шкіл, відкритих інституціями близькими до Гюлена, якого влада Туреччини звинувачує у спробі перевороту.

У 2018 році Молдова розпочала переговори про створення зони вільної торгівлі з КНР. Також, Молдова підписала угоду про вільну торгівлю з Туреччиною і це мало наслідком зростання рівня двосторонньої торгівлі на 25% у 2017 році. В свою чергу Грузія вже підписала Угоди про вільну торгівлю із Китаєм та Туреччиною, веде відповідні переговори із державами Перської затоки.

Інтереси України та можливі зовнішньополітичні ініціативи

В інтересах України враховувати динанаміку політичних процесів у пост-радянському регіоні, брати до уваги, що донедавна паралельна політика РФ, США, ЄС та альтернативних гравців –  дедалі більше набуває ознак конкуренції, а подекуди й конфронтації. Інтеграційні процеси на  пострадянському просторі перестають бути пріоритетними, і відносини здебільш переходять в контекст двосторонніх або багатосторонніх проектів.

Пріоритетні інтереси України передусім пов’язані із

  • нейтралізацією загроз, що створюються російською гібридною агресією,
  • поліпшенням безпекового середовища в регіоні,
  • створенням сприятливих умов для європейської інтеграції та збереження статусу близького партнера ЄС та США, а у перспективі – з членством України в НАТО
  • налагодження двосторонніх та багатосторонніх  економічних зв’язків, спільна участь в економічних, транспортних та енергетичних проектах

Також, слід враховувати інтереси альтернативних гравців у регіоні і, тією мірою, якою вони співпадають з українськими, ініціювати спільні з альтернативними гравцями проекти та ініціативи (у тому числі із Китаєм, що в рамках ідеологеми “Шовкового шляху” втілює Ініціативу «Пояс і Шлях»).

Рекомендації

До числа кроків, що могли б підвищити ефективність політики України в регіоні можна віднести наступні:

  • Розробка та імплементація Стратегії відносин з державами Східного партнерства з урахуванням поділу на держави-підписанти Угоди про асоціацію та держави, що не мають такого статусу, та продовження роботи над просуванням формату «Східне Партнерство + »;
  • Посилення роботи з регіоном Центральної Азії, зокрема, шляхом призначення Послів до Казахстану та Киргизстану, а також ініціювання проведення конференції з питань розвитку ділової активності та ширшої економічної співпраці у регіоні Центральної Азії;
  • Приділення належної увагу імплементації Плану дій Україна – КНР з реалізації ініціативи спільної побудови «Економічного поясу Великого шовкового шляху» та «Морського шовкового шляху ХХІ ст.»;
  • Оголошення/заява про вихід України з СНД, про скасування свого перебування у складі СНД, як структури, яка відповідає інтересам виключно одного актора в регіоні – РФ, та впровадження невідкладних координаційних заходів з імплементації такого рішення;
  • Ревізія угод, які були підписані в рамках СНД, та підписання подібних  угод з окремими країнами регіону, за необхідності.
  • Використання майданчиків ОДЕР-ГУАМ і Східного партнерства для проведення самітів із питань політики протидії російській політиці щодо  країн регіону;
  • Посилення спільно з державами підписантами Угоди про асоціацію наступальної по відношенню до Москви поведінки Києва в рамках ОБСЄ, Ради Європи та ООН щодо «заморожених конфліктів».
  • Доречним видається започаткування щорічної Міжнародної конференції (на рівні глав держав, урядів, міністрів закордонних справ) з питань безпеки т.зв. Великої Східної Європи (умовний простір, що охоплює Кавказ, Чорномор’я, Південно-Східну Європу (включно з Балканами), Центральну і Східну Європу, Балтику. Видається, що українська ініціатива такої Конференції була б схвально сприйнята як «актуальна і значима», як в столицях держав-сусідів України, так і в ширшому міжнародного колі. Формат Конференції можна визначити на кшталт щорічної Мюнхенської конференції, з тією відмінністю, що мова йтиме не про світовий контекст політики міжнародної безпеки, а про контекст політики безпеки в регіоні Великої Східної Європи.

Експертну оцінку виконано в рамках реалізації проекту «Експертна дипломатія: посилення інформаційної співпраці між комітетом у закордонних справах ВР України та незалежними аналітичними центрами України», що реалізується за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».