Надія Коваль

Регіон:
ЄС
Країна:
Франція
Тема:
Політичні системи

РЕЗУЛЬТАТИ ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ВИБОРІВ У ФРАНЦІЇ

11 і 18 червня у Франції відбулися перший та другий тур парламентських виборів до нижньої палати французького парламенту – Національної асамблеї. Переконливу перемогу на них (350 мандатів за необхідного мінімуму для формування більшості – 289) святкувала президентська коаліція центристських партій: «Вперед, Республіко» президента Е. Макрона (308 мандатів) та «Демократичний рух» (42 мандати).

Найбільшою опозиційною силою будуть праві «Республіканці» на  чолі з  (разом із союзниками «Союз демократів та незалежних» – 130 мандатів). Однак вони втратили майже 100 голосів у порівнянні з попереднім скликанням та перебувають під загрозою подальшого розколу: на групу «конструктивних», що готові до співпраці з президентом, та консервативне ядро.

Фракція колишньої правлячої Соціалістичної партії (попередній президент Ф. Олланд  – соціаліст) скоротилася практично вдесятеро і наразі складає лише 29 депутатів. Праворадикальний «Національний Фронт» матиме 8 депутатів, в тому числі лідерку Марін Ле Пен, яка до того працювала депутатом Європейського парламенту. Однак для формування мінімальної депутатської групи з 15 осіб (а це передбачає фінансову, організаційну та логістичну підтримку з державного бюджету) цього недостатньо. Окрему депутатську групу натомість зможе сформувати ліворадикальна «Нескорена Франція» кандидата у президенти Ж.-Л. Меленшона (17 мандатів) за ймовірної підтримки Комуністичної партії Франції (10 мандатів).

Таким чином, президент Е. Макрон, що вступив на посаду лише місяць тому, фактично отримує карт-бланш на впровадження своєї передвиборчої програми. Разом з Демократичним рухом, «конструктивними» «Республіканцями» та рядом прихильних соціалістів та незалежних, розширена пропрезидентська більшість може скласти майже 400 депутатів з 577. Фрагментарність опозиції полегшує стосунки у трикутнику президент-парламент-уряд, хоча представленість ліво- та право- радикалів обіцяє гарячі дебати.

Тріумфальні результати виборів усувають потребу у суттєвому переформатуванні уряду. Прогнозовані втрати пов’язані радше з політичними і корупційними скандалами, ніж безпосередньо з результатами виборів. Зокрема, найближчими днями слід очікувати призначення нового міністра оборони: Сільві Гуляр вже подала у відставку (розслідування  корупційної справи у Європарламенті). Однак через те, що під ударом опинилися саме міністри від партнерів з Демократичного руху, однопартійність уряду може бути посилена.

Головний порядок денний найближчими місяцями визначатиметься внутрішньополітичними потребами: пріоритетними визначено заходи з боротьби з тероризмом, моралізації політичного життя та суттєвої реформи трудового законодавства. Не слід очікувати гучних зовнішньополітичних рішень до проведення парламентських виборів в Німеччині в жовтні. В першу чергу це стосується тих питань, які потребують співпраці з Німеччиною – подальшого розвитку Європейського Союзу чи розв’язання українсько-російського конфлікту. Однак і схильність Макрона до яскравих політичних жестів, спрямованих на демонстрацію сили на міжнародній арені, також не варто повністю скидати з розрахунків (як це показали діалог з Трампом, візит Путіна та поїздка в Малі).

«УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ» У ФРАНЦУЗЬКОМУ ПОРЯДКУ ДЕННОМУ

Назагал, зважаючи на парламентський тріумф президента Макрона, логічно припустити збереження його зовнішньополітичної лінії, визначеної під час передвиборчої кампанії, і безпосередньо на посаді президента.

Протягом президентської кампанії, «українське питання» входило до переліку актуальних тем, що визначали відмінності між кандидатами, хоча й традиційно розглядалося через призму того, якими мають бути відносини Франції з Росією. Нагадаємо, що з-поміж чотирьох лідерів за результатами голосування в першому турі, саме позиція Е. Макрона була найбільш сприятливою як для подальшого розвитку двосторонніх відносин, так і для подальшої співпраці України з Францією в рамках Нормандського формату. В той час як М. Ле Пен, Ж-Л. Меланшон та Ф. Фійон в різні способи виправдовували анексію Криму та були схильні трактувати агресію на Донбасі як внутрішньоукраїнський конфлікт, завзято критикуючи український уряд, Макрон зайняв принципову позицію щодо неприпустимості порушення міжнародного права та необхідності дотримання Мінських домовленостей, як обов’язкової передумови зняття санкцій.

Водночас, не варто вважати Макрона відверто проукраїнським політиком.

По-перше, попри критику теперішньої поведінки Росії, в довгостроковому вимірі Макрон налаштований на відновлення позитивних політичних та економічних стосунків з Росією і в деяких інтерв’ю говорив навіть про спільну з Німеччиною розробку нового формату співпраці ЄС та Росії. Таких пропозицій, що будуть представлені в якості ширшої рамки вирішення конфлікту можна очікувати починаючи з середини осені.

Іншим виміром франко-російських стосунків може стати ідея співпраці на Близькому Сході, до якої почав схилятися ще президент Ф. Олланд, і до якої час від часу повертається, у світлі постійних терактів на французькій території, Е. Макрон. Зокрема, на зустрічі Макрона з Путіним 29 травня у Версалі це була одна з ключових тем переговорів.

Третя проблема пов’язана з баченням Е. Макроном майбутнього ЄС. Зокрема він відверто виключає, в тому числі у власній передвиборчій програмі, подальше розширення Європейського Союзу та НАТО, що входить у чітке протиріччя зі стратегічними цілями України. Окрім того, його проект посилення ЄС перш за все зосереджений на державах, що входять в єврозону і загрожує певною ізоляцією країн Центральної та Східної Європи.

У цьому контексті показовим є надзвичайно негативні стосунки нового французького президента з Польщею. До слабкого врахування інтересів східноєвропейських країн у подальших планах європейської інтеграції додається критика Польщі і погрози застосування санкцій за авторитарні практики і відмову виконувати угоду щодо біженців, а також критика «соціального демпінгу»: нижчих ставок оплати праці, які дозволяють «переманювати» виробництва з Франції на Схід (випадок фабрики Whirlpool) чи дозволяють східноєвропейцям витісняти французів з певних галузей (домінування Польщі та Румунії на ринку внутрішньоєвропейських транспортних перевезень). Попри те, що Франція традиційно більше налаштована на співпрацю з державами середземноморського Півдня, підкреслено негативне налаштування Макрона щодо Сходу не дає підстав для стратегічного оптимізму, тож не варто від нього очікувати підтримки у будь-яких проектах, пов’язаних з посиленням Східного партнерства.

ВИКЛИКИ І МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ РОЗВИТКУ МІЖПАРЛАМЕНТСЬКОЇ СПІВПРАЦІ

Вибори 11 та 18 червня 2017 року призвели до безпрецедентного оновлення французького парламенту: до великої міри контакти на рівні міжпарламентської співпраці доведеться налагоджувати «з нуля». Експерти прогнозують певні труднощі з розподілом парламентських посад, зокрема серед людей, значна частина яких раніше нікуди не обиралася і не орієнтується у внутрішніх регламентах та процедурах роботи. Однозначно 29 червня буде обрано нового главу комітету у закордонних справах. Більше того, його колишня очільниця, що бувала в Україні, Елізабет Гігу, програла вибори у своєму окрузі ще в першому турі і в парламенті не представлена.

Важливим питанням стане також формування нової групи дружби Україна-Франція. Група дружби попереднього парламенту діяла доволі амбівалентно. Сформована після виборів 2012 року, в період правління в Україні президента Януковича, вона містила певну кількість відверто проросійських політиків, починаючи з сумновідомого Тьєррі Маріані, організатора кількох поїздок депутатів французького парламенту до окупованого Криму. Абсурд ситуації засвідчило минулорічне голосування за постанову про необхідність скасування санкцій проти Росії: за неї в Національній Асамблеї проголосувала майже половина депутатів, які формально входили до «групи дружби».

Важливо, що відповідно до результатів парламентських виборів, кілька особливо активних проросійських депутатів Національної Асамблеї не змогли підтвердити свої мандати. Зокрема, Тьєррі Маріані та Ніколя Дьюік програли у другому турі. Однак їх можуть замінити порівняно нечисленні, однак доволі голосні проросійські депутати з Національного Фронту, «Нескореної Франції», Комуністичної партії Франції чи навіть окремі «Республіканці».

Текст підготовлено  в рамках проекту “Експертна дипломатія: посилення інформаційної співпраці між комітетом у закордонних справах та незалежними аналітичними центрами України” за підтримки Міжнародного фонду “Відродження“.

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ