Сергій Герасимчук

Регіон:
Чорноморський регіон
Країна:
Румунія
Тема:
Політичні системи

Тому, коли вже і молитва не діє 
супроти нудьги і лихої печалі,
забувши свої покаяння недільні,
ми боремось: нас надихає надія,
яка розганяє і хмари, як буря! 

М.Емінеску, «Надія»

29 січня 2018 року переважною більшістю голосів парламент Румунії затвердив склад нового уряду на чолі з Прем’єр-міністром Віорікою Денчіле. Проте політична інттрига в Румунії із цим призначенням не послабилась. Чергові урядові ротації не дали відповіді на гострі суперечності між правлячою коаліцією із соціал-демократів (PSD) та ALDE, з одного боку, та опозицією у складі Націонал-лібералів (PNL) та Союзу порятунку Румунії (USR) з іншого. Триває політичний конфлікт між Президентом Румунії Клаусом Йоханнісом та урядовцями від правлячої коаліції. Загострюються суперечності між Бухарестом та Брюсселем щодо законодавчих ініціатив коаліції, якими послаблюється відповідальність за корупцію

Понад те, триває амбітна політична гра лідера PSD Лівіу Драгні і допоки йому вистачатиме сил і натхнення ситуація в Румунії буде далекою від стабільної. Тож чи має Румунія надію вийти з усіх цих суперечок сильнішою, чи навпаки скотиться до статусу нестабільної маргінальної держави на маргінесі Європи?

 «Прем’єрські амбіції» Лівіу Драгні

Початком ескалації нестабільності у Румунії стали парламентські вибори у Румунії наприкінці 2016 року. Тоді у Румунії перемогла PSD (понад 45% голосів  виборців), яка інтенсивно експлуатувала в ході кампанії наративи притаманні сусідній з Румунією Угорщині, а також Польщі Качинського. Представники PSD критикували технократичний уряд «попередника»-технократа та у минулому євробюрократа Дачана Чолоша. Йому закидали, «керовність з Брюсселю» та зв’язки із Соросом, якого в як і в «новій угорській традиції» змальовували уособленням вселенського зла.

 

Коли ж на хвилі таких маніпуляцій PSD здобула перемогу, лідер партії Лівіу Драгня почав відверто демонструвати прем’єрські амбіції.

 

Формальні підстави для цього були. Його партія здобула переконливу перемогу, а у коаліції з ALDE соціал-демократи мають мажоритарну частку. Однак, все виявилось не так просто – сам Драгня у 2012 році під час референдуму, який соціал-демократи організували аби застосувати імпічмент до тодішнього президента Траяна Бесеску, вдався до підтасовки результатів, був за це засуджений і отримав умовне покарання, що стало нездоланним бар’єром на шляху до прем’єрства.

В таких умовах Драгня вдався до спроби проштовхнути на прем’єрство свою ставленицю, Севіль Шайде. На перший погляд, кандидатура виглядала прогресивно. Шайде могла стати першою жінкою-Прем’єром, до того ж представляла б мусульманську меншину. Проте й тут не склалось. Її призначення гучно провалилось з огляду на те, що її чоловік (до речі, Лівіу Драгня був свідком на весіллі), сирієць за походженням, виявився прихильником режиму Башара Асада, відтак, президент Румунії Клаус Йоханніс відхилив її кандидатуру.

Наступним кроком PSD стало призначення Прем’єром Соріна Гріндяну. Він, на відміну від самого лідера PSD Драгні, ніколи не був фігурантом корупційних скандалів, мав доволі позитивну репутацію, видавався ефективним менеджером. Проте, Драгня прагнув більше ніж отримати «керованого» Прем’єра. Він прагнув більшого – очищення, бодай формального, своєї репутації. Задля цього, лідер соціал-демократів «натиснув» на уряд і той виступив з ініціативою «амністії для корупціонерів». 18 січня 2017 р. Міністерство юстиції Румунії опублікувало план такої амністії (пропонувалося амністувати групу високопосадовців, переважно з PSD, що раніше були засуджені за корупційні діяння, а також декриміналізувати відповідне законодавство в цілому). Такий крок, серед іншого, відкрив би Лівіу Драгні шлях до «прем’єрського крісла».

 

Проте Драгні знову не пощастило. Повстало румунське суспільство.

 

Протести сягнули рівня Антикомуністичної революції 1989 р.: скажімо у Бухаресті кількість протестуючих сягнула 150 тисяч осіб, а мітинги відбувались також в Клюжі, Яссах, Тімішоарі, Сібіу, Констанці. Під тиском вулиці, політичних опонентів, а також міжнародного співтовариства (уповноважені представники Німеччини, Франції, Бельгії та Нідерландів, а також Голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер висловили застереження щодо ризиків, які супроводжують гальмування антикорупційної політики у Румунії) уряд Соріна Гріндяну відмовився від подальшого просування своїх рішень і 5 лютого відкликав свої ініціативи

Протести 2017 року

Вочевидь, лідер PSD при цьому був глибоко розчарований таким кроком уряду і вже влітку під приводом повільного впровадження реформ (а подейкують: насправді – через недостатню лояльність Прем’єр-міністра своєму політичному патрону) уряд Гріндяну відправила у відставку коаліція, яка незадовго до того його висунула.

Наступним кроком стало призначення Прем’єр-міністром Міхая Тудосе. Лівіу Драгня, намарно сподівався, що новий Прем’єр буде більш ефективним і більше дослухатиметься до побажань партійного керівництва. Паралельно, PSD перенесла дебати щодо антикорупційного законодавства у парламент і в грудні домоглася ухвалення законодавчих ініціатив, згідно яких в майбутньому унеможливлюються розслідування антикорупційними органами щодо чиновників адміністрацій. Так само нововведення передбачають розширення повноважень міністерства юстиції щодо контролю за діяльністю прокурорів, а уряд отримує повноваження протидіяти прокурорам.

Однак, знову ситуація пішла незапланованим шляхом. Ще восени призначений лише влітку новий прем’єр став домагатися контролю над урядом та провадити власну кадрову політику, відмінну від побажань партійного лідера, а в грудні 2017 Тудосе пішов на відвертий конфлікт із близькою до Лівіу Драгні, Міністром внутрішніх справ Кармен Дан. І тоді Драгня знову скористався апробованим методом. 16 січня 2018 р. партія зібралася на чергові збори правління з тим, щоб висловити Тудосе недовіру. Проте цей Прем’єр, на відміну від попередника, не став чекати на голосування про відставку у парламенті і сам подав у відставку. Таким чином, правляча партія соціал-демократів вдруге за сім місяців домоглася відставки свого прем’єр-міністра без жодної участі опозиції.

Цього разу розвиток подій супроводжувався як протестами проти законодавчих обмежень антикорупційної діяльності так і проти безладу в коаліції. Представники коаліції навіть закликали Президента розглянуть можливість дострокових виборів.

Однак і це не зупинило Лівіу Драгню від того, щоб користуючись із контролю над більшістю в парламенті домогтися нового перезавантаження уряду, і 29 січня 2018 року Прем’єр-міністром стала близька до Лівіу Драгні Віоріка Денчіле.

 «Шидло» для Драгні?

Примітно, що, призначаючи Віоріку Денчіле, Драгня відверто зізнався, що попередні два уряди стали для нього розчаруванням. Складається враження, що третьою спробою, Драгня намагається сформувати найбільш лояльний для себе уряд. Можна припускати, що за взірець соціал-демократи взяли уряд Беати Шидло в Польщі, де роль Шидло виконуватиме Денчіле, а Драгня спробує приміряти на себе лаври Ярослава Качинського.

Примітно також те, що на відміну від попередніх урядів, керівництво соціал-демократів мало намагалося дотримуватися правил пристойності у відборі кандидатур. Скажімо, доволі скандальним видається призначення Міністром освіти Валентина Попа (екс-ректора Університету Сучави), якого опозиція звинувачує у банальній безграмотності, а також критикує за поблажливе ставлення до плагіату і це при тому, що проблема плагіату у Румунії доволі гостра, а екс-прем’єр від соціал-демократів Віктор Понта зі скандалом втратив свій статус PhD саме через звинувачення в плагіаті. На знак протесту проти Попи Міністром вже подав у відставку Ректор Бухарестського університету Мірче Думітру. У відповідній заяві він зазначив, що не хоче аби його ім’я бодай якимсь чином асоціювалось з політикою новопризначеного Міністра освіти та зауважив, що Валентин Попа «страждає від драматичних епізодів дитячої боротьби з базовою граматикою румунської мови».

 

Зберегла свої позиції і скандальна Міністр внутрішніх справ Кармен Дан, яку попередній Прем’єр Міхай Тудосе прямим текстом називав «брехухою».

В такий спосіб Лівіу Драгня, наче продемонстрував: ті, хто суперечить йому – втрачають посади, а ті, хто зберігають лояльність – лишаються міністрами, попри скандали і негативну громадську думку.

 

Віоріка Денчіле та Лівіу Драгня

Що ж до самої Прем’єр-міністра Віоріки Денчіле, то їй закидають повну керованість з боку Лівіу Драгні. Під час попередніх консультацій щодо її призначення лідер Демократичного союзу угорців Румунії Келемен Гунор навіть дозволив собі іронічний коментар на адресу Віоріки Денчіле: мовляв, йому довподоби, що Денчіле відповідала на всі питання не озираючись на лідера соціал-демократів Драгню.

Проте, незрозуміло, чи пощастить Віоріці Денчіле задовольнити вимоги лідера партії, адже тепер їй протистоять не лише опозиція та Президент – увімкнулися міжнародні та інституційні механізми, які потенційно можуть підважити і мрії Драгні про прем’єрство, і мрії про керований уряд, і спроби загальмувати та знівелювати антикорупційне законодавство.

 «Битва за Румунію»?

Передусім, стримувати ініціативи нового Уряду буде Президент Румунії Клаус Йоханніс. Він під час посвяти нового Уряду зауважив, що урядовці мають почути голос народу, який регулярно виходить на мирні протести проти політики соціал-демократів. Він також закликав призупинити спроби законодавчо виправдати корупцію. Це, на думку Йоханніса – «червона лінія», яку не можна перетинати.

Суворими були коментарі Президента і щодо економічної політики «есдеків». Румунія мала рекордні показники економічного зростання у 2017 р. та відповідні прогнози на 2018 р., проте, як вважає Клаус Йоханніс так сталось не завдяки, а всупереч фіскальній політиці уряду та змін до фіскального кодексу, що мали місце минулого року. Як вважає Президент, уряд має забезпечити економічну передбачуваність для бізнес-середовища. Він також зауважив, що коаліція не досягла значного прогресу у сфері охорони здоров’я, освіти, інфраструктури, а натомість зосередилась на реформах правосуддя, ігноруючи позицію самих представників сфери правосуддя та критику іноземних партнерів.

Підключилась до критики правлячої коаліції ГРЕКО (Група держав із боротьби з корупцією, створена Радою Європи). У її звіті, оприлюдненому 18 січня 2018 року, Румунії закидають незадовільні темпи реформ та боротьби з корупцією.

Додала олії у вогонь і Єврокомісія. Схоже, її неповороткий механізм теж включився у «битву за Румунію». 24 січня Президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер та Віце-президент Франс Тіммерманс висловили свої застереження щодо законодавчих ініціатив у Румунії, які обмежують незалежність судової системи та послаблюють боротьбу з корупцією. У відповідній заяві Єврокомісії зазначається, що уряд та парламент мають забезпечувати повну прозорість та необхідні консультації у ході внесення змін до законодавства у сфері правосуддя, а також враховувати позиції Венеціанської комісії. Єврокомісія також наголошує на неприпустимості уповільнення темпів боротьби з корупцією та послаблення судової гілки влади. На спробу Лівіу Драгні звинуватити Делегацію Єврокомісії в Румунії в тому, що вона неправдиво інформує керівництво ЄС, у Брюсселі відповіли, що уважно стежать за ситуацією. Крім того, Єврокомісар з регіонального розвитку Коріна Крецу, зауважила, що через затримки із втіленням транспортних проектів та відкриття регіональних лікарень Румунія в 2018 може втратити доступ до мільярдів європейських фондів. Як заявила Крецу, вона повністю довіряє новому румунському уряду, проте закликає його прискоритися з імплементацією проектів (на регіональний розвиток Румунії виділено 20 млрд. євро, з яких наразі використано лише 1 млрд, тоді як передбачалось, що Румунія освоїть вже 2,8 млрд).

31 січня своє слово сказав і Конституційний суд Румунії – частину положень реформи сфери юстиції Румунії вже визнано неконституційною, а решту реформ галузі юстиції країни члени суду планують розглянути 13 лютого 2018 р.

 

Того ж дня, серед іншого спираючись і на це рішення, Єврокомісія заявила, що згортання реформ та боротьби з корупцією зменшує шанси Румунії приєднатися до Шенгенської зони.

 

Не втримався від коментарів і Посол США в Румунії Ганс Клемм, який зауважив, що передбачуваність та стабільність у Румунії вкрай важливі для цієї держави та її партнерів і він сподівається, що з новим урядом Румунія увійде в період стабільності.

Зрозуміло, і Брюссель і Вашингтон, на тлі того, як інші держави регіону – Польща, Угорщина, Туреччина різними темпами «сповзають» у авторитаризм, а Україна потерпає від російської агресії, потребують в регіоні надійного партнера та союзника, а дії коаліції в Румунії можуть позбавити цю державу іміджу «острова стабільності» у регіоні.

Наразі лишається незрозумілим переможе в Румунії здоровий глузд чи амбіція Лівіу Драгні, проте ситуація у цій державі стає символічним індикатором ситуації в регіоні в цілому. Якщо опозиції та громадянському суспільству за допомоги міжнародних партнерів вдасться переломити тренд до згортання антикорупційних ініціатив, то це покращить шанси і в сусідніх державах, а зміни в Румунії будуть предметом натхнення для громадянського суспільства в регіоні. Якщо позиція Лівіу Драгні візьме гору, то це стане розчаруванням для активістів і свідченням безсилості Європейських інституцій.

Найцікавіше попереду і надія є…