ПРАВА ЛЮДИНИ

ОЦІНКА УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ У 2016 РОЦІ: В

В 2016р. забезпечення прав людини, з одного боку, залишалося предметом переговорів та інструментом дипломатії, з іншого – міжна- родне співробітництво і виконання міжнародних зобов”язань України щодо дотримання прав людини залишалися інструментом імплемен- тації Національної стратегії з прав людини. Зберігався високий рівень активності офіційної та громадської дипломатії (особливо щодо пору- шення прав людини на окупованих територіях та зусиль із дотримання прав, які переважно використовувалися в мінському переговорному процесі). Основними інструментами, які використовувалися для просування питання дотримання прав людини в Україні, залишались інституції ОБСЄ, Сесії Генеральної Асамблеї ООН, Рада ООН з прав людини, Засідання Парламентської Асамблеї Ради Європи.

Політичний інтерес

Як і в попередньому році, дотримання міжнародних зобов’язань України в га- лузі прав людини та забезпечення прав людини як інструмент дипломатії відо- бражались в офіційних виступах Президента України, комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. На попередньому рівні зберігається активність представників партії «БПП» (участь віце-спікера І.Геращенко в переговорних процесах в рамках Мінського формату та представницькі функції в рамках візитів на відповідні тематичні заходи до штаб-квартири ООН, Ради Європи, ОБСЄ) та партії «Батьківщина» (перебування її представника на посаді Голови профільного комітету ВР). В програмах інших партій і офіційних заявах їх представників немає високої інтенсивності прямого згадування питання прав людини, проте в 2016р. вони стали предметом дискусій неформальної парламентської групи з обговорення «мінського процесу», що дозволяє дійти висновку про відносне підвищення уваги.

Інституційна співпраця

Рівень координації між різними міністерствами в процесі виконання міжнарод- них зобов’язань України щодо прав людини потребує посилення. Одним з при- кладів є припинення візиту підкомітету ООН з попередження катувань у травні поточного року, яке, в певній мірі, стало наслідком відсутності інформаційної ко- ординації між міністерством юстиції та Службою безпеки України. Попри те, що ситуація була роз”яснена (в тому числі, за участю офісу Уповноваженого з прав людини) і перерваний візит підкомітету з попередження катувань відбувся у ве- ресні 2016 року, завдання підвищення інформованості співробітників міністерств і відомств щодо міжнародних зобов’язань з прав людини зберігає актуальність. Водночас, активну позицію продовжує демонструвати міністерство закордонних справ. Активно включене до роботи в цьому напрямку створене в 2016р. мініс- терство з питань тимчасово окупованих територій. Показником інституційної взаємодії є залучення консультативної місії ЄС в Україні в процесі імплементації Плану дій з реалізації Національної стратегії з прав людини за рядом напрямків, підтримка з боку ПРООН в Україні, проектів Ради Європи. Окремої уваги заслуговує посилення в 2016р.міжнародного співробітництва у сфері прав людини як одного з напрямків діяльності Генеральної прокуратури України.

Стратегічне бачення

Основними документами, які відображають стратегічне бачення дотримання і захисту прав людини залишаються Національна стратегія з прав людини, стра- тегічний план співпраці Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з міжнародними організаціями на 2013-2017рр. , Стратегія «Україна – 2020». В той же час, за відсутності оновленої стратегії зовнішньої політики України, в якій дотримання прав людини розглядалося б в якості одного з інструментів української дипломатії, стратегічне бачення є неповним.

Діяльність

Забезпечення прав людини на окупованих територіях залишається пріорите- том як офіційної, так і неофіційної дипломатії в рамках гуманітарної, безпе- кової, політичної підгруп в мінському процесі. Зокрема, представники Украіни продовжують докладати зусиль щодо звільнення заручників, утримуваних в ОРДЛО та Російській Федерації, попередження екологічної катастрофи на Донбасі, налагодження водопостачання та допуску міжнародних гуманітарних організацій. Постійні представництва України при міжнародних організаціях продовжують тримати питання порушення прав людини на окупованих територіях в полі зору міжнародної спільноти, використовуючи в якості інструментів майданчики комітетів ООН, ПА ОБСЄ та РЄ. Офіс Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також окремі міністерства продовжують долучатися до ратифікації міжнародних конвенцій, покликаних зміцнити верховенство права в Україні (в т.ч. щодо запобігання та боротьби з насильством щодо жінок та домашнім насильством). Імплементація Національної стратегії з прав людини та плану дій на її виконання, в тому числі, відображає проактивність зовнішньої політики України. Водночас, потребують вирішення питання, пов’язані з відступом Укра- їни від частини міжнародних зобов’язань в області прав людини. В значній мірі це зумовлено анексією Криму та військовою агресією РФ на Донбасі (забезпе- чення соціальних прав переселених осіб, громадян України, які проживають на окупованих територіях, діючих та демобілізованих учасників АТО).

Результати

Досягненням міністерства закордонних справ в цілому і, зокрема, Постійного представництва України при ООН є схвалення ГА ООН резолюції “Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна)” 19.12.2016р., проект якої був розроблений Україною і в якій Росія названа дер- жавою-окупантом, а АР Крим i м.Севастополь – тимчасово окупованими тери- торіями. Водночас, розподіл голосів країн-учасниць ООН щодо резолюції дає підстави для висновків щодо геополітичних альянсів та двосторонніх відносин з багатьма країнами. Частково досягненням української зовнішньої політики є спеціальні візити комісара Ради Європи Н.Муйжніекса (в т.ч. до ОРДЛО) та посла Ж.Штудмана до окупованого Криму, які відбулися у березні та квітні поточного року відповідно. Однак звіт спеціальної місії РЄ, опублікований 14 квітня, викликав широку дискусію як серед українських правозахисників, так і з боку офісу Уповноваже- ного ВР з прав людини Зокрема, контроверсійною є теза звіту щодо «випадків репресій більше спрямованих проти окремих опонентів» в Криму, ігнорування порушення колективних прав, в тому числі прав кримськотатарського народу. Попри зусилля в Мінському процесі, залишається заблокованою робота міжнародних гуманітарних організацій в окупованих районах Донецької та Луганської областей. МКЧХ не отримав доступ до окупованих територій для пошуку зниклих безвісти і до тюрем , де утримують заручників. Опосередкованим досягненням громадської дипломатії України в є згадування у звіті Прокурора Міжнародного кримінального суду «Щодо дій із попереднього розслідування ситуації в Україні», в якому події в Криму, в Донецькій та Луганській областях визнаються такими, що надають можливість використання права міжнародних збройних конфліктів.