Регіон:
ЄС
Країна:
Польща, Румунія, Україна
Тема:
Європейська інтеграція

Розвиток відносин у трикутнику Україна-Польща-Румунія входить до числа пріоритетів усіх трьох держав. Це визначається кількома чинниками: викликами російської політики і гострими безпековими загрозами, які вона несе державам Центральної та Східної Європи; кризою політичного розвитку Європейського Союзу, його вразливою зовнішньою політикою та усвідомленням власної відповідальності за збереження геополітичної стабільності регіону Східної Європи; потребою зміцнення своїх безпекових та економічних позицій, і втілення таких же інтересів у регіоні Балтики і Чорномор’я задля забезпечення власної історичної перспективи.

 Інтереси України (довго та короткотермінові)

Інтереси України у розвитку відносин з Румунією та Польщею передусім обумовлені міркуваннями національної безпеки – війною з РФ та її прямими і гібридними проявами і, відтак, пов’язані з убезпеченням від зазіхань на суверенність і державність загалом з боку Росії. Україна потребує союзників, спроможних підтримувати її на рівні двосторонніх відносин, а також на міжнародній арені, та зацікавлених у стримуванні Росії. На цьому тлі членство Польщі та Румунії у ЄС та НАТО, а також готовність Варшави та Бухаресту до співпраці у рамках міжнародних організацій на кшталт ООН, Ради Європи (в першу чергу, ПАРЄ), НАТО та ОБСЄ має для України додану вартість.

Примітно, що Польща та Румунія на сьогодні є впевненими, що Росія не несе для них прямих безпекових загроз, оскільки обидві держави є членами НАТО і ЄС, а на їх території немає російських проксі. Однак, враховуючи наявність для Польщі «Калінінградського форпосту»,  а для Румунії –  проросійської сепаратистської «ПМР», російського посилення у Криму та намагань домінувати  у Чорному морі, не виключає, зокрема, вчинення провокаційних (насамперед інформаційних) кампаній, кібер-атак, погроз застосування сили, іншої підривної діяльності російських спецслужб. З урахуванням цього, як Польща, так і Румунія зацікавлені у наданні належної відсічі Росії на нинішньому рубежі, який проходить по Сходу України.

Водночас, залишаються сумніви щодо спроможностей НАТО в рамках виконання договірних зобов’язань щодо статті 5 Вашингтонського договору. Таким чином, накопичення власних ресурсів та формування регіональних альянсів у рамках існуючих безпекових структур (на кшталт Бухарестської дев’ятки) та із залученням України могло б стати одним із спільних знаменників, і становити взаємний інтерес.

Поза тим, в інтересах Києва формування поясу стабільності та підтримки із числа держав-сусідів на західному кордоні. Наявність такого поясу, з одного боку, частково може компенсувати нестабільність на Сході, мінімізувати  можливість політичних суперечок на західному кордоні.  З іншого боку, держави-сусіди – передусім Польща та Румунія мають можливості для  привертання увагу Брюсселю, Берліну та Вашингтону до України та регіону в цілому, лишаються адвокатами членства України в ЄС та НАТО, підтримують збереження режиму санкцій проти Росії, сприяють інтеграції України до регіональних проектів та ініціатив.

Зрештою, Київ зацікавлений у формуванні стратегічного партнерства з Румунією та Польщею на двосторонньому рівні, запозиченні польського та румунського досвіду реформ, залученні інвестицій, збільшенні спільного виробництва і торгівлі, наукового, медійного, культурного співробітництва та туризму. Крім того, український інтерес складає (особливо у відносинах з  Польщею) забезпеченні прав та реалізація інтересів української громади, що проживає у сусідніх державах.

Інтереси партнерів

Інтереси Румунії та Польщі значною мірою визначаються їхнім перебуванням у складі Європейського Союзу та НАТО. В цьому контексті обидві держави зацікавлені у безпечному і стабільному східному прикордонні, а у випадку подальшої конфронтації РФ з НАТО та ЄС, щонайменше у формуванні буферної зони.

Поза тим, як Бухарест, так і Варшава мають особливий статус у відносинах зі Сполученими Штатами Америки. Вашингтон розглядає ці дві країни у якості провідників американських інтересів на східному фланзі НАТО, а  держави зацікавлені у збереженні та посиленні американської військової присутності на своїх територіях.

Обидві держави також зацікавлені в закріпленні власного регіонального статусу: Польща у Центральній та Східній Європі загалом, Румунія – у Чорноморському регіоні. Для забезпечення цього обидві держави просуватимуть пан’європейські проекти (приміром інфраструктурні проекти за напрямом Південь-Північ). У контексті польсько-українсько-румунської співпраці вкрай важливим на цьому тлі є будівництво транспортних шляхів, зокрема,  автотранспортного маршруту «ВіаКарпатія» (ViaCarpatia), який з’єднає в майбутньому Балтійське море з Егейським  і Чорним морями.

Наші ризики

Основним ризиком для України є той факт, що як Польща, так і Румунія поза інтересами ЄС та НАТО, а також інтересами, які полягають у забезпеченні власного регіонального лідерства послуговуються ще й вужчими національними інтересами (які значною мірою формуються інтересами національного виборця). В цьому контексті обидві держави можуть скористатися українською слабкістю і експлуатувати теми, які є свого роду «священними коровами» для їх національного виборця.

У випадку Польщі це тема історичної пам’яті, яка інтенсивно експлуатована правлячою партією «Право і справедливість». Головною проблемою польсько-українських відносин залишається взаємне визначення/бачення історичної правди довкола подій на українських Волині у 1943 році та Галичині у 1944 р. Ця проблема перебуває серед питань порядку денного двосторонніх відносин і доволі дошкульно позначається на політичному діалозі та на громадському сприйнятті одне одного, підважує довіру у відносинах.

У випадку Румунії – тематика захисту прав національних меншин, передусім румунської меншини в Україні (при цьому, для Румунії дана тематика є важливою для усіх ключових політичних акторів, від лідерів політичної думки Націонал-ліберальної партії та Соціал-демократичної партії, так і для політичних сил, що зростають – Союзу порятунку Румунії, Партії PLUS, та Партії ProRomania). Понад те, як засвідчує практика, сталість зовнішньої політики Румунії мало залежить від партійної більшості. Приміром нинішній міністр закордонних справ в уряді Націонал-ліберальної партії свого часу посідав аналогічну посаду в уряді соціал-демократів).

Беручи до уваги чутливість цих питань для Варшави та Бухаресту, не дивно, що Росія намагалася і продовжить намагатися використовувати їх для провокування загострень у відносинах України з Польщею та Румунією. Можна очікувати провокацій, загострень, застосування Росією гібридних інструментів для розпалюваннями міжнаціональної та міждержавної ворожнечі. Уникнення цього потребує підвищення ефективності механізмів раннього попередження, а також швидкого реагування на такі провокації.

Практичні проекти/ініціативи з розвитку партнерства

Оскільки питання регіональної безпеки є пріоритетом для усіх трьох держав і ані Польща, ані Румунія (на відміну, від, скажімо, Угорщини) не обумовлюють безпекову співпрацю необхідністю вирішення двосторонніх проблем гуманітарного характеру, саме цей напрям заслуговує на пріоритетність. Україні необхідно

  • наполягати на консультаціях щодо можливості набуття статусу спостерігача на міністерських зустрічах та самітах «Бухарестської дев’ятки»,
  • Вивчити питання та провести консультації щодо можливостей спільної участі України у спільних з Польщею та Румунією проектах у рамках PESCO (особливо беручи до уваги, що в такому форматі можливе ще й долучення Великобританії, безпекова вага котрої на європейському континенті зберігатиметься навіть у випадку «БРЕКЗИТу»).
  • .
  • Доречно також долучитися (щонайменше у якості спостерігача) до механізму регулярних Тристоронніх турецько-польсько-румунських військово-політичних консультацій на рівні Міністрів закордонних справ (IV раунд згаданих консультацій відбувся у Бухаресті у 2018 р., V раунд – у 2019 р. в Анкарі. Під час консультацій Міністри висловлювались на підтримку членства України та Грузії у НАТО та зазначили вагому роль згаданих держав у забезпеченні безпеки Чорноморського регіону). При цьому, слід враховувати, що цей формат є свого роду запобіжником від подальшого дрейфу Туреччини у бік Російської Федерації, а Польща та Румунія просувають у ньому українські інтереси. Така участь Києва відповідатиме цілям політики інтеграції до НАТО.
  • Крім того, Києву доцільно провести спільні консультації з румунськими та польськими партнерами на предмет можливості розширення Комплексного пакету допомоги України (що був прийнятий у 2016 р. на Варшавському саміті НАТО).
  • З урахуванням політичної значимості і практичної успішності українсько-польсько-литовської бригади, Міжнародного інженерного батальйону «Тиса» (Україна, Угорщина, Румунія, Словаччина), Києву варто ініціювати створення українсько-румунсько-польського батальйону.

Також дедалі більшої актуальності набуватимуть проекти енергетичного спрямування – у цьому випадку Польща є свого роду флагманом у рамках Ініціативи Тримор’я. Однак і поза рамками Тримор’я, до якого Україна не входить, серед спільних інтересів є проекти у галузі енергетика, імплементація досягнутих домовленостей щодо закупівлі та транспортування американського зрідженого газу через польський термінал Свіноуйсьце, інтеграція Об’єднаної енергетичної системи України із загальноєвропейською енергосистемою ENTSO-E та співпраця в електроенергетичній галузі. При цьому слід враховувати, що в інтересах Росії є зрив відповідних проектів, а відтак не виключеними є кібератаки на об’єкти енергетичної інфраструктури та різного роду диверсії, спрямовані на компрометацію України в очах партнерів.

Київ має брати до уваги, що Бухарест і Варшава є противниками реалізації проекту «Північного потоку-2», і відтак поєднувати з ними свої зусилля щодо мінімізації негативних наслідків втілення цього проекту (як і інших подібних російських геополітичних інструментів впливу і експансії). Обговорення цих питань та формування спільної стратегії поведінки мало б бути серед пріоритетів нинішнього порядку денного відносин у трикутнику.

Крім того, Польща проявляє інтерес до участі у приватизації та подальшому збільшенні інвестицій в Україну. Не виключено, що у цьому буде зацікавлена і Румунія.

Виходячи з наявного спільного інтересу Румунії та України у збереженні проєвропейського курсу Молдови природним є поєднання їх зусиль у стримуванні проросійських настроїв в Молдові. Польща, що теж дедалі більше проявляє інтерес до Республіки Молдова, могла долучитися до румунсько-українського тандему.

Беручи до уваги прихильність Бухареста та Варшави до ідеї більш змістовного поглиблення співпраці з Грузією, Україною та Молдовою, виділяючи їх із числа держав-учасниць Східного Партнерства в окрему групу, видається доцільним використовувати можливості румунської та польської сторін у лобіюванні ідеї «ЄС+3» на рівні Єврокомісії, Ради ЄС і Європарламенту.