Регіон:
Інше
Країна:
Росія
Тема:
Політичні системи

“Хто керує минулим, той керує майбутнім”
Джордж Орвел

Цього року виповнюється 75-років перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. З 2005 року у низці країн 8 травня проголошений Генеральною Асамблеєю ООН як День пам’яті та примирення, присвячений пам’яті жертв Другої світової війни.

Друга світова війна беззаперечно є однією із найсумнішик і найкривавіших сторінок світової історії. І перемога з величезними втратами в таборі переможців — не є причиною помпезного святкування, яке відбувається в Росії щорічно 9 травня. Величний образ переможців затьмарюється числом жертв. У першу чергу це трагедія, внаслідок якої всього загинуло 70–85 млн осіб, що становило близько 3% населення світу 1940 року. СРСР втратив 26,6 мільйона людських життів, Німеччина — близько 6-ти мільйонів. В Україні людські військові втрати склали 2,5 млн чоловік. Загиблі військовополонені та мирне населення — це ще 5,5 млн. Проте, якщо враховувати депортованих, емігрантів, померлих від голоду, хвороб і концтаборів та втрати у природному приросту населення то жертв набагато більше — 14,5 млн чоловік. Це 40 – 44% від загальних людських втрат СРСР. Так Україна заплатила за перемогу у Другій світовій війні найбільшу ціну серед країн і народів, які брали в ній участь. Варто зауважити, що й досі серед науковців тривають дискусії у підрахунку втрат у цій війні.

Напередодні війни 23 серпня 1939 року було укладено Договір про ненапад між нацистською Німеччиною та Радянським Союзом, так званий Пакт Молотова — Ріббентропа. Відповідно до секретних протоколів до нього два диктатори — Сталін та Гітлер поділили Східну Європу на зони впливу, що й стало прелюдією до війни. Через кілька днів після цього Польща стала першою жертвою. Спершу її захопили німці а ще через кілька тижнів вторглася й Червона Армія. Однак, в Росії всіляко намагаються применшити та розмити факти. Адже виходить, що СРСР на чолі зі Сталіним так само порушив міжнародне право як і гітлерівська Німеччина і Друга світова війна починалася із співпраці Німеччини й Сталіна. Про це, зокрема, йдеться в резолюції Європейського парламенту “Про важливість європейської історичної пам’яті для майбутнього Європи”. Окрім того, серед злочинів двох тоталітарних режимів вказані Голокост, депортації, розправи над польськими та латвійськими офіцерами, штучний голод в Україні та створення ГУЛАГу. При цьому, наголошують автори резолюції, нацистські діяння були засуджені в Нюрнберзі, а комуністичні ще потребують морально-правової оцінки. Цей документ очільник Кремля піддав нищівній критиці і назвав неприйнятним і некоректним прирівнювання режиму Радянського Союзу до тоталітарного. За його словами відібрати перемогу у Росії неможливо і ставити знак дорівнює між Радянським Союзом і фашистською Німеччиною це верх цинізму.

Щоб розмити і закамуфлювати ці злочини в РФ і створюється культ перемоги та вводиться термін “Велика вітчизняна війна”, щоб максимально відмежувати СРСР від Німеччини. До слова, ще 10 років тому Путін вважав Пакт Молотова — Ріббентропа аморальним, нині ж він говорить про те, що Пакт був підписаний з огляду на безпеку. З цього випливає, що й Сталін грамотний політик, який нічого поганого не зробив. Уся Європа вшановує память загиблих у ці травневі дні. Проте Росія продовжує танці на кістках. Цього року коронавірус вносить свої коорективи в масових святкуваннях приурочених до Дня Перемоги в РФ, проте, кожного року на 9-те травня зозгортається суцільна істерія на цьому тлі. Проводяться грандіозні паради з демонстраціями найновішого озброєння, салюти, концерти і все це під супровід георгіївських стрічок, радянських прапорів, портретів Сталіна та викриків про дідів, які воювали. Це все доходить до абсурду з переодяганнями дітей у форму воїнів Червоної Армії та їх фотосесій зі зброєю в руках та закривавленими обличчями. Ось, власне, чому й виник термін “побєдобесіє”, як узагальнення гіпертрофованого культу перемоги у путінській Росії. Його винайшов у 2005 році професор Санкт-Перербузької духовної академії Георгій Митрофанов. Він влучно описав це явище як “Культ великої перемоги” — “побєдобєсіє” спрямований на самовідданість народу ідеї “руского міра”, згуртовуванню населення навколо національного лідера, мілітаризацію свідомості. У такій створеній реальності мало хто замислюється над цінністю людського життя.

У цій площині пояснюється й те, що з 2014 року після анексії Криму та вторгнення на Донбас російські пропагандисти ще більше розкручують тему Перемоги. Путін змальовується як національний лідер, який зміцнює велич імперії, збирає землі “руского міра” і всі піддані з радістю плещуть йому в долоні з лозунгами “Крим наш”. Порушення міжнародного права, збройне втручання в незалежну державу, розруха вже випрадані хранителями Перемоги в Кремлі та їх посіпаками ЗМІ. Адже Перемога — це легітимізація режиму Путіна. Маніпулювання історією — це лише інструмент у досягненні своїх політичних цілей. А на те, що вже не діди а сини помирать ніхто не зважає.

Яскравою ілюстрацією цього є реакція політиків РФ на виступ Президента України Зеленського в Аушвіці на початку року. Зокрема він зазаначив, що Польща і польський народ першими відчули на собі змову тоталітарних режимів, що й призвело до початку Другої світової війни і дозволило нацистам запустити смертоносний маховик Голокосту. Окрім того Президент згадав про командира танка Т-34 Ігоря Побірченка, який першим розбив ворота концтабору Аушвіц, а також бійців 100-ї Львівської дивізії та 322-ї дивізії Першого українського фронту, які визволяли концтабір. Ці історичні факти спричинили справжню істерію в медіа та висловлюваннях головних істориків Росії. Путін заявив, що це нісенітниці. Наришкін вважає, що Зеленський все більше і більше занурюється в ідеї українського націоналізму. Пєсков резюмував: «У цій заяві президент України солідаризується з вкрай помилковою, на наше переконання, точкою зору польського керівництва і солідаризується з точкою зору, яка є образливою для десятків мільйонів росіян…”

Щодо Польщі то ця країна останнім часом теж є мішенню пропагандистської машини Кремля і все більше попадає під роздачу “визволителів”. Зокрема Путін зазначив, що частина відповідальності за початок війни лежить на Польщі, і на додачу обізвав а посла Польщі в нацистській Німеччині “сволочью та антисемітською свинею”. Російське видання “Комсомолька правда” опублікувало статтю під заголовком: “Польща зробила все, щоб Сталін напав на неї через 17 днів після Гітлера”, де автор намагається спростувати “міфи” про радянське вторгнення в Польщу та роздумує над тим “Чи був Західний похід Червоної Армії у вересні 1939 звільненням давньоруських земель чи окупацією?”

Така риторика Росії як мінімум має викликати осторогу та занепокоєння у Європейськиї лідерів. Так наприклад Польща, Литва, Латвія, Естонія спиймають інформаційну політику РФ, як загрозу своїм народам і роблять відповідні кроки у протистоянні цьому. США теж виступили проти фальсифікації Росфєю історії. Захід вшановуючи жертв Другої світової війни говорить “Never again”, в Росії вигукують “Можемо повторити”. Коментуюючи підсумки Другої світової війни Путін сказав: “Хто до нас з мечом прийде, від меча і загине”. Ці слова відлунням звучать в Україні, Грузії, Молдові, куди прийшов російський меч вже в новітній історії і від якого досі гинуть люди. Про це не повинна забувати і Європа. Потрібно вчитися в історії і памятати чим закінчилася політика потуранню аргесора та анексія Судет.

Росія не може пред’явити ніяких громадських досягнень сьогодні, тому змушена звертатися до образів минулого. Так говорив Станіслав Бєлковський — російський політолог. Відтак усе це “побєдобєсіє” націлене на те, щоб підв’язати сучасну Росію з непереможним СРСР, який був наддержавою і з яким рахувався Захід. Історик Тімоті Снайдер вважає, що День Перемоги став у Росії символом протистояння із Зазодом, і що росіяни всі жахіття війни приписують українцям та Європі (українці в цій моделі – поганці, колаборанти та фашисти). Російський наратив про другу світову війну — це сакральний міф, який спрямований на внутрішню і зовнішню маніпуляцію про велич “руского міра”, народне ополчення ЛНР/ДНР, котре рятує Україну від “карателів-фашистів”, Польщу, яка спровокувала напасти на неї і т.п. Цей наратив не що інше як мілітаристься пропаганда, яка успішно використовується для виправдання злочинів минулих і нинішніх. Для цього ідеологи Кремля свторюють “самий повний” архів документів про Другу світову щоб за словами Путіна “захистити правду про Перемогу”. Ось тільки виникає багато запитань щодо мети російського “захиту”. Бо вони явно захищають щось не те: то російськомовних в Україні то правду про Перемогу. Критерій історичної відповідності і правдивості діє в Росії тільки тоді, коли відповідає її національним ітресам, а історія є одним із інструментів моделювання іншої реальності.

Іванна Валюшко Кандидат політичних наук, випускниця Дипломатичної академії України