Сергій Герасимчук

Регіон:
ЄС
Тема:
НАТО

Незалежно від конституційно закріпленого пріоритету євроатлантичної інтеграції, в умовах війни з Росією, Україна потребує додаткових форматів безпекової співпраці, які б органічно доповнювали співпрацю з Альянсом. Передусім, така співпраця видається доречною з державами-сусідами, які мають спільне з Україною бачення безпекових викликів та інструментів стримування російської загрози.

Стратегія національної безпеки України 2020

Щоправда, у «Стратегії національної безпеки України» затвердженій президентом В. Зеленським 14 вересня поточного року, серед усіх західних сусідів – держав-членів НАТО, побіжно згадано лише Польщу. В розділі ІІІ, пункті 36 зазначено, що Україна з метою захисту національних інтересів, а також задля зміцнення регіональної безпеки розвиватиме своє стратегічне партнерство зокрема і з Республікою Польща. Щодо інших західних держав-сусідів: Словаччини, Угорщини, Румунії, документ не містить жодних згадок. Виключення складає лише Республіка Молдова (яка не належить до Альянсу), з якою Україна бажає розвивати «прагматичні відносини». Враховуючи фактор Придністров’я та проросійське керівництво Молдови, таке формулювання видається логічним, оскільки не відкидає можливість співпраці, проте й не оцінює її як стратегічно важливу з огляду на невпевненість у партнері.

Стратегії національної безпеки країн-сусідів

Окремо слід відзначити нормативний бік співпраці та спільні з Україною цілі і виклики в Стратегіях нацбезпеки західних сусідів.

Польща, котра є стратегічним партнером Україні, у своїй Стратегії 2020 р. серед іншого зазначає, що Російська Федерація з її неоімперським курсом є загрозою світопорядку. Порушення кордонів в післявоєнній Європі, збройна агресія на Донбасі і окупація Криму –спільні виклики для Польщі та України. Не менш значимою є енергетична експансія РФ в Європі, проти якої єдиним фронтом виступають, як Україна, так і Польща (як приклад можна розглядати «Північний потік-2»). У польській Стратегії серед іншого проголошено, що Республіка Польща буде докладати максимум зусиль для зміцнення незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, шляхом послідовної підтримки європейської та євроатлантичної інтеграції.

Тотожні з українськими, виклики були зафіксовані і в Національній стратегії Румунії 2020 р. І хоча Румунія не є, згідно офіційних документів стратегічним партнером України, проте в оновленій цьогоріч Стратегії нацбезпеки Румунії, румунська сторона вперше прямо заявила про агресивну поведінку Росії. Також було наголошено про те, що РФ продовжує подальшу мілітаризацію Чорноморського регіону. Згадується і дестабілізуючий фактор Росії на території України. Наголошується на кібернетичних і гібридних загрозах, що походять з боку РФ. Це також є спільним і в українській складовій Стратегії.

В словацькій і угорській Стратегіях спільних з Україною викликів і цілей не спостерігається. Разом з тим, позиція Братислави неодноразово демонструвала розуміння викликів, що виникають в Україні, а відтак на Словаччину також можна розраховувати як на партнера у процесі стримування Москви.

Поза тим, слід зауважити, що як Польща, так і Румунія дедалі більшою мірою позиціонують себе в якості ключових партнерів США у регіоні. Обидві держави є активними прихильниками включення безпекової складової до регіональних форматів співпраці – на кшталт формату Тримор’я, і враховують, при цьому, ключові виклики чутливі для американської сторони (у т.ч. виклики, як спричиняє російська сторона).

Окремі дво- та багатосторонні формати співпраці

Разом з тим, це не враховує вже наявних ефективних форматів співпраці поза НАТО, де одним з найбільш масштабних і довгострокових є Литовсько-Польсько-Українська бригада, (Лит-Пол-Укрбриг). Цей формат базується на багаторічному вдалому досвіді функціонування Українсько-польського батальйону. Остаточно оформлений наприкінці 2014-го – на початку 2015 року, Лит-Пол-Укрбриг, який діє на постійній основі з ротацією вищого командного складу кожні 3 роки, надає українським військовим неоціненний досвід теоретичних і практичних навичок за стандартами Північноатлантичного альянсу, зокрема і щодо питань планування, забезпечення та застосування військ для подальшого їх впровадження у практичну площину. У рамках міжнаціонального військового формування, котрим є вищезазначена бригада, її українські учасники, серед іншого, діляться із західними союзниками бойовим досвідом, оскільки багато офіцерів і солдатів української компоненти, котрі проходять там службу, були учасниками російсько-української війни.

Наразі обговорюється питання щодо розширення діяльності бригади та прирівняння її за статусом до миротворчих контингентів НАТО. Реалізація такого амбітного плану – позитивно вплине на міжнародний імідж бригади, а також вкотре підтвердить незворотність процесів інтеграції України і, зокрема, її військової складової до євроатлантичної системи колективної безпеки. Проте наразі таку амбітну ініціативу сприймають з певним скепсисом (зокрема й у Польщі).

Щодо практичних навчань бригади, то через короновірус, у 2020 році вони відбулись лише раз.  З 17 по 21 лютого відбулися тренування «Брейв Бенд», які мають характер командно-штабних навчань і проводяться щорічно. «Брейв Бенд» покликані перш за все розвинути і поглибити процес планування і застосування підрозділів та управління визначеними силами. До того ж всі тренування жорстко обмежені у часі та піддаються різкій зміні обстановки згідно операційних процедур НАТО. Від України участь у навчаннях взяли військовослужбовці 1 десантно-штурмового батальйону 80 окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ. Подальша практична взаємодія і польові навчання були призупинені або відтерміновані через запровадження карантинних обмежень.

Україна продовжує розвивати не тільки сухопутну компоненту ЗСУ, але і морську та річкову. Влітку і восени відбулася низка двосторонніх навчань з ВМС і прикордонними силами Румунії. У червні в акваторії Чорного моря відбулися спільні навчання «PASSEX» (проводяться між двома флотами, щоб забезпечити їх можливість комунікувати та співпрацювати у час війни чи в ході надання гуманітарної допомоги). Від України у заходах взяв участь патрульний катер Військово-Морських Сил ЗС України «Старобільськ». З румунського боку – корвет ВМС Румунії «Contraamiral Horia Macellariu». Під час спільних навчань екіпажі відпрацювали комплекс завдань, покликаний підвищити взаємосумісність у морській складовій до стандартів НАТО. Навчання приділяли основну увагу діям з удосконалення навичок екіпажів, щодо виконання завдань у складі корабельних груп. Тренування типу «PASSEX», які проводяться далеко не вперше і не тільки з румунськими колегами, сприяють налагодженню взаємної сумісності та опануванню стандартів відповідно до критеріїв НАТО.

Окремої уваги заслуговують інші двосторонні українсько-румунські навчання «Riverine-2020». Цей тип навчань проводиться уже втретє і є унікальним, оскільки місцем навчання є акваторія річки Дунай. Окрім корабельно-катерних груп українських та румунських ВМС, в цьогорічних навчаннях брали участь підрозділи Морської охорони Державної прикордонної служби України та Прикордонної поліції Румунії. Синергія військових і службовців МВС під час цих навчань, покликана вдосконалити і поглибити сумісність ВМС України і прикордонної служби з румунськими колегами, як результат максимально покращити взаємодію на двосторонньому рівні з країною-членом НАТО. Основною особливістю «Riverine-2020» – є залучення румунською стороною до участі у навчаннях мінного тральщика. Завдання поставлене для цього виду військового корабля – це протимінне забезпечення дій основних сил українсько-румунської групи в акваторії Дунаю. Окрім цього згідно даних наведених командуванням ВМС України, до навчань було залучено артилерійські катери обох країн-учасниць.

Такий тісний контакт з румунськими ВМС може здебільшого бути пояснений російським фактором. Після окупації Криму баланс сил в Чорноморському регіоні істотно змінився на користь РФ. Цей фактор викликає величезне занепокоєння і у румунських союзників. І хоча членство в НАТО для Румунії дає надію на активний захист у разі прояву військової агресії з боку РФ, спільні навчання з українськими військовими, які мають безцінний досвід війни з Росією, додає «плюсів» для військових формувань Румунії.

Для України, такого роду спільні щорічні навчання і маневри також мають свої плюси, оскільки українські військовослужбовці набувають досвіду і навичок за стандартами і процедурами НАТО. Більше того, позиції України та Румунії співпадають щодо збільшення присутності НАТО та американських військових у Чорному морі, а також щодо необхідності захисту критичної інфраструктури та кібербезпеки.

З угорською стороною на двосторонньому рівні співпраця у військовій сфері зводиться переважно до формату взаємодії у межах багатонаціонального інженерного батальйону “Тиса”. (Слід зазначити, що відповідне військове формування було утворене 2002 року між Урядами Угорщини, Словаччини, Румунії і України). Основним завданням покладеним на батальйон є: евакуація населення, техніки і майна із зони стихійного лиха, розчищення завалів, відновлення доріг, гідротехнічних споруд, регулювання русел річки, охорона об’єктів, супровід гуманітарної допомоги. Головування в батальйоні відбувається на щорічній ротаційній основі. Угорщина цьогоріч є головуючою.

Батальйон «Тиса» неодноразово залучався до ліквідації стихійних лих на заході України. В червні поточного року після рясних злив, військовослужбовці були залучені для ліквідації наслідків повені. Угорська сторона досить швидко відгукнулася на пропозицію залучити батальйон “ТИСА” для подолання наслідків негоди на заході України.

Якщо практична військова співпраця з трьома західними сусідами зводиться до різного роду сухопутних і морських навчань, то військове співробітництво зі Словацькою Республікою 2020 року перебуває на нульовій позначці. І хоча у створенні і формуванні батальйону «Тиса» Словаччина також брала безпосередню участь, проте на цьогорічній двосторонній взаємодії це не позначилось жодним чином. На відміну від попередніх років, епідемія COVID-19, суттєво обмежила двостороннє військове співробітництво.

Ще одним форматом, до якого включені відразу кілька держав-сусідів і який є перспективним для України, це V4 EU battle group (формування сил швидкого реагування з врегулювання криз під керівництвом ЄС). Вже зараз є сподівання на долучення України до цього формату у 2023, проте аби не втратити таку можливість Київ має активізувати переговори як з ЄС так і з сусідами (передусім Польщею, яка є «локомотивом» цього об’єднання) на яких умовах Україна приєднається до формату.

Співробітництво у військові сфері з Молдовою, котра не є членом НАТО, проте є сусідом України і тісно співпрацює з Румунією – є вкрай низьким. Зважаючи на фактор невизнаного міжнародною спільнотою Придністров’я, на території якого перебуває до 1500 військовослужбовців ЗС Російської Федерації, (які мали бути виведені разом із озброєнням з території т.зв. ПМР на виконання рішення саміту ОБСЄ в Стамбулі 1999 року), мілітарні навчання і взаємодія між країнами могли б бути переведені у більш активну і практичну площину. Заплановані торік перші спільні українсько-молдовські тактичні навчання «Південь-2020», котрі мали пройти на території Миколаївської області, і були покликані активізувати зусилля у двосторонній військовій співпраці, були скасовані за ініціативи молдовської сторони через поширення COVID-19. Проте, не можна виключати й російського впливу на рішення молдовської сторони.

Висновки для України

Києву слід активно враховувати як наявні реалії, так і тенденції розвитку безпекової ситуації в регіоні, що дедалі більше проявляються, і відтак:

  • Повною мірою використовувати і розвивати наявні інституціоналізовані формати співпраці: Польсько-Литовсько-Української бригади та батальйону «Тиса», а також активізацію участі у бойовій групі В4 для посилення співпраці між державами регіону та в опосередкований спосіб з НАТО в цілому. (При цьому слід брати до уваги, що попри те, що Будапешт загалом схильний спекулювати на темі інтеграції України до НАТО, в Угорщині не виключають і навіть долучаються до співпраці прикладного характеру в рамках батальйону «Тиса»);
  • Посилювати співпрацю у форматі Польща-Румунія-Україна, що дозволить не лише розвинути відносини безпекового характеру із державами-сусідами, але й поглибити включеність в архітектуру регіональної безпеки, де серед іншого гравцем виступає США;
  • Перспективним напрямом може бути формування конференції або іншого формату діалогу держав-сусідів, що поділяють сприйняття загроз та викликів, що походять з Росії (на рівні документів стратегічного характеру), та вироблення спільних позицій як на адресу Росії, так і у відповідному діалозі з Вашингтоном та Брюсселем/Берліном;
  • Видається необхідною корекція Стратегії національної безпеки України у контексті співпраці із західними державами-сусідами України. Зокрема, необхідно враховувати наявний рівень співпраці та його перспективи при оцінці рівня стратегічного партнерства;31
  • Зростає актуальність консультацій із державами-сусідами України, що входять до ЄС стосовно долучення України до PESCO в якості партнера, що має спільні з державами Східного флангу ЄС виклики та загрози