Регіон:
Інше
Країна:
Сполучені Штати Америки
Тема:
Публічна дипломатія

Українсько-американські відносини сьогодні зберігають певний рівень інтенсивності та позитивний характер. Водночас, позитивність залишається значною мірою за інерцією. Певна інтенсивність взаємодії вимагає покращення . Порядок денний двосторонніх відносин сформовано у повному обсязі, але реалізація порядку денного стикається з певними проблемами та ризиками.

Основні виклики

Основний виклик для реалізації ефективної взаємодії сторін полягає у впливі імпульсивної і часто непередбачуваної позиції президента США Д. Трампа. В останні роки багато говорилось про наявність на практиці двох зовнішніх політик – одна від Д. Трампа та його оточення та інша від решти адміністрації, відповідних державних установ та агенцій. Найбільш послідовною є політика, яка реалізується Конгресом США. Така ситуація аж ніяк не сприяє синергії з американського боку та, певною мірою, впливає на ефективність американського залучення. 

На сьогодні відомо, що Д. Трамп достатньо негативно ставиться до України. Фактори, що сформували такий погляд: симпатії українців до Х. Клінтон на виборах у 2016 році, залежність світогляду президента від поглядів окремих анти-українських політиків, відмова прислухатись до експертних думок, про-російські імпульси Д. Трампа Важливо те, що Д. Трамп не розуміє чому саме США, а не тільки ЄС, мають підтримувати Україну, та мають бути на українському боці у протистоянні Києва з Москвою. 

Протистояння Д. Трампа з істеблішментом у сферах зовнішньої політики, оборони, розвідки, національної безпеки відбувається публічно. Український напрямок – це саме там де це протистояння проявляє себе найбільше. Вищою точкою стали події 2019 року, результатом якої став розгляд імпічменту Д. Трампа. Зараз Д. Трамп поводиться обережнішео на українському напрямку через підвищену увагу американського суспільства та преси до цього питання. 

За умови можливої перемоги Д. Трампа на виборах 2020 року ситуація може суттєво погіршитись. Другий термін президентства Д. Трампа може зробити його ще більш неконтрольованим, і може спонукати до повернення до ідеї великої угоди з Росією, де інтереси України можуть бути принесені в жертву. Перемога Дж. Байдена, навпаки, гарантує повернення до статус-кво, збереження існуючого підходу до України, а можливо й підвищення рівня співпраці, появу нових ініціатив підтримки з боку США. 

Інша проблема міститься в тому, що Україна не є серед пріоритетів глобальної політики США. До пріоритетів відноситься Близький Схід та КНР. Інший пріоритет це західна півкуля. Ключовим пріоритетом постає Азія, Тихий океан, зокрема Китай. Пост-радянський євразійський простір поступається за пріоритетністю. Драматичні події у період після 2014го року певним чином вплинули на рейтинг пріоритетів, але радикально, стратегічно його не змінили. 

По мірі затягування російсько-українського конфлікту можна обережно прогнозувати, що американська дипломатія буде все більш звикати до нього як до даності, явища, з яким не можна покінчити, та наголошувати на обмеженості можливостей США у цьому контексті Іншим викликом є уявлення про те, що у довгостроковому сенсі можливості США допомогти Україні є обмеженими, порівняно з Росією. Від початку російської агресії у США були поширені міркування, що існують червоні лінії, щодо того, що можуть зробити США. . Заклики до врегулювання “українського питання” з Росією, визнання особливих інтересів Москви в Україні будуть лунати все частіше. Поки що вони обмежені колом певних експертів, але згодом можуть більше впливати на тих, хто саме виробляє політику. 

Нарешті, у США поширюються настрої щодо обмеженості власних можливостей у світовій політиці в цілому, ресурсів, потенціалу, тощо. Висловлюються думки, що не дуже очевидний “однополярний мир” також залишився у минулому. Через це лунають заклики більш обережно ставитись до завдань на міжнародній арені, відноситись до викликів вибірково, берегти сили та ресурси. Все це накладається на нову хвилю ізоляціонізму в США. Все більше американців сьогодні вважають, що США не треба бути учасником вирішення всіх світових проблем та конфліктів. 

Більша частина ризиків для двосторонніх відносин знаходиться на американському полі. Але багато чого залежить від того, що відбувається в Україні. Зокрема, здатність України чинити опір російській агресії переконала Вашингтон у доцільності направлення допомоги у сфері оборони. Співпраця саме в цій галузі видається найбільш успішною. Сторони спільно аналізують потреби українських військових та формують орієнтири щодо того, що потрібне зробити у найближчий час та на подальшу перспективу. У цьому питанні необхідно більш активно формувати власні українські потреби від американської сторони, а не чекати направлення чергової порції допомоги.

Для розуміння характеру та наповнення двосторонніх відносин велику роль відіграють зусилля з українського боку у сфері реалізації реформ та боротьби з корупцією. На жаль, можемо констатувати тут, що прогрес у цій сфері є недостатнім. Більше того, останній час спостерігається тенденція, що українські посадовці вважають, що завжди зможуть розраховувати на американську допомогу, незалежно від того, як успішно вони будуть просуватись у справі реформування.  У США дуже уважно слідкують за просуванням України в цьому питанні. Відсутність прогресу демотивує американську сторону. Вірогідність продовження допомоги знижується у прогресії до гальмування реформ. Сам процес надання допомоги за умов недостатнього реформування буде ускладнюватися.. 

Події 2019 року були безпрецедентними в історії відносин Україна-США. Так, періоди негативізму, відсторонення, навіть майже замороження відносин траплялись і раніше. Вперше українці переконались, що інтереси їх країни можуть бути проігноровані чи використані певними гравцями в США для забезпечення власних інтересів. 

Хто відповідає за український напрям в США

Сильною стороною американської позиції щодо України зазвичай є її узгодженість між різними гілками влади. Таку узгодженість можна було чітко спостерігати до моменту обрання Д. Трампа президентом. Після цього основним “драйвером” політики щодо України залишався Конгрес. У Конгресі підтримка України є принциповою, системною, послідовною та двопартійною. Саме там приймаються ключові рішення щодо надання допомоги. Але втілення політики все ж таки залишається прерогативою виконавчої влади.

Ще однією сильною стороною є узгодженість політики між різними відомствами всередині виконавчої гілки влади. Зазвичай домінує міжвідомчий підхід, принцип колегіальності, консенсусу. З 2014 року основні рішення приймались Адміністрацією президента, зокрема, президентом Обамою та його ключовими радниками, у Раді національної безпеки та поза її межами. Центр прийняття рішень був саме у РНБ. При президенті Трампі РНБ втратив свою роль, а серед співробітників РНБ на “українському напрямку” була помітна “текучка” кадрів. Замість цього президент Трамп спирався на кількох довірених осіб, як у Білому Домі, так й поза його межами. 

У Державному департаменті США “український напрямок” знаходиться у портфоліо Бюро Європейських та Євразійських Справ. Його очолює з 2018 року, перебуваючи при цьому на посаді Основного Заступника Помічника Державного Секретаря (Principal Deputy Assistant Secretary), Філіп Рікер. Це ветеран дипломатичної служби США, кадровий дипломат, не політичний призначенець, який працював при президентських адміністраціях обох партій. Він здійснює координацію політики щодо України. Ф. Рікер, як повідомлялось, розглядався як можливий майбутній посол США в Україні, але вибір зупинився на Кіте Дейтоне. Ф. Рікер є прихильником продовження підтримки України. 

Безпосередньо під Рікером працює Джордж Кент – Заступник Помічника Державного Секретаря (Deputy Assistant Secretary). Він відповідає за повсякденну роботу на “українському напрямку”. Дж. Кент давно й добре знається на українських питань, оскільки декылька разыв працював у Посльствы США в Украъны (його перше выдрядження відбулося ще в 1990ті роки). Він також є професійним, кадровим дипломатом. Для нього велике значення мають питання просування реформ й боротьби з корупцією. 

Технічну роботу виконує Офіс УкраЇни, Беларусі та Молдови, у рамках його працює Ukraine Desk. Але це суто технічні співробітники, що часто перекидаються з одного напрямку на інший, не мають досвіду конкретно щодо України й не приймають безпосередньої участі у виробленні рішень та політики.

Міністерство оборони координує співпрацю з Україною, допомогу у військовій сфері. Воно не має значного впливу на прийняття ключових політичних рішень. Такі рішення зазвичай приймаються у міжвідомчому форматі, де Державний департамент та Адмыныстрацыя Президента відіграють основну роль. За окремих обставин оборонне відомство США може грати більш активну роль, як це було, наприклад влытку 2019 року, коли Пентагон чинив опір рішенню президента заблокувати допомогу Україні. 

У Раді Національної Безпеки, що працює під проводом Помічника президента з національної безпеки, зараз “український напрямок” відверто провисає. Раніше РНБ грав більш значущу роль, як, наприклад за президента Обами. За нинішнього президента на посаді Старшого Директора (Senior Director), відповідального за цей напрямок, змінилось вже 5 людей. Серед них лише відомий фахывець по Східній Європі Фіона Хілл (Fiona Hill) мала певний вплив на прийняття рішень на “українському напрямку”. Наразі на цій посаді перебуває Райан Таллі (Ryan Tully), який до цього працював в Сенаті та РНБ над питаннями контролю за озброєнням та біотерероризму. 

Серед інших відомств, що мають відношення до ормування та реалізації політики щодо України можна визначити Агенцію з міжнародного розвитку (USAID), Міністерство енергетики, Міністерство юстиції та інші. 

У Конгресі є кілька комітетів та підкомітетів, що за певних обставин можуть бути задіяними у виробленні рішень щодо України. Але головну роль все ж таки відіграють відповідні профільні комітети з зовнішніх справ. У сенаті, де зараз домінують республіканці, Комітет у зовнішніх справах (Committee on Foreign Relations) очолює сенатор від Айдахо Джим Ріш (Jim Risch). Його призначення на цю посаду стало результатом компромісу, у ході якого більш відомі, досвідчені сенатори поступились йому. Так чи інакше, Дж. Ріш послідовно дотримується двопартийного консенсусу щодо необхідності продовження підтримки України. Він неодноразово ініціював законопроекти на користь Україні та з осудженням дій Росії, зокрема Ukraine Security Partnership Act наприкінці липня цього року. 

Посада очільника Комітету у зовнішніх справах у Палаті представників скоро буде вакантною. Справа в тому, що конгресмен від Нью Йорка Еліот Енгел програв праймеріз іншому демократу та скоро залишить конгрес. Це можна розглядати як втрату для України, оскільки Енгел послідовно виступав за підтримку України, багато років входив до Ukraine caucus, неформального об’єднання про-українських конгресменів. Наразі розпочалась боротьба за цю посаду. Але немає підстав очікувати, що зі зміною керівника комітета зміниться позиція щодо України. ф 

Значення суб’єктивного фактору у формуванні політики США щодо України є реальним, але його не треба перебільшувати. Порядок денний, формат, пріоритети двостороннії відносин є сформованими. Саме в їх рамках діють чиновники середньої ланки. Тобто траєкторія є чітко заданою. Зрозуміло, що нюанси залежать від реальних виконавців, але це залишається тактичним моментом, оскільки стратегічним напрям є визначеним. При цьому можна констатувати, що окремі посадовці відіграли більш помітну роль. У якості прикладу можна навести помічника заступника держсеретаря США Джорджа Кента (колишній заступник посла в Україні), який відіграв значну роль у формуванні альтернативної політики щодо України та збереженні визначеного курсу.

Підготовлено. Володимир Дубовик