Сергій Герасимчук

Регіон:
Чорноморський регіон
Країна:
Туреччина
Тема:
Зміна клімату

РЕАКЦІЯ ОФІЦІЙНИХ І ЕКСПЕРТНИХ КІЛ ТУРЕЧЧИНИ ЩОДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО ЗЕЛЕНОГО КУРСУ

Реакція політичних кіл Туреччини на ЄЗК ЄС є обережною – Анкара усвідомлює свою залежність від європейських ринків товарів та послуг, свідома своєї ролі як експортера, так і транзитера до ЄС. Крім того, турецький істеблішмент вважає, що акцентуація уваги ЄС на екологічній політиці дозволяє змістити акцент двостороннього діалогу з проблемних питань на питання ЄЗК, де порозумітися значно легше. Турецький політикум уникає спекуляцій на цих питаннях, натомість академічні кола та бізнес-середовище прихильно оцінюють амбітні цілі ЄС у рамках ЄЗК.

Водночас схвалення такого тренду Анкарою обумовлено низкою застережень, адже наразі Туреччина не ратифікувала Паризьку кліматичну угоду, і вже навіть це питання є предметом двосторонньої дискусії. Вважається, що турецька економіка є негнучкою чи не настільки сприйнятливою до змін, тим більше такого базового і настільки тотального характеру. Турки не афішують, однак готові зіграти у підтримку ЄЗК ЄС лише з точки зору утримання номенклатури та обсягів власного експорту. Понад те, Анкара не готова заглиблюватися у втілення цілей ЄЗК, і видається, що розглядає цей курс як інструмент обмеження доступу експортерів до ЄС – тобто як завуальований протекціоністський бар’єр. Таке турецьке бачення, зокрема, проявилося під час засідання Організації з питань клімату і торгівлі у листопаді 2020 року, де Туреччина у колі інших держав-членів СОТ – Індії, Канади, Колумбії, Норвегії, Парагваю, РФ, Саудівської Аравії (з потужним експортним потенціалом, для яких ринок ЄС є одним із пріоритетних) – висловили «солідарну глибоку стурбованість планами ЄС».

Завданням Туреччини, яка є енергетичним містком між Європою та Азією, на найближче десятиріччя є удосконалення логістичного сектору відповідно до «зелених цілей» ЄЗК ЄС. Сталість логістичних потоків має бути удосконалена для уникнення штрафів з боку ЄС у майбутньому. Ланцюжки постачання мають враховувати екологічну складову, більшою мірою «оцифровуватися» для уникнення забруднення довкілля, а також для набуття більшої привабливості для держав, що опікуються довкіллям, передусім держав ЄС, де застосування інноваційних технологій, створення ноу-хау, диджиталізація процесів для скорочення кількості відходів, а також енергоефективність стануть основою для створення «фабрик майбутнього» (FactoriesoftheFuture (FOF)).

Також ставлення Анкари до ЄЗК ЄС обумовлюється рядом обставин. Зокрема,

  1. Туреччина – країна енергоємної економіки. Скажімо, обробна промисловість Туреччини є основою економіки країни. У виробництві сталі та цементу Туреччина входить до топ-10 у світі, а в інші сектори, як харчова промисловість, виробництво напоїв, текстилю, машин та транспортного обладнання, роблять країну регіональним виробничим центром. Попри глобальну деіндустріалізацію, щорічна потреба в енергії для сектору в середньому зросла на 2% за більш ніж десятиліття.
  2. Обробна промисловість Туреччини значною мірою залежить від імпорту енергії з огляду на поточний енергетичний баланс. Енергетичні витрати обробної промисловості (за оцінками, приблизно 50 млрд дол. США на кінець 2018 року) становлять близько 12% від загальної вартості сектору в 400 млрд дол. США того ж року. Зменшення залежності від імпорту за рахунок видобутих та перетворених на місці енергоресурсів має вирішальне значення для зменшення дефіциту поточного балансу Туреччини та для конкурентоспроможності сектору.
  3. Енергетичний розподіл у секторі транспортування переважно базується на викопному паливі. Нафтопродукти становлять понад 99% від загальної потреби в паливі, незначним є внесок природного газу. Транспорт є найбільшим споживачем нафтопродуктів у Туреччині – до 90%, інша частка в 10% припадає на авіацію.
  4. На опалення та споживання води припадає більш ніж половина енергетичних потреб будівель Туреччини. Очікується, що споживання енергії в цьому секторі зростатиме попри підвищення енергоефективності. Частка використання відновлюваних джерел становила близько 12% від загального обсягу спожитої будівлями енергії. Частка електрики у загальному кінцевому споживанні енергії будинками становить близько 30%; близько половини всієї електроенергії надходить з відновлюваних джерел енергії (переважно гідроенергетики). Природний газ є основним паливом для будівель Туреччини. Примітно, що газопостачання в Туреччині переважно імпортне (вітчизняне виробництво становить менше ніж 1% від загального обсягу). У споживанні природного газу в Туреччині на будівлі припадає частка в 33%. Цей відсоток, ймовірно, збільшиться, оскільки доступ до постачання природного газу по всій Туреччині зростає. Вугілля також широко використовують у Туреччині. Однак більш ніж половина цього застосування припадає на кам’яне вугілля, 95% з якого імпортують.
Діяльність законодавчої влади

Туреччина як президентська держава не схильна законодавчо унормовувати питання ЄЗК (оскільки вважає це передчасним), що веде до встановлення у питаннях ЄЗК провідної ролі президентської вертикалі. У парламенті тривають комітетські/галузеві обговорення, розробляються відповідні оцінки та пропозиції, які подаються на урядовий розгляд. Питання ЄЗК залишається для Анкари хоч і політично пріоритетним, однак стратегічно – питанням міжнародної гри та інтриги.

Діяльність виконавчої влади

Туреччина відповідно до ухваленого у 2018 році Національного плану дій з питань енергоефективності зобов’язалася скоротити енергоспоживання на 14% до 2023 року. Турецький уряд також заявив про готовність виділити на досягнення цілей з енергоефективності 11 млрд дол. США. Секторальні зміни передбачаються в індустріальному, транспортному, будівничому, опалювальному секторах, сільському господарстві, енерговиробництві.

Нинішня енергосистема Туреччини характеризується надмірною потужністю. Це можна пояснити значними інвестиціями в об’єкти генерації (передусім теплової) протягом періоду урядової політики економічної лібералізації, коли інвестори припускали продовження швидкого зростання попиту на енергію (в основному, за рахунок промисловості), а також зростання цін на електроенергію. Туреччина також інтенсивно інвестує у вітрову, сонячну, гідро та геотермальну енергетику. Очікується, що до 2023 року 30% енергії продукуватиметься з відновлюваних джерел. Туреччина поставила собі за мету виробляти 34 GW гідроенергії, 20 GW вітряної енергії, 5 GW сонячної енергії, 1.5 GW геотермальної енергії та ще 1 GW енергії з біомаси. Туреччина також прагне, аби 10% транспортного сектору перейшли на відновлювану енергію. 

ЄБРР здійснює інвестиції у такі проєкти Туреччини, як вітрова електростанція EnerjiSAEnerjiUretim A.S., вітрова електростанція Ротор, а також геотермальні станції в Ефелері та Кизилдере. Банк також фінансує малі та середні проєкти з енергоефективності через кредитні лінії фінансових механізмів MidSEFF та TurSEFF. 

Суспільна дискусія, позиції ЗМІ, НУО

Політична, бізнес- та виробнича турецька максима стосовно ЄЗК сформульована так: турецькі виробники, щоб витримувати європейську конкуренцію та уникати обмежень з боку ЄС, також мають орієнтуватися на менш «брудне» виробництво із застосуванням меншої кількості ресурсів, меншої кількості води, застосуванням безпечних хімічних речовин, захисту довкілля від шкідливих хімічних викидів.

Представники турецького бізнесу свідомі тих викликів, що ставить перед ними Європейський Зелений Курс, але разом з тим розглядають необхідні трансформації як можливість для удосконалення національної інфраструктури.

Без власної зеленої політики Туреччина ризикує втратити власну конкурентоспроможність, а також свою частку експорту до ЄС. Окремі представники турецьких академічних кіл переконані, що «озеленення» економіки є неуникним сценарієм, і що зважаючи на тісну взаємодію з ЄС, європейці фактично вже ухвалили рішення замість Анкари, і Туреччина не має інших опцій, аніж рухатися у фарватері ЄС, включно з ратифікацією Паризької кліматичної угоди. Оскільки Європейський Союз є найбільшим торговельним партнером Туреччини, для промисловості Туреччини важливо декарбонізувати своє виробництво за допомогою низьковуглецевих альтернатив, таких як «зелений» водень, щоби підтримувати експорт до ЄС на нинішньому рівні. «Воднева ін’єкція» у газову мережу без будь-яких або незначних модифікацій може сягнути лише 10-15%. Однак більші обсяги вимагають додаткових інвестицій. Саме тому обговорення перспектив застосування «зеленого» та «блакитного» водню не є головним у порядку денному для турецьких енергетичних експертів. Важливо, щоб водень був частиною національної енергетичної та гірничодобувної політики Туреччини, але на цьому тлі турецькі енергетики оцінюють витрати та переваги варіантів отримання водню з вугілля, відновлюваних джерел енергії або нещодавно знайдених вітчизняних запасів газу.

Разом з тим транспортний сектор переважно покладається на нафтопродукти. Безпосередньою альтернативою для нього є електромобілі. Однак сьогодні найбільш активно зростає використання вантажного дорожнього та інших видів транспорту, де доступність комерційних низьковуглецевих рішень обмежена.

Так само для будівельного фонду доступно безліч недорогих технологій, які можуть допомогти забезпечити комфорт, одночасно заощаджуючи енергію. Однак більшість будівель Туреччини використовує газ, попит на який підтримує наявна інфраструктура, яка розрахована лише на такий вид палива.

МОЖЛИВА СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ ТУРЕЧЧИНИ У РАМКАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ЗЕЛЕНОГО КУРСУ 

Аналіз стану енерговиробництва та зростаючих енергопотреб вказує, що найбільш перспективним напрямом у розрізі ЄЗК для Туреччини є водневе виробництво. Використання відновлювальних джерел енергії є важливою частиною енергетичної стратегії Туреччини, мета якої полягає у збільшенні місцевого виробництва енергії та зменшення залежності від імпорту. На кінець 2019 року гідроенергетика забезпечувала 30% всієї виробленої енергії, 10% – частка вітру та сонячної енергії, та 4% – геотермальні джерела та біогаз. Іншим стратегічним місцевим ресурсом є буре вугілля, яке видобувають майже по всій країні. Проте калорійність турецького бурого вугілля вкрай низька. Турецькі електростанції, що працюють на бурому вугіллі такої якості, ефективні на 30-35%, тож вони потребують втричі більше транспорту для постачання. Певною мірою оптимістичним для Туреччини є повідомлення від серпня 2020 року про розвідані поклади власних запасів природного газу із загальним потенціалом у понад 320 млрд м3.

За оптимістичними оцінками, заміна 5-15% виробництва традиційної енергії здатна реалізувати потенціал «зеленого водню» у близько 4,6 Mtoe на рік, що еквівалентно приблизно 5% поточного загального кінцевого споживання енергії Туреччиною. Дослідження, проведене Центром SHURA у 2018 році, показує, що частка енергії від вітру та сонця в електромережі Туреччини може сягнути 20% (удвічі більше, ніж зараз) без жодних додаткових інвестицій.

Промислова теплова енергія все ще сильно залежить від викопного палива, і особливо високотемпературні програми покладаються на вугілля та природний газ. Низьковуглецевими варіантами для промислового тепла є використання водню, біомаси (і біопалива), сонячної теплової енергії, а в деяких випадках – і ядерної теплової енергії. Спільного потенціалу відновлювальних джерел енергії недостатньо, щоб повністю декарбонізувати промисловість. Деякі галузі, такі як металургійна промисловість, є високоінтегрованими – на таких заводах зміни у теплопостачанні вплинуть на всі процеси.

«Зелений водень» може розв’язати цю проблему, оскільки може бути використаний для запасання відновлюваної електроенергії та задоволення потреб виробництв високої потужності в умовах циркулярної економіки і може задовольнити температурні потреби будь-якої галузі промисловості. Частину виробленого в Туреччині водню також можна експортувати до інших країн за допомогою газопроводів або у скрапленому вигляді. Однак водень з відновлюваних джерел вимагає високих інвестиційних внесків у нову інфраструктуру та виробництво.

Аналогічно, у транспортній сфері не існує універсального рішення для декарбонізації вантажних перевезень, але електричні вантажівки, що працюють від акумуляторів та паливних (некарбонових) елементів (FCEV / FCET), можуть бути його частиною. На відміну від електрифікації легкових автомобілів, електрифікація важких транспортних засобів залежить від таких факторів, як корисне навантаження, частота поїздок на великі відстані, час зарядки/заправки. Водень може бути рішенням і для цієї сфери. Його можна виробляти за допомогою електролізу на централізованій установці та доставляти вантажівкою (газоподібно або скраплено) або трубопроводом до заправної станції. Крім того, водень можна виробляти децентралізовано (на місці за допомогою електролізу) і зберігати в резервуарах.

Частково «зелений водень» може використовуватися і для електрифікації опалення та охолодження. Проте, потребуються рішення, пов’язані з наявною газовою інфраструктурою, щодо змішування водню та природного газу в наявних мережах. Нещодавні випробування на спалювання, проведені в Туреччині, виявилися успішними за використання 5% водню в газовій мережі. Оптимальні пропорції змішування залежать від характеристик наявної мережі, складу природного газу та кінцевого використання. Критичними факторами є надзвичайно високі для споживачів ціни на водень та витрати на технологію його використання, залежність від іноземних технологій та низька ефективність зберігання енергії у воднево-електричних системах. Концентрація водню більше ніж 20% потребуватиме значних змін у теперішній інфраструктурі та кінцевому застосуванні.

Спалення водню нині є найбільш ефективним та рентабельним. Виробництво «зеленого» водню за допомогою відновлювальних джерел енергії ще не є конкурентоспроможним, у порівнянні з виробництвом з викопного палива. Конкурентоспроможність «зеленого водню» буде забезпечена у разі зниження витрат електролізерів через встановлення більших потужностей та налагодження постійного постачання дешевої відновлюваної енергії. Іншим важливим питанням є вивчення альтернативних видів транспортування водню, адже чинні трубопроводи не можуть бути безпосередньо використані для цього.

ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИН МІЖ УКРАЇНОЮ І ТУРЕЧЧИНОЮ

За показниками 2020 року Туреччина входить у першу п’ятірку торговельних партнерів України. Вдалося втримати позитивне сальдо, попри падіння експорту на 7%. Загальний товарообіг склав 2,8 млрд дол. США. Торгівля послугами впала на 25% і склала 570 млн дол. США. При цьому Туреччина підвищила ввізні мита на деякі групи товарів з України (зокрема, кондитерську продукцію) на 15-20%. Починаючи з 2017 року товарообіг демонструє стабільне зростання. Водночас швидко зменшується позитивне сальдо двосторонньої торгівлі (на 30-50% щорічно).

Основоположний документ двосторонніх торговельно-економічних відносин – Угода про зону вільної торгівлі – вже майже десятиріччя перебуває на переговорній стадії через чутливі для країн аспекти (АПК – для Туреччини, промисловий – для України). Очікується, що турецький ринок відкриється для української продукції сільського господарства, харчової та переробної промисловості до 2026 року, хоча саме цей момент є одним зі стримуючих для завершення переговорів про ЗВТ. 

Попри виділення турецького напрямку в Експортній стратегії України, системного лобіювання вітчизняних виробників на турецькому ринку не відбувається. Найперспективнішим напрямом двосторонньої співпраці з точки зору задіяння виробничого потенціалу та модернізації української промисловості є військово-технічне співробітництво. Українські підприємства співпрацюють з турецькими в таких сферах: постачання широкої номенклатури запчастин та комплектуючих до озброєння і військової техніки; капремонт вертольотів, навчання та підвищення кваліфікації спеціалістів; оснащення бойових модулів турецького виробництва керованими ракетами; виготовлення та постачання турбогвинтових двигунів; виробництво комплексів активного захисту. Українська промисловість активно працює з такими турецькими компаніями, як «Aselsan», «Rocketsan», «Havelsan», «MKEK», «DeltaDefense», «BaykarMakina» та багатьма іншими. Найбільш уразливими напрямами взаємодії є енергетика (у т.ч. відновлювальна), сфера послуг (туризм) та промисловість (машинобудування, виробництво текстилю, одягу та взуття). До того ж, при стабільному збільшенні обсягів товарообігу та значення Туреччини як партнера Україна програє за ключовими показниками якості торгівлі. Український експорт залишається висококонцентрованим. На перші 5 товарних груп за українською класифікацією торгівлі зовнішньоекономічної діяльності припадає 85% експорту (ці групи є сировинними – метали, руди, агросировина), тоді як у Туреччини цей показник становить 37% (3 з 5 позицій – це групи з високою доданою вартістю). Примітно також, що геополітичні виклики та національні економічні інтереси спричинили конкуренцію Туреччини та України на енергетичному ринку.

Про публічні ініціативи чи двосторонні переговори з питань Європейського Зеленого Курсу між Україною та Туреччиною бракує інформації. Їх налагодження має увійти до нинішніх пріоритетів двосторонніх відносин. Ініціатива має поширитися на встановлення постійних контактів як на галузевих, так і урядовому рівнях, так і в парламентському вимірі.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ОРГАНІВ ВЛАДИ УКРАЇНИ 
  1. Українській стороні у формуванні власної політики декарбонізації енергетики, а також у рамках можливих двосторонніх переговорів про співпрацю з Туреччиною щодо втілення цілей ЄЗК ЄС варто врахувати визначені Анкарою власні пріоритетні напрями у розробці національної водневої стратегії. Зокрема, необхідно врахувати турецький досвід використання альтернативних технологій для зменшення залежності від імпорту енергії та енергоносіїв, оцінити можливості для газового сектору в контексті використання нинішніх трубопроводів для транспортування водню до ЄС (турецький досвід буде корисним для проведення відповідних економічних оцінок), здійснити кількісну оцінку витрат, соціальних, економічних та екологічних вигод від мобілізації фінансування електролізерів та електричних потужностей із відновлювальних джерел енергії, інтеграції виробництва електрики з відновлюваних джерел енергії до виробництва «зеленого водню».

Кабінету Міністрів України, Міністерству закордонних справ, Міністерству розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, Міністерству енергетики, Офісу з просування експорту:

  1. запропонувати включення до порядку денного обговорення можливої українсько-турецької взаємодії у рамках впровадження ЄЗК, зокрема у напрямі розвитку співпраці у сфері альтернативної енергетики з урахуванням аналізу ризиків, пов’язаних з обмеженим фінансуванням та підтримкою «газових» проєктів з боку ЄС, а також видобування, транспортування та зберігання «зеленого водню»;
  2. у рамках цілей і заходів ЄЗК активізувати маркетингову діяльність із просування української харчової продукції, виробленої відповідно до стандартів високої якості та з наявністю інноваційних властивостей у рамках сучасних трендів харчування (натуральне, здорове та спортивне харчування та ін.); передбачити заходи підтримки у стратегічній програмі виходу українських експортерів на ринок Туреччини;
  3. рамках цілей ЄЗК і співпраці в програмі EUREKA (міжнародна інноваційна науково-технічна програма, покликана сприяти інноваційному підприємництву й співпраці між малими та великими підприємствами, науково-дослідними інститутами та університетами) розглянути можливість розробки спільно із турецькою стороною спільних стратегій кооперації та R&D, пов’язаних зі сферою «зелених технологій»;
  4. обговорити з турецькою стороною можливість формування спільної позиції за наступними напрямами: гармонізація положень щодо декарбонізації та Європейської зеленої угоди із принципами та зобов’язаннями, взятими на себе державами-членами СОТ, принципи співпраці в рамках ЄЗК між державами ЄС та державами-сусідами, що поділяють кліматичні цілі ЄС.

Міністерству розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, Міністерству закордонних справ, Міністерству розвитку громад і територій, місцевим органам влади:

  1. підтримувати й поглиблювати економічне співробітництво між відповідними інституціями (ТПП) та сприяти розробці спільних планів дій, якими могли б бути передбачені спільні навчальні програми з обміну та підтримки розвитку підприємництва, B2B заходів тощо.

Міністерству енергетики:

  1. враховуючи уразливість української сфери відновлювальної енергетики внаслідок нещодавнього рішення щодо зниження зеленого тарифу, а також вірогідності запровадження акцизу з продажу «зеленої електроенергії», вжити заходів щодо утримання та зростання інтересу до цієї сфери турецьких інвесторів. 

Міністерству інфраструктури, Міністерству закордонних справ:

  1. використати оновлену модель концесійних правовідносин в Україні для залучення турецької сторони до масштабних інфраструктурних проєктів, у т.ч. спільно з ЄС (GO highway. TEN-T), а також інвестування у лінії поромного сполучення, інтермодальні пасажирські перевезення, модернізацію морських портів, розвиток логістичної інфраструктури відповідно до вимог ЄЗК тощо.

 


Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в межах грантового компоненту проєкту EU4USociety . Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу».