Робочий кабінет
Сергій Герасимчук
Політика України
щодо країн-сусідів

Формування спільних стратегій щодо поглиблення інтеграції в ЄС та НАТО, формування та участь в ефективних регіональних форматах співробітництва та стримування Росії має бути серед ключових завдань політики України щодо держав-сусідів. Однак відмінності національних інтересів держав-сусідів України породжують певні національні специфіки двосторонніх відносин з ними.

Порівняти позиції партій з теми
1
Чому ця тема важлива?
Визначальним чинником політики щодо держав-сусідів є той факт, що відносини із найбільшою з них, Росією, носять конфліктний, ворожий характер
В основі політики України стосовно держав-сусідів лежить безумовне дотримання міжнародного права, сповідування культури добросусідства, повага до недоторканості кордонів та невтручання у внутрішні справи. Особливістю відносин України із державами-сусідами по західному кордону є їх належність до визначальних інтеграційних утворень - ЄС та НАТО, прагнення вступу до яких Україна закріпила як геополітичний та цивілізаційний вибір у своїй Конституції.

Визначальним чинником політики щодо держав-сусідів є той факт, що відносини із найбільшою з них, Росією, носять конфліктний, ворожий характер. РФ провадить волюнтаристичну політику у всьому просторі Східної Європи та веде вкрай агресивну по відношенню до Української держави. Україна чинить відповідний опір таким шляхом захисту, стримування і протидії на міжнародній арені. З тією чи іншою інтенсивністю, тиск з боку Москви відчувають й сусіди України.

Частина з них перебуває під беззаперечним російським впливом. У випадку з Білоруссю Україні необхідно брати до уваги її воєнно-політичний союз з Росією в рамках СРБ та ОДКБ. Що стосується Молдови, то вона, незважаючи на свій нейтральний статус, перебуває у гострій стадії визначення власної геополітичної орієнтації. Схоже можна сказати про Грузію, яка, як і Україна, є стороною Угоди з ЄС про Асоціацію та провадить політику партнерства й інтеграції до НАТО, що суперечить політиці «русского мира» РФ і, відтак, наражається на агресію з боку Москви.

На тлі екстремальних проявів політики Російської Федерації на Сході України та анексії Криму особливої актуальності набуває необхідність формування коаліцій з державами НАТО та ЄС у складі держав-однодумців
Вони могли б забезпечити стабільність та розвиток регіону, регіональну безпеку, а також стримували б Росію від подальших загарбницьких кроків.

В цьому контексті спільне травматичне минуле у соціалістичному таборі, розуміння російських імперських цілей у міжнародній політиці, консенсус щодо основних безпекових викликів та шляхів їх подолання, а також спільне бачення майбутнього регіону зближує Україну із її західними державами-сусідами. На цьому тлі формування спільних стратегій щодо поглиблення інтеграції в ЄС та НАТО, формування та участь в ефективних регіональних форматах співробітництва та стримування Росії має бути серед ключових завдань політики України щодо держав-сусідів.

При цьому необхідно враховувати ризик того, що відмінності національних інтересів держав-сусідів України породжують певні національні специфіки двосторонніх відносин з ними. Сплеск націоналістських та популістських рухів подекуди затьмарює спільні інтереси, призводить до тертя на двосторонньому рівні. Протидія цьому – також є серед завдань зовнішньої політики України.

2
Сучасний стан справ
Поточні відносини України з державами-сусідами можна розділити на декілька категорій:
партнерські двосторонні відносини, які не захмарені певними проблемами/суперечностями (Словаччина);
конструктивні відносини, що підважені певними проблемами/суперечностями (Польща, Румунія);
суперечливі відносини, що потребують постійної уваги і пильності (Білорусь, Молдова, Угорщина);
ворожі відносини, що характеризуються високим рівнем загроз і конфліктністю, потребують вживання заходів убезпечення, стримування та оборони (Росія), і мають розглядатися в рамках окремого аналізу.
Білорусь
Впродовж останніх п'яти років відносини України з Білоруссю продовжили мати насторожений характер. Оскільки Мінськ залишається перебувати у фарватері зовнішньої/реваншистської політики Москви, Києву весь час доводиться уважно стежити за діями Мінська в усіх сферах відносин. Впродовж останніх років Білорусь рухалась у російському фарватері при голосуванні за Резолюції на підтримку України в ГА ООН та ПАРЄ, мали місце випадки недопуску на територію Білорусі народних депутатів України. Крім того, ризик для України становили військові навчання «Захід 2018», що проводилися на території Білорусі збройними силами РФ.

За великим рахунком, прояви конструктивності у двосторонніх відносинах мали місце здебільш лише в економічній сфері – відбувався процес т.зв. «економізації відносин». Крім того, Мінськ залишається основним переговорним форматом та майданчиком для проведення переговорів щодо врегулювання ситуації на Донбасі, що сприяє періодичній стриманості Білорусі та намаганню відмежуватися від політики Москви.
Молдова
Відносини України з Молдовою характеризуються спорадичною дихотомією, джерелом якої виступає стратегічне коливання між парадигмами «європейського вибору» та «русского мира». У свою чергу, це призводить до непослідовної зовнішньої політики Молдови, перетворення її на доволі ненадійного партнера, і, як наслідок, до потреби в постійному зосередженні уваги та пильності. На жаль, для України Молдова перетворюється на проблемного сусіда, на кшталт Білорусі. Хоча довгий час Молдова вважалась основним партнером на шляху європейської інтеграції в рамках спільного руху до угод про асоціацію з ЄС тощо.

Незавершеність процесу демаркації, а також гальмування запровадження спільного митного контролю свідчить про те, що результати роботи подекуди не відповідають потенціалу співпраці.

Серед досягнень останніх років – взаємна підтримка у ході голосувань в ГА ООН, прогрес в економічній співпраці, відкриття спільного прикордонного пункту пропуску Паланка-Маяки-Удобне. Крім того, започатковано роботу Комісії з охорони і сталого розвитку річки Дністер. Також, Україна має статус офіційного посередника та гаранта безпеки щодо врегулювання придністровського конфлікту. Водночас, в останні декілька років Україна почала втрачати свої позиції в цьому процесі, оскільки не приділяла йому належної уваги.

Польща
Польща схвально і дієво сприйняла політику європейської та євроатлантичної інтеграції України, ще у 2002 р. з ентузіазмом відгукнулася на пожвавлення двосторонніх контактів, розвиток стратегічного партнерства та всіляко сприяла Києву у європейських та регіональних справах.

Відносини України з Польщею впродовж останніх п'яти років істотних змін не зазнали. Як і раніше, вони, у порівнянні з іншими державами регіону, носять особливий – подекуди емоційний – характер. У відносинах присутнє як прагнення до союзництва та взаємопідтримки, так і конкуренція рольових амбіцій. Історичні й культурні аспекти є головними підставами цього; але даються взнаки й економічні, безпекові та соціальні.

Ще у період 1997-2004 рр. Київ і Варшава провели велику спільну політичну кампанію з історичного примирення (на кшталт польсько-німецької за підсумками ІІ Світової війни), що відкрило можливість для більшого українсько-польського зближення. Проте, вже у 2015 році, після зміни у Польщі політичного режиму з ліберального на консервативний, почалося певне охолодження у двосторонніх відносинах.

Проблеми історичної сфери перекинулося на політичні відносини і потребують постійної роботи для зменшення наростаючої контроверзи і антипатії з обох сторін. Залагодження протиріч і повернення до високого рівня політики стратегічного партнерства є в інтересах обох країн: як з точки зору забезпечення історичної перспективи добросусідства, зміцнення ЄС і європейської інтеграції, так і з огляду на необхідність протидії Росії та забезпечення регіональної безпеки.

Певні досягнення відповідного ґатунку присутні: уряд Польщі продовжує підтримувати Україну на шляху європейської інтеграції та у рамках політики партнерства та інтеграції в НАТО, у протистоянні російській агресії. Інтенсифікувалась безпекова співпраця (зокрема, досягнення бойової готовності ЛитПолУкрБриг), військово-технічне співробітництво, зберігається підтримка Польщі і на міжнародних майданчиках ООН, ПАРЄ тощо. Окремо варто відмітити співпрацю у сфері забезпечення енергетичної незалежності (протидія «Північному потоку», побудова газового інтерконектора, розбудови Енергомоста Україна – ЄС). До успіхів у сфері інфраструктурної співпраці можна віднести приєднання України до інфраструктурного транспортного проекту Via Carpatia
Румунія
У порівнянні з іншими, відносини України й Румунії останніми роками відзначаються позитивною динамікою, зближенням і зростаючою конструктивністю; помітно посилилась між сторонами взаємна довіра. Відносини України і Румунії тривалий час носили обережний, стриманий характер, що сформувався на історичному та етнічному ґрунті. Однією з вагомих проблем політики європейського партнерства і міжнародної кооперації в Чорноморському регіоні виступала стагнація двосторонніх відносин України та Румунії, що, також, не відповідало стратегічним інтересам обох держав та потенціалу їх двосторонньої співпраці. Серед головних причин такого стану справ виступав взаємний дефіцит знань, недостатнє розуміння або ж хибні уявлення сторін про концептуальний зміст, пріоритети і можливості зовнішньої політики одне одного.

Внаслідок поступового розгортання політичного та експертного діалогу між сторонами, довірливої і публічної дискусії щодо чутливих питань у відносинах із можливістю залучення до двосторонньої полеміки представників ЄС, стосунки між державами почали покращуватися, з'явилися впливові «групи прихильників дружби».

Суттєві позитивні зрушення в українсько-румунських відносинах відбулися у період 2013-2014 рр. - вони стали конструктивними і набули рис стратегічного партнерства (на рівні зі стратегічним партнерством з Польщею), не в останню чергу через політику Росії. У 2018 році Україна та Румунія започаткували спільне патрулювання українсько-румунського державного кордону, проводять спільні навчання на Дунаї «Riverine», а також взаємодіють у контексті ширших навчань НАТО на кшталт «Морського бризу» та «Морського щита». На багатосторонньому рівні Румунія продовжує підтримувати Україну – вже традиційно виступає співавтором ініційованих Україною проектів резолюцій ГА ООН. Дещо дисонує з таким підходом двоїсте рішення Бухареста щодо повернення Росії до роботи в ПАРЄ у червні 2019.

Словаччина
Відносини України зі Словаччиною можна охарактеризувати як стало рівні, партнерські, підкреслено взаємоповажні і добросусідські. Вони не обтяжені історичною спадщиною, або якимись значними конфліктами інтересів сьогодення. Донедавна Україна та Словаччина користувалися безумовною взаємопідтримкою на міжнародній арені. Нині цю традицію підважило голосування словацьких депутатів щодо підтримки повернення Росії до роботи в ПАРЄ.

Інтерес українського політичного істеблішменту до Словаччини концентрується насамперед навколо енергетичної тематики – реверсу/імпорту природного газу з цієї країни. Словаччина сьогодні продовжує згадуватись Києвом як ключовий партнер щодо гарантування енергетичної безпеки, викликає інтерес можливість координації в енергетичній сфері щодо недопущення будівництва російського газопроводу «Північний потік-2». Україна зацікавлена в участі Словаччини в проектах менеджменту української ГТС.

Головування Словаччини в Раді ЄС у другій половині 2016 р. підвищило усвідомлення ролі цієї держави в загальноєвропейських процесах. Позитивною була і позиція на підтримку України міністра закордонних справ та європейських питань Словаччини М. Лайчака в якості президента ГА ООН (2017-2018). З середини 2018 року до середини 2019 року Словаччина головувала у Вишеградській групі, у 2019 році – в Міністерській раді ОЕСР. Крім того, у 2019 році Словаччина головує в ОБСЄ, де, згідно зі своїми заявленими пріоритетами, опікується питанням конфлікту на Донбасі. Все це сприяло більшому залученні Братиславі до безпекових питань та розуміння ситуації на Сході України.
Угорщина
Тривалий час (до 2015 року) в українсько-угорських відносинах зберігався хоч і стриманий, але приязний, поважний характер. Сторони уникали гучних ініціатив, помірковано розвивали економічні відносини, часто виступали однодумцями і партнерами у європейських справах, розвивали регіональну співпрацю. Будапешт проявляв лояльність щодо європейських та євроатлантичних прагнень Києва, підтримував у політиці протидії гегемонізму Москви. Протягом цього часу, у чутливих питаннях двосторонніх відносин Будапешт і Київ завжди віднаходили компромісні рішення, включаючи питання прав національних меншин.

Починаючи із 2015 року, відносини почали загострюватися, у дипломатичній практиці почали застосовуватися публічні демарші. Будапешт все більше виявляв невдоволення і роздратованість Києвом. Натомість Київ проявляв нерозуміння і не усвідомлював ризиків несприйняття політичної тривоги з боку Будапешта, не проявляв належної уваги ризику ігнорування меседжів Будапешта. Головною проблемою і перешкодою у двосторонніх відносинах стало питання прав угорської меншини Закарпаття. У підсумку, двосторонні відносини набули недовірливих, претензійних рис, що розвилося до рівня блокування з боку Угорщини засідань Комісії Україна-НАТО на найвищому рівні протягом вже двох років. Водночас, варто відмітити, що це відбувається не лише через неготовність України виконувати угорські вимоги щодо прав національної меншини, а й через загострення націоналістичних настроїв всередині Угорщини.

В останній час до питання прав національних меншин також додався і історичний фактор, що за певних умов загрожує ще більшому загостренню двосторонніх відносини. Сьогодні Київ та Будапешт потребують виваженого та стриманого політичного діалогу, експертних обговорень, і переведення питань національних меншин та історичної пам`яті з політичної дискусії на рівень експертів.

3
Стратегічне бачення
Серед держав-сусідів та держав регіону Східної Європи в рамках співпраці (політики сусідства) своєю пріоритетністю виділяються: Польща, Литва, Грузія, Молдова, Румунія. Ця пріоритетність обумовлюється близькістю інтересів у сфері національної безпеки, економічної співпраці та культурного обміну, а також наявним потенціалом та рівнем готовності до такої співпраці.

В даних історико-політичних умовах чільним пріоритетом виступає безпековий, оскільки політика Росії загрожує державному суверенітету країн у тривалій перспективі. Дана загроза спонукає ці держави до організації опору і протидії таким планам Москви, вжиття заходів захисного, стримуючого та оборонного характеру, що більш успішно було б проводити узгоджено і в співпраці/партнерстві.

Наразі стратегічне бачення Україною відносин з державами-сусідами визначається Угодою про Асоціацію з ЄС, Хартією про особливе партнерство з НАТО, участю України в багатосторонніх форматах співпраці та партнерства (на кшталт Політики Східного Партнерства ЄС, В4+, ЦЄІ, ГУАМ, ОЧЕС, чисельних міжпарламентських асамблей тощо).

Україні загалом бракує системного стратегічного підходу до відносин з державами-сусідами. Окремої політики сусідства України не сформовано. Відповідно відносини з державами-сусідами зазвичай розвиваються переважно у двосторонній площині.
Разом з тим, стратегічне бачення України щодо окремих держав-сусідів та їхніх об'єднань (а також – у більш широкому контексті – до держав-сусідів як членів ЄС та НАТО) до певної міри відображене в офіційних документах стратегічного характеру, що стосуються сфери зовнішньої політики України, безпеки та оборони України, галузевих пріоритетів України.
Стратегія національної безпеки України
Стратегія національної безпеки України підкреслює, що для забезпечення національної безпеки у зовнішньополітичній сфері на субрегіональному рівні Україна продовжуватиме співробітництво з В4 (Вишеградською Четвіркою). Також документ наголошує, що для забезпечення економічної безпеки потрібно наблизити українські соціальні стандарти до рівня держав Центральної та Східної Європи (ЦСЄ).
Концепція розвитку сектора безпеки і оборони України
У Концепції розвитку сектора безпеки і оборони України від 14 березня 2016 року держави-сусіди, що входять до ЄС та НАТО, розглядаються у якості таких, з якими необхідно організувати спільну оперативну охорону державного кордону. Окремі стратегічні довгострокові документи України (Воєнна доктрина України) містять згадки й про проблемних сусідів. Зокрема, у документі згадується про загрози, які можуть йти з боку Білорусі, а також про Молдову, де актуальною для України загрозою є «присутність військового контингенту Російської Федерації у Придністровському регіоні Республіки Молдова».
Енергетична співпраця
Напружені відносини з РФ як постачальником енергоносіїв, ризики введення в експлуатацію газогонів, що оминатимуть Україну на шляху з Росії до ЄС, актуалізували необхідність енергетичної співпраці із сусідами зі складу ЄС та НАТО. У Стратегії сталого розвитку «Україна 2020» та Енергетичній стратегії України на період до 2035 р. вказується на необхідність інтеграції енергосистем України в Європейську мережу системних операторів передачі газу (ENTSOG), до якої входять наші безпосередні сусіди. Окрема увага приділяється необхідності збільшення газотранспортних потужностей зі Словаччини, реалізації проектів газових інтерконекторів. Не оминає увагою Енергетична Стратегія й Молдову, зокрема, у ній згадується необхідність «укладення необхідної договірної бази та реалізації відповідних заходів інтеграції ринків електроенергії між Україною та Молдовою».
Водночас перспективним є розвиток співпраці з розгортання Балто-Чорноморського співробітництва, в основі якого буде співпраця з країнами В4, ГУАМ та ОЧЕС.
4
Що робилося ВРУ
ВР зверталась до ООН, Європарламенту, ПАРЄ, ПА НАТО, ПА ОБСЄ, ПА ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором
Основна увага Верховної Ради на рівні заяв та звернень впродовж останніх 5 років була прикута до Російської Федерації. Парламентарі або зверталися безпосередньо до Російської Федерації, або ж привертали увагу світової спільноти до порушень міжнародного права і прав людини, до яких вдавалась Росія

Поза тим, ВР зверталась до ООН, Європарламенту, ПАРЄ, ПА НАТО, ПА ОБСЄ, ПА ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором. Предметом звернень до міжнародної спільноти були також порушення Росією прав і свобод людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, прав і свобод кримськотатарського народу.

Примітно, що не лишалось поза увагою ВР і питання будівництва газопроводу "Північний потік-2" та встановлення монополії Російської Федерації на газових ринках світу. Видається, що найбільш солідарними в цьому питанні з ВР стали держави-сусіди – передусім, Польща та Словаччина.

Щоправда, така солідарність у відносинах з Польщею затьмарювалася різкими заявами ВР у зв'язку з ухваленням Сенатом і Сеймом Республіки Польща неоднозначних постанов від 7 липня 2016 року та 22 липня 2016 року щодо оцінки польсько-українського конфлікту в роки Другої світової війни (Польський парламент тоді проігнорував пропозицію ВР щодо спільної заяви про події на Волині, винісши натомість односторонні ухвали), а також обміном різкими заявами між Верховною Радою та Сеймом і Сенатом Республіки Польща у зв'язку з недружніми до України змінами до польського закону про Інститут національної пам'яті – формування Комісії з розслідування злочинів проти польського народу.

Певні тертя виникали і у міжпарламентських відносинах з іншими сусідами. Скажімо, у випадку з Румунією контакти на рівні спікерів були призупинені з 2017 року з ініціативи румунської сторони, яка в такий спосіб відреагувала на ухвалений в Україні Закон про освіту (зокрема, ст. 7 про мову освіти).

Разом з тим, серед історій успіху Верховної Ради у роботі з сусідніми державами – ефективна діяльність двох міжпарламентських асамблей.
В рамках Міжпарламентської асамблеї України, Литви та Польщі діє чотири комітети: з питань європейської та євроатлантичної інтеграції; торгівлі та економічного розвитку, регіонального та місцевого співробітництва; неурядової та культурної співпраці; з питань безпеки. Безпековий комітет був створений в ході роботи Х сесії Асамблеї «Безпека. Розвиток. Демократія. Сильні разом» у червні 2019 року.

Співпраця в рамках асамблеї сприяла підписанню Угоди про Асоціацію, отриманню безвізу, а нині парламентарі мають можливість спільно напрацьовувати документи необхідні для набуття повноправного членства в ЄС і НАТО.

Що стосується Міжпарламентської асамблеї України, Грузії і Молдови, створеної у 2018 році, то вона була сформована у відповідності до моделі Міжпарламентської асамблеї України, Литви та Польщі, сприяє посиленню міжпарламентського компоненту регіонального і безпекового співробітництва та розвитку взаємодії з ЄС та НАТО, є майданчиком для координації дій проти спільних викликів та загроз.
Належною також була участь України у роботі з державами-сусідами через механізми Парламентської асамблеї ГУАМ, Парламентської асамблеї ЄС – Східні сусіди (ПА ЄВРОНЕСТ).
5
Основні проблеми та ризики
Можлива фрагментація Європи, поглиблення розколу між державами, в середовищі держав-сусідів також виникнуть лінії поділу
Серед стратегічних ризиків, що виникають у відносинах України з державами-сусідами є загальноєвропейські тенденції до послаблення політики тиску та стримування Росії, відхід від безумовного сповідування гуманістичних, ліберальних та демократичних цінностей та відстоювання твердого дотримання міжнародного права, а також розширення європейської участі в грі навколо економічних преференцій від зближення і розвитку співпраці з Росією, повернення до формули "business as usual".

У своїй сукупності це вестиме до посилення ризиків для регіонального партнерства та заручення ширшої міжнародної підтримки опору України російській політиці.

Наслідком втілення таких сценаріїв може стати фрагментація Європи, поглиблення розколу між державами. Окрім того, в середовищі держав-сусідів також виникнуть лінії поділу. Частина з них, у своїй зовнішній політиці більше орієнтується на трансатлантичну солідарність, розраховує на підтримку з боку США, адекватно оцінює ризики, що походять від Російської Федерації (наприклад, Польща та Румунія); інші намагаються втримати баланс між США, ЄС та Росією (наприклад, Угорщина). Республіка Молдова перебуває на роздоріжжі і ризикує втрапити у російську орбіту, а Білорусь втрачає шанси вийти з російської сфери впливу. В таких умовах важко очікувати на проукраїнський консенсус серед держав-сусідів.
Існує ризик збереження тренду на посилення націоналістичних та популістських політичних сил у державах-сусідах, зокрема у державах Вишеградської четвірки
Спекуляції на темі націоналізму, історичних проблемах, питаннях національних меншин можуть затьмарити спільні завдання в безпековій сфері, знизити динаміку кооперації у регіональних форматах.

Не можна недооцінювати російську агентурну роботу у сусідніх державах, формальну та неформальну підтримку, яку Москва надає проросійським радикальним політичним силам у державах ЄС у цілому та у державах, що межують з Україною зокрема. Посилення таких політичних сил, їх присутність у національних парламентах держав-сусідів підриватиме довірливий міжпарламентський діалог та співробітництво, ставитиме під сумнів ефективність міжпарламентських ініціатив спрямованих на стримування Росії.

Варто взяти до уваги також інформаційний вимір російського впливу. Російські медіа лишаються потужним інструментом впливу на громадську думку у сусідніх державах. За даними Disinformation Resilience Index найбільш вразливими в цьому плані є Угорщина та Молдова. Новини про Україну у цих державах можуть подаватися у спотвореному російською пропагандою вигляді, що позначається на рівні підтримки України громадянами цих держав.
Подібні тенденції можуть привести до зниження рівня солідарності у підтримці України. Можна очікувати, що прецедент голосування за повернення російської делегації у ПАРЄ поширюватиметься й на голосування в інших міжнародних організаціях.

На такому тлі слід також очікувати ослаблення Парламентської асамблеї ЄС - Східні сусіди (ПА ЄВРОНЕСТ), де з боку держав Східного партнерства лише Україна та Грузія демонструють однозначну орієнтацію на європейську інтеграцію. Існує також ризик скорочення активності Міжпарламентської асамблеї України, Грузії і Молдови (через можливу зміну позицій молдавської сторони).
6
Рекомендації
1
У двосторонніх відносинах Києву варто зосередитися на подальшому зміцненні партнерських відносин з Варшавою та Бухарестом, на поліпшенні відносин з Будапештом, на розвитку довіри з Братиславою. З Кишинеу Києву варто вести політику дистанціювання, будувати стосунки приязно, однак стримано. З Мінськом – гранично пильно, – доцільно вдатися до запобіжних заходів у сфері безпеки та оборони, розцінювати Мінськ, в першу чергу, як сателіта Москви.
2
Проблематику політики сусідства варто винести в окремий пункт майбутньої парламентської Коаліційної угоди.
3
Необхідно провести Парламентські слухання щодо формування української політики сусідства, де були б представлені Спеціальні доповіді про відомчі стратегічні оцінки стану відносин із державами-сусідами та пропозиціі з їх подальшого розвитку від МЗС, МЕРТ, Мінрегіон, Мінкульт, МО, СЗР, МВС, СБУ, на підставі обговорення яких, виробити Рекомендації із формування стратегії сучасної політики сусідства України.
4
З метою зміцнення діяльності міжпарламентських асамблей України, Польщі та Литви та України, Грузії і Молдови, Києву є доцільним ініціювати вже восени 2019 року проведення засідань згаданих міжпарламентських асамблей у розширеному складі – за участі Швеції, Естонії, Латвії, Литви, Чехії, Угорщини, Словаччини, Румунії, Болгарії, Великобританії, США, Канади (як таких, що видаються найбільш перспективними з точки зору розвитку партнерства з Україною та інтересів щодо протидії Росії).

5
У регіональних і загальноєвропейському багатосторонньому форматі взаємин і співпраці (РЄ, ОБСЄ, ЦЄІ, ГУАМ, В4+, Східному Партнерстві, ЄС та НАТО) Києву необхідно боротися за сповідування ліберально-демократичних цінностей, інституційні спроможності та ефективні порядки денні, а також належну організацію імплементації рішень і досягнення цілей, – активно формувати нові і посилювати вже існуючі проукраїнські/антиросійські групи, – сприяти політичній консолідації противників російській політиці, – протидіяти російській пропаганді і політиці корумпування/підкупу, шантажу та погроз. Країни-сусіди в даному випадку можуть стати надійними партнерами та локомотивами (як Польща під час членства в РБ ООН), або бути залучені до ідеї «необхідності повернення до діалогу з РФ», тому робота України з цими столицями повинна бути постійною.
6
Загалом, щодо парадигми регіональної зовнішньополітичної стратегії України на даному історичному етапі розвитку, Україні варто відмовитися від слабко обґрунтованих (ресурсно й інструментально забезпечених) претензій на регіональне лідерство. Києву варто зосередитися на зміцненні ролі надійного і відповідального партнера як у двосторонніх міждержавних взаєминах, так і в багатосторонніх форматах. Також, Україні варто утримуватися від тих міжнародних (європейських, регіональних тощо) ініціатив, які є непереконливо обґрунтованими за цілями та сумнівно забезпеченими ресурсно, інструментально чи інституційно.