Робочий кабінет
Ганна Шелест
Консолідація міжнародної підтримки протидії
російській агресії
Консолідація міжнародної підтримки з боку ВРУ може відбуватися як безпосередньо через політичні заяви, накладання санкцій та інших обмежень на Російську Федерацію, так і через вибудовування сталої співпраці з міжнародними партнерами у сферах, які пов'язані із забезпеченням національної безпеки та оборони, захистом суверенітету та територіальної цілісності
Порівняти позиції партій за темою
1
Чому ця тема важлива?
Більшість представників політичних партій роблять наголос на внутрішньополітичному аспекті проблеми російської агресії, не достатньо уваги приділяють зовнішній комунікації
Питання формування та консолідації міжнародної підтримки протидії російській агресії залишається одним із ключових завдань зовнішньої політики України. Комплексність цього завдання та багатовимірність проблеми та варіантів її вирішення, потребують залучення всіх гілок влади в Україні, кожної в межах своєї компетенції.

Верховна Рада України протягом останніх 5 років продемонструвала свою спроможність робити власний внесок у формування міжнародної підтримки протидії російській агресії, попри різні погляди окремих партій, які представлені у ВРУ VIII скликання щодо майбутніх відносин з Російською Федерацією. Консолідація міжнародної підтримки з боку ВРУ може відбуватися як безпосередньо через політичні заяви, накладання санкцій та інших обмежень на Російську Федерацію, так і через вибудовування сталої співпраці з міжнародними партнерами у сферах, які пов'язані із забезпеченням національної безпеки та оборони, захистом суверенітету та територіальної цілісності тощо.

Водночас, більшість представників політичних партій роблять наголос на внутрішньополітичному аспекті проблеми російської агресії, не достатньо уваги приділяють зовнішній комунікації
А також не розуміють, що прийняття низки законодавчих актів, спрямованих на реформи в Україні (зокрема у сфері безпеки та оборони, боротьби з корупцією), а також просування публічної дипломатії є невіддільною (частина/ознака) частиною вибудовування політики протидії російській агресії та формуванню міжнародної підтримки України.

Через відсутність державної стратегії щодо Донбасу та Криму, а також формування нового складу Верховної Ради, де будуть представлені політичні сили, які до цього не брали активну участь в політичному житті України, вже зараз стає актуальним питанням чіткого визначення завдань та пріоритетів у формуванні та консолідації міжнародної підтримки, а також нових форматів взаємодії.

Ситуація з поверненням делегації РФ до Парламентської Асамблеї Ради Європи, потреба кожні 6 місяців підтверджувати санкції ЄС проти РФ свідчать про те, що необхідність консолідації міжнародної підтримки та її збереження продовжує бути щоденним топ-завданням державної політики на всіх рівнях. Здобутки 2014-2015 років не є автоматичними для продовження. Зміна складів національних парламентів в багатьох європейських країнах, новий розклад сил в Європейському парламенті, постійна контрробота російської сторони — все це потребує врахування для вироблення не тільки реакційної, а й проактивної політики України.


2
Сучасний стан справ
Починаючи з 2014 року тема консолідації міжнародної підтримки в протидії російській агресії є серед топтем міжнародного порядку денного. Фактично всі зусилля можна розділити на декілька підгруп:
консолідація політичної та дипломатичної підтримки України з боку окремих держав та міжнародних організацій;
забезпечення військово-технічної допомоги Україні з боку іноземних партнерів, включаючи фінансову, дорадчу та матеріально-технічну;
впровадження санкцій та інших обмежень проти Російської Федерації, її громадян та підприємств, в наслідок окупації Криму та продовження бойових дій на Донбасі;
розгляд позовів України проти РФ, а також українських підприємств та громадян проти РФ в міжнародних судах, арбітражах та трибуналах;
надання фінансової та технічної допомоги Україні з метою проведення реформ та розбудови держави.
Протягом п'яти років питання консолідації міжнародної підтримки була на постійному порядку денному президента, ВРУ, Кабінету міністрів, і в першу чергу МЗС України, а також громадянського суспільства. Їх дії були як скоординованими в окремих питаннях, так іноді й відбувалися окремими треками, що не дозволяло отримати максимальний ефект.

Серед найбільших здобутків варто відзначити:


1. 27 березня 2014 року Генеральна асамблея ООН схвалила Резолюцію 68/262 «Територіальна цілісність України», в якій підтвердила міжнародно визнані кордони України та відсутність будь-яких правових підстав для зміни статусу АР Крим та м.Севастополя.

2. Починаючи з 2016 року щорічно ГА ООН приймає резолюції «Ситуація з правами людини в АР Крим та місті Севастополь (Україна)», де вперше в офіційних документах ООН Росія була визнана державою-окупантом.

3. Регулярні резолюції парламентських асамблей НАТО, ОБСЄ, Ради Європи на підтримку територіальної цілісності України в рамках міжнародно визнаних кордонів та щодо прав людини в Криму.

ЄС та США постійно продовжують та посилюють санкції проти РФ, попри дискурс, який посилюється щодо доцільності та ефективності санкцій, а також просування ідеї (в тому числі і за допомогою російської пропаганди), що санкції в першу чергу шкодять самій Європі.

Водночас, партнери України не обмежується лише політичними заявами та санкціями, а також надають значну фінансову на технічну допомогу та укріплення безпеки, реформування сектору безпеки та оборони України, належне самоврядування тощо.
РФ навмисно ігнорує рішення міжнародних судів та трибуналів
Створення Нормандського формату щодо переговорів та Мінських підгруп є також важливим фактором для гарантування міжнародної підтримки. Попри складність окремих положень так званих Мінських угод та маніпулювання з їх виконанням, проте ці формати дозволяють тримати увагу Франції та Німеччини, змушують РФ до певного формату переговорів. Крім того, частина європейських санкцій прив'язана безпосередньо до виконання Мінських угод.

Водночас, РФ навмисно ігнорує рішення міжнародних судів та трибуналів (останній приклад — рішення Міжнародного трибуналу з морського права щодо негайності визволення українських моряків та кораблів). Москва відмовляється співпрацювати щодо найбільш резонансних справ (ситуація з розслідування збиття літака МН-17) та затягує процеси (Міжнародний суд в Гаазі та інші).

Крім того, Російська Федерація не скорочує свої зусилля щодо намагання вмовити ЄС та США на прямий діалог, зняття санкцій, повернення до стану справ до 2013 року, представлення України як винної в ситуації, що склалася, а агресії на Донбасі як громадянської війни.
3
Стратегічне бачення
В стратегічно-нормативному пакеті України — Закон України «Про основи внутрішньої і зовнішньої політики», Стратегія національної безпеки України, Воєнна доктрина України приділяється значна увага вибудовуванню відносин зі стратегічними партнерами, протидії російській агресії та інтеграції України в ключові безпекові інституції, в першу чергу НАТО.
Співпраця з НАТО займає значне місце у стратегічних документах України щодо відсічі російській агресії.
Стратегія національної безпеки та оборони України
В Стратегії національної безпеки та оборони України ст.4.8 зазначається, що «Зовнішні гарантії безпеки забезпечуватимуться шляхом формування мережі союзництва як з окремими державами та регіональними організаціями й ініціативами (шляхом укладення угод про спільну оборону або військову допомогу), так і з міжнародними безпековими організаціями (шляхом участі у механізмах колективної безпеки)». Окрема увага приділена стратегічному партнерству із США, використанню механізмів ООН, ОБСЄ, Ради Європи, на субрегіональному рівні – «Веймарський трикутник», «Вишеградська група», ГУАМ, ЦЄІ, ОЧЕС тощо – «з метою забезпечення захисту територіальної цілісності та суверенітету держави, реалізації економічних і енергетичних проектів та ініціатив».
Воєнна доктрина 2015 року
Воєнна доктрина 2015 року, також серед цілей у сфері воєнної політики зазначає «удосконалення системи забезпечення воєнної безпеки, яка б гарантувала надійний захист держави від зовнішніх та внутрішніх загроз, гідне сприйняття України на міжнародному рівні та відповідала критеріям членства України в ЄС і НАТО. (ст16).

Крім того, стаття 32 визначає «використання можливостей Ради Безпеки ООН, ОБСЄ, НАТО, ЄС, інших міжнародних структур, які несуть відповідальність за підтримання міжнародного миру і безпеки, застосування кризового консультативного механізму відповідно до положень Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного договору, підписаної 9 липня 1997 року; взаємоузгоджене використання політико-дипломатичних, інформаційних та силових інструментів держави для протидії деструктивному тиску агресора на Україну та примушення його до дотримання норм міжнародного права та власних зобов'язань» - як основу кризового реагування на воєнні загрози та недопущення ескалації воєнних конфліктів.
4
Що робилося ВРУ
Народні депутати мали можливість використовувати різноманітні майданчики для просування позиції України та консолідації міжнародної підтримки.
Серед них варто зазначити:
Участь у парламентських асамблеях, де постійно піднімалося питання територіальної цілісності та суверенітету України;
Участь у міжнародних форумах, як під егідою ООН, ЄС, ОБСЄ, так і неурядових провідних форумах з питань міжнародної безпеки, прав людини, протидії гібридним загрозам тощо;
Двосторонні зустрічі з колегами з інших парламентів, журналістами, дипломатами, як в Україні, так і за кордоном, під час візитів та засідань груп дружби.
12 жовтня 2015 року відбулися Комітетські слухання, організовані Комітетом у закордонних справах, на тему: «Формування стратегії захисту національних інтересів України в частині протидії актам агресії, анексії Автономної Республіки Крим, іншим злочинам Російської Федерації, спрямованим проти України". За результатами були затверджені Рекомендації, серед яких, зокрема, «утворити Комітет Верховної Ради України з питань комплексного розв'язання проблем Криму, до предмета відання якого віднести, серед іншого, стратегію повернення тимчасово окупованої території та забезпечення конституційних прав і свобод людини й громадянина», що так і не було реалізовано.

Комітет у закордонних справах активно проводив публічні заходи в Україні, зокрема 27 березня 2017 року відбувся круглий стіл «Стратегія щодо Донбасу: зовнішньополітичний, економічний та гуманітарний вимір»

20 вересня 2018 року - «Російська агресія: гармонізація санкційної політики України із міжнародними партнерами»

6 листопада 2018 року - «Втручання РФ в українські вибори як елемент гібридної війни. Протидія російській агресії».
Крім того, народні депутати активно брали участь у публічних заходах за кордоном з метою донесення позиції України та консолідації міжнародної підтримки, зокрема у Брюссельському форумі, Мюнхенській безпековій конференції, Галіфакс форумі, безпекових форумах в Ризі, Варшаві, Таллінні тощо.

Найактивнішими залишалися голова ВРУ Андрій Парубій, заступник голови Ірина Геращенко, голова комітету у зовнішніх справах Ганна Гопко, члени Постійної делегації України в ПАРЄ.
Українська делегація до Парламентської Асамблеї Ради Європи протягом 5 років була однією з найуспішніших у протидії російській агресії, попри значний опір як в середині організації, так і серед окремих делегацій. Важливим є той факт, що більшість депутатів об'єдналися у своїй роботі, в незалежності від партійної приналежності.
Не знайшлося місця для цілеспрямованої комунікації із донорами міжнародної підтримки України. Фактично акцент робився саме на засудження агресії РФ, а не конкретизацію можливої допомоги.
Важливими досягненнями у 2018 році є ухвалення таких резолюцій:

ПАРЄ на підтвердження того, що неконтрольовані урядом території Донецької та Луганської областей є «територіями, які перебувають під фактичним управлінням Російської Федерації» (24.04.2018);

Берлінська Декларація, прийнята на щорічній сесії Парламентської асамблеї ОБСЄ, важливою частиною якої є резолюція української делегації «Порушення прав людини й основних свобод в Автономній Республіці Крим і місті Севастополь», в якій міститься вимога негайно «звільнити українських політв'язнів та інших українських громадян, які були незаконно затримані та поміщені в тюрми по сфабрикованих справах представниками окупаційної лади в Криму» (11.07.2018).

Крім того, Верховна Рада України регулярно приймала звернення до парламентів та урядів інших держав (понад 30), зокрема:

Звернення до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав — членів ЄС, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні

Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, національних парламентів держав світу щодо створення міжнародного трибуналу для судового переслідування осіб, відповідальних за злочин, пов'язаний зі збитим літаком авіакомпанії Malaysia Airlines, що здійснював рейс MH17 17 липня 2014 року.

Звернення Верховної Ради України до парламентів іноземних держав, парламентських асамблей міжнародних організацій щодо засудження агресії Російської Федерації проти України.

Звернення Верховної Ради України до Конгресу Сполучених Штатів Америки щодо безпекових гарантій.

Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу у зв'язку з черговим актом агресії Російської Федерації проти України.

Водночас, у великій кількості публічних політичних заяв партійних лідерів не знайшлося місця для цілеспрямованої комунікації із донорами міжнародної підтримки України. Фактично акцент робився саме на засудження агресії РФ, а не конкретизацію можливої допомоги.

5
Основні проблеми та ризики
Україна концентрує свою увагу здебільшого на консолідації підтримки з боку США та країн-членів ЄС, при цьому приділяючи дуже мало уваги третім країнам

Однією з важливих проблем є неготовність конструктивного діалогу серед народних депутатів та політичних партій щодо ключових та болючих питань порядку денного. Більшість розмов закінчуються або критикою уряду, або зайвою політизацією. При цьому, більшість політичних партій не має чіткою та артикульованої позиції щодо таких питань як амністія, наповнення можливого особливого статусу (автономії) для окремих районів Донецької та Луганської областей, можливості запровадження перехідної або тимчасової міжнародної адміністрації, початку миротворчої операції ООН тощо.

Другою проблемою є той факт, що Україні фактично доводиться конкурувати за увагу міжнародного співтовариства та фінансову та військово-технічну допомогу з іншими кризовими ситуаціями в світі.

Наступний виклик, який заслуговує уваги та детального опрацювання це те, що далеко не у всіх країнах та політичних силах є розумінням пливу подій в Україні та посилення ролі РФ на європейський безпековий контекст. Останнім часом спостерігається дві тенденції. Перша - відсутність інтересу до українського питання і концентрація на власній внутрішньополітичній ситуації або викликах далеких від східного кордону ЄС. Друга тенденція - прагнення все більшого діалогу з Росією, акцент на тому, що санкції не дали потрібного результати, а загострення конфлікту ніхто не хоче - відповідно діалог є єдиним інструментом. Ситуація з поверненням російської делегації до ПАРЄ не зважаючи на те, що не була виконана жодна резолюція і подальша агресивна поведінка російської делегації (просування на посаду віце-президента депутата, який знаходиться під санкціями ЄС, відмова виплачувати весь борг за членськими внесками тощо) продемонстрували помилковість подібного підходу.

Четвертим викликом варто відмітити не завжди спроможність української сторони пояснити, чому наші партнери повинні посилювати санкції, коли власний товарообіг між Україною та РФ росте.

І ще один виклик, на який зазвичай звертають мало уваги, Україна концентрує свою увагу здебільшого на консолідації підтримки з боку США та країн-членів ЄС, при цьому приділяючи дуже мало уваги третім країнам, включаючи впливові регіональні держави, що значною мірою відображається під час їх голосування в рамках, наприклад, ООН. Через відсутність посольств або послів України у частині країн, які становлять інтерес, саме парламентська дипломатія може заповнити цю нішу. Південна Африка, Бразилія, Ізраїль, Індія, КНР, Перу, Бангладеш, Об'єднані Арабські Емірати з'являються на порядку денному України переважно в якості ринків збуту або інвестицій, і не доопрацьовують я в якості політико-дипломатичних союзників у протидії російському впливу.
6
Рекомендації
1
Новому складу Верховної Ради України під час своїх зустрічей з колегами з інших парламентів та іноземними представниками необхідно наголошувати на принципі «нічого про Україну без України».
2
Концентрація уваги лише на США та ЄС (в першу чергу Німеччині та Франції) є помилковим. Вони є важливими, але Україна програє через те, що не звертає достатньої уваги на інші держави, чия підтримка необхідна. Щодо Німеччини та Франції – головне мінімізувати ідеї діалогу з РФ будь-якою ціною та позиції окремих партій, які мають тісні контакти з Кремлем. Водночас необхідно працювати з Італією, Іспанією, Нідерландами, Австрією, іншими країнами, які не бачать в РФ загрози, для яких Середземномор'я, мігранти і т.п. є природньо більш важливими темами.
3
З метою покращення голосування за «українські» резолюції в рамках міжнародних організацій необхідно активізувати парламентську дипломатію, в тому числі, але не обмежуючись, через групи дружби. Особливої уваги потребують Африка та Латинська Америка, а також Центральна Азія. Сьогодні Україні важливо, щоб російська політика стала неприйнятною не тільки для країн-членів ЄС, а й для інших. Щоб вдалося пояснити, що те, що відбувається, може запустити негативні процесі в будь-якій частині світу, особливо там, де РФ має інтереси, а не тільки в її «близькому зарубіжжі»
4
Важливо зрозуміти, що агресія є не тільки на суші, а й на морі. Відповідно необхідно розширювати бачення співробітництва в Чорноморському регіону, розвитку ВМС (Стратегія розвитку ВМС до 2035 року була представлена в листопаді 2018 року, і тепер вона потребує розробки плану дій, політичної підтримки і імплементації). Важливо активізувати міжпарламентські контакти з чорноморськими державами.
5
Проводити регулярні парламентські слухання за участі народних депутатів України та представників ЦОВВ, а також експертів громадських організації та науковців з окремих питань вибудовування міжнародної підтримки протидії російській агресії та кооперації у безпековому вимірі.
6
Провести парламентські (комітетські) слухання щодо проблематики розбудови систем стійкості (resilience), можливого міжнародного співробітництва за цим напрямом. Серед сьоми базових вимог, які були визначені НАТО для розбудови національної системи стійкості, ВРУ може зосередитися на наступному «забезпечити неперервність урядування та надання критичних державних послуг, наприклад, спроможність приймати рішення, доносити їх до населення та запроваджувати їх в умовах кризи».
7
Вести постійну роботу в рамках парламентських асамблей міжнародних організацій, в першу чергу ОБСЄ та РЄ щодо допуску спеціальних моніторингових місій на територію Криму;
8
Відновити практику надання зовнішньої експертизи з питань зовнішньої політики та міжнародних відносин для керівництва парламенту та профільного комітету, зокрема, з питань вивчення міжнародного досвіду врегулювання конфліктів, а також налагодження контактів з окремими країнами світу.
9
Активізувати роботу з державами – регіональними лідерами поза межами ЄС. Це є актуальним не тільки на рівні МЗС, а й з використання інструментів груп дружби ВРУ. Зокрема, йдеться про Бразилію, Єгипет, Ізраїль, Індію, Марокко, Казахстан, КНР, ПАР, Перу, Бангладеш того.