Ганна Шелест

Регіон:
Азіатсько-Тихоокеанський регіон
Тема:
Публічна дипломатія

Для більш чіткого та адекватного формулювання стратегії України щодо азійського регіону
важливим є вивчення основних принципів, підходів та елементів вже існуючих стратегій двох
найбільших партнерів України – США та ЄС. Обидва актора в останні 2-3 роки оновили свої
підходи до окремих країн та субрегіонів, сформулювавши нові пріоритети та заходи відповідно
до поточних викликів та завдань.
Можна говорити про те, що після певної паузи, обидва гравця активізують свою присутність в
Азії, що необов’язково пов’язано з реакцією та потуги КНР у регіоні, але й на зміни, які
відбуваються в окремих країнах.
Важливо відзначити, що як США, так і ЄС розділяють регіон на традиційну MENA – Близький
Схід та Північна Африка, до якого окрім арабських країн включаються Іран, Ізраїль та
Туреччина; та Східний регіон, який на сьогодні, щонайменше в американських джерелах, все
частіше має назве NESA – Near East and South Asia.
Як в американській, так і європейській стратегіях спостерігається дві тенденції. Перша
тенденція це поступове включення Афганістану до регіону Центральної Азії. Друга – це
збільшення та активізація зв’язків між Центральною та Південною Азією.
Схожими характеристиками стратегій обох акторів є акцент на порядку, який базується на
правилах, прагматизація відносин, наголос на створення умов для зв’язків (connectivity),
налагодження торгівельних зв’язків та зон вільної торгівлі, увага на відновлену енергетику та
екологію, протидія поширенню китайського впливу.

СТРАТЕГІЯ США В АЗІЇ

Фактично стратегії США щодо регіону поділяється на декілька рівнів як на доктринальному, так
і на практичному рівні.
1. Перший рівень поділу це умовне розділення на Middle East and North Africa та Near East
and South Asia.
2. Другий рівень – це виокремлення відносин з деякими великими гравцями або специфічно
важливими акторами – КНР, Японія, Індія, Південна Корея, Афганістан.
3. Третій рівень – розділення NESA на окремі стратегії для відносин з країнами
Центральної Азії, Південної Азії, Регіону Південно-Східної Азії та Тихого океану.
4. Особливості політики щодо морських держав та конфліктів на морі.
Останньою комплексною стратегією США щодо Азією була Стратегія Б. Обами «Pivot to Asia»
2011 року. Відповідно до цієї стратегії фактично пропонувалось використати шанс щодо зміни
керівництва в Північній Кореї, налагодити відносини з КНР, але збалансувати їх вплив у регіоні;

звернути більш серйозну увагу на Азійсько-Тихоокеанський регіон. Головною метою було
повернення ролі лідера в Азії (певною мірою за рахунок зменшення присутності на Близькому
Сході та в Європі), був розпочатий процес переговорів по Транс-Тихоокеанському партнерству
(Trans-Pacific Partnership (TPP)).
На сьогодні цей підхід є малоактуальним через категорично відмінну позицію Президента Д.
Трампа, як щодо зовнішньої політики адміністрації Б. Обами загалом, так і щодо Азії, особливо
КНР, зокрема. Азійська стратегія Д. Трампа фактично зводиться до наступних ідей:
протистояння з КНР, тиск на КНДР, підтримка Японії та Австралії, «заточення» американської
військової присутності в Азії, налагодження максимальної кількості контактів з країнами задля
протистояння китайському впливу.
У 2018-2019 році з’явилось два документи стратегічного рівня, які визначають політику
США у двох субрегіонах – Центральній Азії та Індо-Тихоокеанському. Концепція Індо-
Тихоокеанського регіону була фактично введена в ужиток у 2017 році Р. Тіллерсоном та Д.
Трампом під час азійського турне американського президента.
Стратегію щодо Індо-Тихоокеанського регіону визначають два документи: Asia
Reassurance Initiative Act (2018) та Indo-Pacific Strategy Report Міністерства оборони США
(2019).
31 грудня 2018, Президент Трамп підписав Asia Reassurance Initiative Act (ARIA), який
передбачав виділення 1,5 млрд дол. США щорічно протягом 2019-2023 рр. дл я реалізації різних
програм США у регіоні Східної та Південно-Східної Азії з метою « розвитку
довготермінового стратегічного бачення та всеохоплюючої, багатогранної та принципової
політики США в Індо-Тихоокеанському регіоні».
Цей законопроект визначає стратегії просування американських безпекових та економічних
інтересів та цінностей у індо-тихоокеанському регіоні, який охоплює територію від західного
узбережжя Індії до західного узбережжя США. Він дає змогу виділити кошти на реалізацію цих
стратегій. Крім того, факторами, які викликають особливу стурбованість названи претензії КНР
в Південно-китайському морі, розвиток ядерних можливостей Північної Кореї та посилення
присутності міжнародних терористичних організацій у Південно-Східній Азії.
Фінансування передбачається для Державного департаменту, Американського агентства з
міжнародного розвитку та Міністерства оборони. Виділені кошти використовуються для різних
цілей, у тому числі для: просування зовнішньополітичних інтересів США в регіоні; підвищення
обороноздатності та стійкості країн-партнерів; нових програм боротьби з тероризмом у
Південно-Східній Азії; зміцнення демократичних систем країн-партнерів; і забезпечення
прозорості, відкритості та боротьби з корупцією у країнах-партнерах.
Indo-Pacific Strategy Report представлений в червні 2019 року Міністерством оборони США
спрямований в перш у чергу на реалізацію безпекових інтересів США. Так зазначається, що
«КНР під керівництвом комуністичної партії намагається змінити порядок в регіоні на свою
користь, шляхом військової модернізації, операцій впливу та хижої економіки для примусу
інших країн», а «…США не прийме політики або дії, які загрожують або підривають порядок,
який заснований на правилах – порядок, який є для вигоди всіх націй»

Фактично стратегія спрямована на подолання американської залежності від військових баз в
Японії, Південній Кореї та Гуам, які є вразливими перед ракетними ударами, на користь більш
динамічної та розподіленої присутності та доступу до різних локацій в регіону.
Фактично Стратегія базується на 3 базових принципах:
 готовність – досягнення миру через стримування;
 партнерство – як вже існуюче (Японія, Південна Корея, Австралія, Філіппіни та Тайланд),
те, яке мається намір розширити (Індія, Сінгапур, Тайвань, Нова Зеландія, Монголія,
В’єтнам, Індонезія, Малайзія) так і створення нового (Шрі Ланка, Мальдіви, Бангладеш,
Непал, Бруней, Лаос, Камбоджа).
 просування регіональних мереж – сприяння внутрішньоазійським безпековим
об’єднанням та ініціативам, які підтримують порядок заснований на правилах.
Серед викликів названі 4 – ревізіоністські дії КНР, згубний актор РФ (revitalized malign actor),
країна-ізгой КНДР та транснаціональні загрози (тероризм; незаконна зброя; торгівля
наркотиками, людьми та дикими тваринами; піратство, розповсюдження зброї та стихійні лиха).
Стратегія США для Центральної Азії 2019-2025  була представлена у лютому 2020 року.
Фактично, певні зміни у стратегії США щодо Центральної Азії почались з 2015 року, коли
був представлений регіональний підхід у рамках платформи С5+1. Починаючи з 2018 року,
спостерігається зміна пріоритетів та інструментів США у регіоні. Зокрема, більший акцент
робиться на безпекове співробітництво, а питання захисту прав людину відійшло в тінь
порівняно з попередніми роками. Також майже не приділяється увага інструментам «м’якої»
сили. Водночас, з’являється термін «Gunship diplomacy» – побічний ефект «м’якої» сили від
вирішення безпекових питань. Здебільшого це відбувалось через операцію в Афганістані та
американські бази, які існували в Киргизстані та Узбекістані, що дозволяло проецирувати імідж
США як гаранта безпеки та партнера й будувати на цьому політичний діалог».
У Стратегії для Центральної Азії 2019-2025 зазначається, що «Основним стратегічним інтересом
Сполучених Штатів у цьому регіоні є створення більш стабільної та процвітаючої Центральної
Азії, яка вільна переслідувати політичні, економічні та безпекові інтереси з різноманітними
партнерами на власних умовах; регіон пов'язаний із світовими ринками та відкритий для
міжнародних інвестицій; і має сильні, демократичні інститути, верховенство права та повагу до
прав людини. Стабільна та безпечна Центральна Азія безпосередньо сприяє зусиллям США у
боротьбі з тероризмом, підтримці регіональної стабільності, просуванню енергетичної безпеки
та посиленню економічного процвітання у регіоні та за його межами.»
У Стратегії визначено 6 основних цілей:
 Підтримка та зміцнення суверенітету та незалежності держав Центральної Азії, кожної
окремо та як регіону;
 зменшення терористичних загроз у Центральній Азії, зокрема, через двосторонні
програми військового та цивільного партнерства;
 Розширення і підтримка стабільності в Афганістані, а країни Центральної Азії будуть
залучатися у якості партнерів Сполучених Штатів в цей процес;

Заохочення зв'язків між Центральною Азією та Афганістаном, зокрема, через
енергетичну, економічну, культурну, торговельну та безпекову сферу, що безпосередньо
сприяятиме регіональній стабільності;
 Сприяння реформі верховенства права та дотриманню прав людини.
 Сприяння інвестиціям США у розвиток Центральної Азії.
Основною платформою для взаємодії з регіоном залишається Дипломатична платформа C5 +
1. Уряд США надав понад 34 млн дол. США для проектів у сфері безпеки, економічної взаємодії
та навколишнього середовища. Через C5 + 1 країни-учасниці підтвердили свою прихильність,
серед іншого, до вирішення спільних безпекових проблем, регіональних заходів у боротьбі з
тероризмом та співробітництву у галузі безпеки кордонів; протидії насильницькому
екстремізму; вивчення шляхів посилення співпраці у просуванні стабільного, мирного та
економічно процвітаючого Афганістану; і співробітництву щодо обміну інформацією.
За результатами останнього засідання С5+1 на рівні міністрів закордонних справ (30.06.2020)
були визначені наступні пріоритети – посилення роботи у рамках Рамкової угоди щодо торгівлі
та інвестицій (Trade and Investment Framework Agreement – TIFA), створення умов до залучення
жінок в економічні процеси, співробітництво щодо відновленої енергетики, якості води та
повітря, енергоефективність, безпека кордонів та боротьба з контрабандою.

СТРАТЕГІЯ ЄС В АЗІЇ

Останні п’ять років Європейський Союз переглядає власне місце у світі, а відповідно і
стратегічні підходи до визначення спільної зовнішньої та безпекової політики. Азійський регіон
та його окремі субрегіони виходять на перші місця серед пріоритетів оновленої політики.
У 2016 році ЄС оприлюднив свою нову Глобальну Стратегію. Верше серйозне місце
приділено саме азійському напряму та співробітництву з країнами регіону. Водночас, чітко
прослідковуються пріоритетні напрямки – Центральна Азія, Китай, Японія, АСЕМ.
Серед пріоритетів нової стратегії названо – стійкість держав та суспільств на Півдні та Сході та
підтримка регіонального порядку та регіональних об’єднань. В Стратегії підкреслюється
прямий зв'язок між європейським процвітанням та азійською безпекою, а також значні
торгівельні зв’язки двох регіонів.
Фактично виділяється три пріоритети діяльності – співробітництво з Китаєм, Форум Європа-
Азія (ASEM) і співробітництво ЄС-АСЕАН. Підкреслюється важливість інструментів
економічної дипломатії та прагнення підписати угоди про зони вільної торгівлі з країнами
АСЕАН, а також Індією та Японією.
Що стосується безпекового співробітництва, то у Стратегії виділяються Японія, Південна Корея,
Індонезія та зусилля щодо стабілізації ситуації в Афганістані.
В окремих субрегіонах виділяються наступні пріоритети:
 Східна та Південно-Східна Азія – свобода судноплавства, повага до міжнародного права,
включаючи морське право та його арбітражні процедури, заохочення мирного врегулювання
морських суперечок, розбудова морського потенціалу та підтримка регіональної архітектури
безпеки в АСЕАН.

Центральна та Південна Азія – поглиблення співпраці у сфері боротьби з тероризмом,
протидії торгівлі людьми та міграції, а також посилення транспортних, торговельних та
енергетичних зв’язків.
 Індо-Тихоокеанський регіон та Східна Азія – сприяння дотриманню прав людини та
демократичному переходу.
Як і США, ЄС окремо виділяє регіон Центральної Азії. 17 червня 2019 року Рада ЄС прийняла
Стратегію для Центральної Азії.  Попередня така стратегія була представлена ще у 2007 році,
і документ 2019 року став не тільки оновленням, а й переосмисленням підходів до розвитку
відносин як з регіоном загалом, так і з 5 його країнами окремо.
За період 2014-2020 роки ЄС виділив 1,1 мільярда євро на співпрацю з країнами Центральної
Азії у галузі сталого розвитку та регіональної безпеки. Нова стратегія ЄС також керуватиме
програмуванням співпраці та розвитку ЄС.
Нова стратегія фокусується на вибудові стійкості, партнерства та розвитку для регіону.
Водночас, обсяг можливих взаємовідносин з ЄС чітко прив’язується до готовності проводити
демократичні реформи в країнах, забезпечувати права людини та незалежність судів,
модернізувати економіку.
Що стосується безпеки в ЦА, то ЄС керується принципом всеохоплюючої безпеки і
покладається на концепцію 3Д – оборона, дипломатія, розвиток (Defense, Diplomacy and
Development).
Окрему увагу приділено фактору Афганістану як точки дотику для співробітництва між ЄС та
ЦА. Окрім визначення підходів до самого Афганістану, які зафіксовані в окремому документі –
Стратегія ЄС щодо Афганістану, центральноазійська стратегія закликає до більш тісного
співробітництва між країнами ЦА та Афганістаном та підкреслює їх роль у мирному процесі .
Крім того, ЄС має на меті підготувати та підписати з усіма країнами Центральної Азії угоди про
посилене партнерство та співробітництво (Enhanced Partnership and Cooperation Agreements –
EPCA). Ці угоди та процес їх підготовки можуть стати вікном можливостей для додаткового
співробітництва України з країнами регіону.
У рішенні Ради ЄС щодо Стратегії зазначаються наступні пріоритети: підзвітність інституцій,
боротьба з корупцією, людська безпека, боротьба зі змінами клімату на подолання наслідків від
уранових шахт, захист біорізноманіття, водних ресурсів, а також управління транскордонними
водними ресурсами, підтримка Міжнародного фонду Аральського моря. Також визначаються
пріоритетними такі сфери, як просування верховенства права, прав жінок, фундаментальних
прав і свобод, підтримка громадянського суспільства, справедливих умов праці. У сфері безпеки
зазначено співробітництво у протидії тероризму, екстремізму, радикалізму, гібридним
загрозам, розповсюдженню зброї масового знищення тощо.
У вересні 2019 року, ЄС також представив частину своєї азійської стратегії – «Connecting
Europe & Asia: The EU Strategy», яка продовжує одну з основних ідей нової центральноазійської стратегії щодо посилення спроможностей для зв’язків (connectivity).
Головна мета – зробити внесок у посилення процвітання, безпеки та стійкості людей та
суспільств в Європі та Азії. Головні принципи – сталі, всеохоплюючі та такі, що базуються на
правилах, зв’язки  .
Під спроможністю до зв’язків автори стратегії розуміють співробітництво у чотирьох сферах:
1. Транспорт. Диверсифікація торгових та транспортних шляхів, скорочення транзитного
часу, спрощення митних процедур.
2. Енергетика. Більш взаємопов’язані регіональні енергетичні платформи, сучасні
енергетичні системи та екологічно чисті рішення.
3. Цифрові послуги. Збільшення доступу до цифрових послуг за умови підвищення захисту
персональних даних.
4. Людський вимір. Поглиблена співпраця у галузі освіти, науки, інновацій, культури та
туризму.
Досягнути цього планується із застосуванням наступних трьох інструментів:
1. Внесок в ефективні транскордонні зв’язки, транспортні, енергетичні, цифрові та людські
мережі;
2. Посилення двостороннього, регіонального та міжнародного партнерства, яке базується на
взаємоприйнятих нормах та правилах.
3. Просування сталого фінансування інвестицій.