Регіон:
Латинська Америка
Країна:
Венесуела
Тема:
Питання міжнародної безпеки
Чи варто чекати реалізації погроз Дональда Трампа щодо застосування сили проти венесуельського диктаторського режиму?

Революційні заворушення у Венесуелі та протистояння самопроголошеного опозиційного президента Хуана Гуайдо, підтримуваного США та європейськими державами, та чинного правителя країни – одіозного друга Росії та Куби Ніколаса Мадуро – тривають. Найбільш непримиренну позицію щодо щодо спадкоємця Уго Чавеса зайняли США, і нещодавно президент Трамп повторив заяву про готовність застосувати військову силу проти венесуельского режиму. Криза наростає, і весь світ задається питанням, чи варто чекати початку війни.

Вячеслав Масний для ukrinform.ua

Три сценарії американської інтервенції

З моменту проголошення Хуана Гуайдо виконуючим обов’язки президента Венесуели пройшло вже майже два тижні, але ситуація у країні залишається патовою. Незважаючи на хвилю міжнародного визнання Гуайдо, Ніколас Мадуро навіть не думає йти на поступки, не кажучи вже про зречення. Президент США Дональд Трамп з самого початку не приховував готовності здійснити військове вторгнення у Венесуелу для захисту американських громадян та підтримки “законного президента” Гуайдо. Втім, Штати — не Росія, і тому застосування сили проти іншої держави може відбутися не з волі політичного лідера, але тільки в разі серйозних причин та аргументів.

К.і.н. Наталія Шевченко, експерт Ради зовнішньої політики «Українська призма», виділяє три можливі приводи для інтервенції США у Венесуелу: “По-перше, якщо США побачать, що у Венесуелі чиняться утиски проти громадян США чи держав Європейського Союзу. В зв’язку з цим Мадуро нині дуже обережно ставиться до інцидентів із журналістами європейських ЗМІ… По-друге, якщо буде вчинений фізичний тиск чи розправа над самопроголошеним тимчасовим президентом Хуаном Гуайдо (якого, нагадаємо, визнали США). Тому наразі, хоча проти Гуайдо ініційовано розслідування у фінансових зловживаннях і його рахунки заблоковані, для Мадуро було б логічним утримуватись від спроб фізично усунути лідера опозиції. По-третє, і це найвірогідніший сценарій, якщо Мадуро розгорне репресії проти революційних сил, і буде доведено залучення російських чи кубинських військових до придушення антиурядових виступів”.

Наразі кубинський вплив у Венесуелі доволі відчутний й у країні присутні, за різними підрахунками, до кількох тисяч кубинських військових «радників». Військова співпраця між Венесуелою та Кубою розпочалася ще за Уго Чавеса і суттєво поглибилась за Ніколаса Мадуро. Більш того, в останні роки Венесуела закуповувала значні обсяги російської високотехнологічної зброї, зокрема установки протиракетної та протиповітряної оборони. Очевидно, що на її території цілком може бути присутній російський військовий персонал, який і займається обслуговуванням даних озброєнь. Також нещодавно Reuters повідомляв про присутність у Венесуелі кількасот бійців російської приватної військової компанії “Вагнер”, які займаються охороною Мадуро.

Розширення впливу Куби, а особливо проникнення в Латинську Америку зовнішньої сили (Росії), є неприпустимими для США, адже суперечить самим основам американської політики в регіоні, традиція якої починається ще з “доктрини Монро” 1823 р. Таким чином, ліквідація кубинського та російського впливу є додатковим аргументом на користь військового втручання США у Венесуелу, крім встановлення дружнього демократичного режиму.

Що скажуть сусіди

“Крім того, втручання США слід очікувати і в разі чергового загострення конфлікту Венесуели та сусідньої Колумбії. Адже вже протягом десятиліть там ведеться протистояння з партизанським рухом, який Венесуела підтримує поставками зброї, переважно російського виробництва. США виступали ініціатором та гарантом мирної угоди між урядом Колумбії та повстанцями із ФАРК. Втім, це не зупинило конфлікт у Колумбії, який нині продовжує живитися за підтримки урядом Мадуро тих колумбійських радикалів, які не приєдналися до мирної угоди (повстанці із ЕLN – Національної визвольної армії). Отож, загострення протистояння з підтримуваними Венесуелою силами США цілком можуть використати як привід до втручання” – розповідає Наталія Шевченко.

Збройна операція США проти суверенної держави є серйозним викликом для регіону. Хоча багато країн Латинської Америки висловлюють підтримку опозиційному лідеру Гуайдо, вірогідність їх прямої участі у операції США низька. Серйозний вплив в регіоні має Організація Американських держав, яка могла б прийняти рішення про силовий тиск на Венесуелу, але вона наразі розколота (а Венесуела взагалі заявила про свій вихід із неї) і одностайної позиції сформувати не може. Втім, американці можуть розраховувати на підтримку в першу чергу від сусідів Венесуели — Колумбії, Бразилії, Гаяни та острівних держав карибського басейну, що вже втомились від економічної та соціальної лихоманки Боліваріанської республіки і хвиль біженців. Тому, навіть не беручи прямої участі у конфлікті, держави Латинської Америки будуть зацікавленні у якомога швидшому вирішенні венесуельскої проблеми”.

Чи реальні погрози Мадуро про “новий В’єтнам”

Наразі чисельність венесуельских Збройних Сил становить близько 100 тисяч військовослужбовців, і з Росії відбуваються постави зброї та бойової техніки. З метою підтримки боєготовності, венесуельска армія проходить постійні масові навчання, стандартним сценарієм яких є “відбиття імперіалістичної агресії”. Враховуючи роздуту антиамериканську риторику, уряди Чавеса і Мадуро вочевидь вже довгий час замислювались над вірогідністю американської інтервенції. Також в останні роки до навчань також залучались сили народного ополчення — по суті підрозділи “територіальної оборони”. Наступні такі масштабні навчання призначені буквально на наступний тиждень, 10-15 лютого, і ,як заявляє Мадуро, вони будуть “безпрецедентними” для Венесуели.

Разом із ополченням Мадуро пообіцяв довести чисельність військових аж до 2 млн осіб (населення Венесуели — 31 мільйон, у країні діє загальна військова повинність ) Говорити, що венесуельска армія не готова до інтервенції — неправильно. Але, якщо формально венесуельска армія має значний потенціал, то її високий бойовий дух та готовність до боротьби викликають сумніви у експертів. Варто додати, що нещодавня заява одного з очільників Військово-повітряних сил Венесуели свідчить, що частина збройних сил може бути нелояльною до режиму Мадуро. Тому зараз оцінити, наскільки сильним буде насправді опір американському вторгненню, дуже важко.

Звісно, сценарій вторгнення загрожує великими ризиками для США. 90% населення Венесуели проживає в містах, а отже якщо проурядові сили чинитимуть сильний опір, то існує загроза масштабних руйнувань, жертв та ще більших хвиль біженців із Венесуели, яким сусідні країни навряд чи будуть в змозі надати гідний притулок. Саме тому варіант військової інтервенції залишається крайнім способом впливу на ситуацію у Венесуелі, і тому чекати його реалізації до того моменту, коли будуть вичерпані всі можливості тиску на режим Мадуро вочевидь не варто. Нам залишається лише спостерігати за розвитком подій.