Ганна Шелест

Регіон:
ЄС
Країна:
Україна
Тема:
Європейська інтеграція

Співробітництво України та країн-сусідів у сфері безпеки та оборони, а також процес євроатлантичної інтеграції є одними з ключових для забезпечення національної безпеки держави. Після отримання статусу партнера розширених можливостей НАТО у червні 2020 року, Україні необхідно наповнити його сенсами та практичним виміром, де вже існуюче та потенційне можливе співробітництво з сусідами є найбільш перспективним. 

У контексті співробітництва з НАТО під сусідством ми розуміємо більш ширшу географію, ніж сусіди, з якими маємо безпосередній кордон (Словаччина, Польща, Угорщина, Румунія, Білорусь, Молдова). Це пов’язано на Півдні з сусідством по морю (Туреччина, Болгарія, Грузія), на Півночі та Заході – вже існуючими форматами багатосторонньої співпраці (Литва, Естонія, Чехія). 

Результат аналізу продемонстрував, що Україна здебільшого співпрацює з сусідами на основі двосторонніх відносин або під егідою ЄС, в той час як співробітництво з НАТО на сьогодні менше використовується у діалозі саме з країнами-сусідами. Водночас всі країни-сусіди мають чітку позицію щодо майбутнього членства України в НАТО, підтримуючи цю перспективу (навіть Угорщина, яка тимчасово блокує деякі засідання на найвищому рівні). 

ЗМІНА СТРАТЕГІЧНОЇ КОНЦЕПЦІЇ НАТО

Стратегічна концепція НАТО 2020, затверджена у 2010, добігає кінця. У грудні 2019 під час саміту НАТО у Лондоні було прийняте рішення щодо фундаментального стратегічного перегляду діяльності та мети організації, а також розробки нової Стратегічної концепції. Серед основних тригерів – висновки від послаблення ролі США у гарантуванні європейської безпеки, необхідність перегляду відносин з РФ, реакції на нові виклики у всіх сферах та просторах, включаючи кібер та космос, необхідність узгодження позицій по окремим питанням, наприклад, щодо визначення тероризму. Попередня інформація говорить, що основна увага буде приділена глобальному виміру присутності Альянсу, посилення оборонних спроможностей, перегляду внутрішніх механізмів. На сьогодні серед пріоритетів оновленого НАТО – мобільність, підвищення оперативної готовності до розгортання та оперативних спроможностей, збільшення політичної компоненти забезпечення безпеки, кібер простір та космос, як нові сфери ведення бойових дій (operational domain), адаптація до нових технологій, чітке визначення тероризму.

Поточний склад Дорадчої групи при Генеральному секретарі НАТО, який був оголошений у березні 2020, складається з 10 експертів, два з яких є представниками країн-сусідів – Анна Фотига (Anna Fotyga) з Польщі та Такан Ілдем (Tacan Ildem) з Туреччини, що відкриває додаткові можливості для України долучитися до процесу рефлексії. Залишається питання перегляду бачення з боку програм НАТО для партнерів, зокрема, Партнерства заради миру, що також потребує залучення країн-партнерів для обговорення майбутнього формату. 

В першу чергу Україна повинна позиціонуватися не стільки як країна, як потребує захисту за допомогою НАТО, а як потуга, яка може додати до європейської та євроатлантичної безпеки завдяки своєму практичному досвіду, вже існуючим спроможностям у всіх вимірах (domains) військової безпеки, готовності до трансформації та партнерства у регіонах поза межами власних кордонів. Наполягання на наданні Україні Плану дій щодо членства повинно представлятися як логічний наступний крок посиленого партнерства, який дасть змогу якнайкраще використовувати український потенціал та спроможності для забезпечення європейської безпеки. За такою логікою аргументів Україну підтримує більшість країн-сусідів, які стають промоутерами більшого залучення України до євроатлантичної безпеки. 

ТРАСТОВІ ФОНДИ НАТО

НАТО імплементує 8 Трастових фондів в Україні, більшість з яких з’явилась після 2014 року відповідно до рішення Саміту в Уельсі. Трастові фонди спрямовані на розбудову спроможностей, модернізацію та вирішення проблем застарілого озброєння. Країни сусіди беруть участь у наступних Трастових фондах та Програмах:

  • Система управління, зв’язку та автоматизації (Trust Fund on Command, Control, Communications and Computers (C4) – офіційно закінчений). Польща, Латвія, Литва, Туреччина – країни-учасниці. 
  • Логістика та стандартизація (Trust Fund on Logistics and Standardization). Чехія та Польща – провідні країни, Болгарія, Туреччина – країни-учасниці.
  • Протимінна безпека, знищення вибухових та протидія саморобним вибуховим пристроям (Trust Fund on Explosive Ordnance Disposal and Countering Improvised Explosive Devices). Словаччина – провідна країна. 
  • Кібернетичний захист Trust Fund on Cyber Defence. Румунія – провідна країна, Угорщина, Туреччина – країни-учасниці.
  • Медична реабілітація (Trust Fund on Medical Rehabilitation). Болгарія – провідна країна, Естонія, Литва, Словаччина, Туреччина, Угорщина – країни-учасниці.
  • Трастовий фонд НАТО з переходу з військової кар’єри на цивільну (Trust Fund on Military Career Transition). Туреччина – країна-учасниця. 
  • Знешкодження звичайних боєприпасів, стрілецької зброї та легкого озброєння та протипіхотних мін (NATO Trust Fund Project – Phase 2 – Destruction of Small Arms and Light Weapons). Туреччина – країна-учасниця.
  • Утилізація радіоактивних відходів (Disposal of Radioactive Waste Trust Fund). Жодна з країн-сусідів не бере участь. 
  • Програма з розвитку доброчесності (Building Integrity Programme, Phase 3). Болгарія та Польща – провідні країни. Чехія – країна учасниця. 
  • Програма з професійного розвитку (Professional Development Programme, Phase 2). Естонія, Литва, Польща, Туреччина – країни-учасниці. 

На сьогодні спостерігається певна проблема щодо відповідного фінансування фондів, через що потребує активізації робота, зокрема, з країнами-сусідами, щодо сталого наповнення цих фондів.

Влітку 2020 року було затверджено 13 нових проектів у рамках Програми НАТО «Наука заради миру і безпеки» (SPS), в яких беруть участь представники України. Вони зосереджені на захисті солдатів і цивільного населення від хімічного, біологічного, радіологічного і ядерного зараження; застосуванні передових технологій задля підсилення стійкості цивільного населення і національних систем медичної допомоги і реагування на надзвичайні ситуації; і розроблення засобів захисту військовослужбовців від загроз біологічного і вибухового характеру і одночасного посилення їхньої енергоефективності. Серед партнерів з країн-сусідів у цих проектах залучені представники Естонії та Польщі, а також Білорусі. 

СПІВРОБІТНИЦТВО З ОКРЕМИМИ КРАЇНАМИ-СУСІДАМИ ТА ЇХ ОБ’ЄДНАННЯМИ 

Туреччина займає особливо місце як у зовнішній політиці України, так і у Чорноморській безпеці. Починаючи з 1990х років Анкара блокує розширення присутності НАТО у Чорноморському регіоні, вважаючи, що самі приморські країни повинні вирішувати регіональні проблеми. Так, наприклад, свого часу через небажання розширення Операції НАТО «Активні зусилля» з Середземного моря на Чорне, Туреччина ініціювала створення операції «Чорноморська гармонія». В цьому десятиріччями співпадали позиції Анкари та Москви. Крім того, Туреччина жорстко стоїть на позиції слідування положенням Конвенції Монтрьо, яка обмежує час перебування та тоннажність кораблів не приморських країн, відповідно обмежуючи можливості присутності кораблів інших членів НАТО. 

Україна та Туреччина активно співробітничають у безпековій сфері на всіх рівнях, але це співробітництво відбувається на двосторонньому рівні без контексту НАТО чи у рамках Альянсу. Така позиція буде зберігатися, зокрема, через бажання зберегти роль лідера у Чорному морі та балансування у відносинах РФ (поточна криза навколо Нагорного Карабаху може певним чином змінити таку позицію, але повного перегляду не відбудеться). 

Румунія на сьогодні повністю розділяє українське бачення чорноморської безпеки та необхідність розширення присутності НАТО у регіоні. Останні 10 років саме Румунія наполегливо лобіювала ідею ширшої участі Альянсу у чорноморських справах та фізичної присутності кораблів. Фактично співробітництво України та Румунії у безпековій сфері було відсутнє до 2014 року, через маніпуляції окремих українських політиків щодо ставлення Бухаресту до української Бессарабії та Буковини. Водночас, це була єдина чорноморська країна, яка на рівні президента у 2010 році заявила про загрози чорноморській безпеці через підписання так званих Харківських угод. З 2014 року активно розвивається безпекових діалог як на двосторонньому рівні, так і у рамках НАТО, активізувалось співробітництво по лінії ВМС, зокрема були започатковані у 2018 році щорічні спільні навчання Riverian – перші спільні навчання військових моряків та морських прикордонників двох держав з акцентом на Дунай та Чорне море. У контексті Чорноморської безпеки та присутності НАТО в регіоні Румунія є найкращим партнером України. 

Болгарія. Незважаючи на те, що Болгарія активно долучається до Трастових фондів НАТО для України, але безпековий діалог між державами знаходиться на дуже низькому рівні. Більше того, Болгарія на сьогодні більше зорієнтована на Балкани, ніж на Чорне море. Водночас, останні висилки російських шпигунів та дипломатів із Болгарії може стати базисом для посилення діалогу щодо гібридних загроз та обміну розвідувальної інформації. 

Країни Балтії є найбільшими партнерами України щодо європейської та євроатлантичної інтеграції, розділяючи сприйняття загроз на необхідність членства України в НАТО. Естонія та Литва є найбільш активними особливо що стосується питань гібридних загроз та кібер безпеки. 

Вишеградська Четвірка. В останні роки співробітництво України з країнами Вишеградської четвірки (Польща, Словаччина, Угорщина, Чехія), як з окремими країнами, так і об’єднанням цілком, знаходиться в стані стагнації. Зазвичай першою причиною називають політичне блокування з боку Угорщини через закон про мову, що відбувається як на рівні НАТО, так і на рівні військового співробітництва у рамках самої В4. Водночас, у публічній площині набагато менше говорилось про те, що як у Словаччині, так і у Чехії на керівних посадах знаходились політики (зокрема у міністерствах оборони), які розглядали посилення контактів з Україною як загрозу їх відносинам з РФ. Таким чином гальмуючи посилення співробітництва. 

Більшість співробітництва в останні роки відбувалась у двосторонньому форматі. Польща та Словаччина надавали найбільшу підтримку у безпековому секторі та в рамках НАТО.

Бухарестська дев’ятка (В9) – формування з дев’яти держав НАТО розташованих на східному фланзі Північноатлантичного альянсу (Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Словаччина, Угорщина, Чехія) було започатковане у листопаді 2015 р. за ініціативи Бухаресту та Варшави. Цей формат став відповіддю держав Центральної та Східної Європи на російську агресію проти України. Україна на рівні МЗС вже оголошувала про бажання приєднатися до такого формату, але поки що відсутня інформація щодо практичних кроків у цьому напрямку. Виходячи із нинішнього воєнно-політичного позиціювання держав В9, Україна могла б ініціювати переговори про підготовку і укладання рамкової угоди про взаємодопомогу з протидії російській експансії. Можуть розглядатися як формати отримання статусу спостерігача В9+1 або повноправного членства В10.

Грузія. Грузія має на сьогодні однаковий з Україною статус – країни-аспіранта та партнера розширених можливостей. Водночас знаходиться на більш просунутому рівні щодо взаємосумісності військ та готовності до членства. До 2010 року Україна-Грузія узгоджували своє співробітництво з НАТО, йшли у зв’язці при розгляді перспектив членства. Останні 10 років вони йдуть паралельними треками. Сплеск співробітництва двох країн 2018-2018 років, знов пішов на спад через загальну напругу у двосторонніх відносинах (фактор Саакашвілі). І хоча Грузія повністю підтримує Україну на міжнародній арені, але на сьогодні потенціал співробітництва не використовується, майже відсутні узгоджені дії у рамках НАТО. Отримання Україною статусу партнера розширених можливостей відкриває нову можливість для українсько-грузинського співробітництва за треком євроатлантичної інтеграції, зокрема просування ідей посилення чорноморської безпеки та створення окремих механізмів для партнерів розширених можливостей. 

Білорусь. Незважаючи на те, що Білорусь є членом ОДКБ та союзником РФ, але на відміну від Москви ніколи не виступала проти розміщення додаткових сил НАТО у країнах Східної Європи та Балтії, а президент Лукашенко навіть заявляв, що не бачить проблем у розширенні НАТО на схід. Водночас, події останніх місяців, пов’язані з виборами в Білорусі та посиленням ролі РФ, можуть призвести до кардинальної зміни позиції Білорусі за цими питаннями. 

Молдова має офіційно закріплений статус нейтральної держави відповідно не має намірів вступу до НАТО. Водночас відбувається певний рівень співробітництва з метою підвищення обороноздатності військ та адаптації до стандартів НАТО. Таке співробітництво відбувається на рівні військових відомств. Відповідно, Україна не розглядає євроатлантичний трек серед пріоритетів безпекового співробітництва з Молдовою. 

Спільні військові формати: У вересні 2014 р. була підписана угода між Україною, Литвою та Польщею про створення спільної Литовсько-Польсько-Української Бригади зі штаб-квартирою в польському Любліні. Створення Бригади виходило з більш ранньої співпраці між Україною і Польщею – (УкрПолБат) та Литвою і Польщею (ЛитПолБат). Цей формат високо зарекомендував себе, зокрема Укрполбат у 1999–2010 перебував у Косово у складі місії НАТО (KFOR). 

У 2002 р. Україна створила разом з Словаччиною, Румунією та Угорщиною спільний військово-інженерний підрозділ «Тиса», головна мета якого полягає в запобіганні та оперативному реагуванні на загрози повеней, а також в наданні кваліфікованої допомоги під час природних катаклізмів, які загрожують країнам Карпатського регіону. Беручи до уваги, що реагування на природні катастрофи стає одним з пріоритетів оновленого НАТО, то перспективи співробітництва в рамках НАТО для цього підрозділу збільшуються, що опосередковано може вплинути і на загальне співробітництво чотирьох країн у сфері реагування на кризи. 

Бойова група В4 (The Visegrad EU Battle group) є основою оборонної співпраці, і Україна була запрошена приєднатися ще у 2011 році, з урахуванням того, що на чергування група повинна була стати у першій половині 2016. У грудні 2014 за польською ініціативою була прийняте рішення про друге операційне чергування у 2019 році. Очікувалось, що Україна знову приєднається, але цього не сталося через непублічні заперечення Угорщини. Хоча «бойові групи» є форматом оборонного співробітництва у рамках ЄС, тим не менш ще у 2015 році було узгоджено проведення спільних навчань з сертифікації групи В4 (V4 EU BG certification exercise) Common Challenge 2015 з навчаннями НАТО Trident Juncture 2015. Крім того, участь України в цій бойовій групі дозволяє підвищити рівень взаємосумісності військ за стандартами НАТО та покращити оборонне співробітництво між Україною та країнами-сусідами. 

 

ПАРЛАМЕНТСЬКІЙ ВИМІР

Депутати, які є членами Постійної делегації у Парламентській асамблеї НАТО та Міжпарламентської ради Україна-НАТО також є членами наступних груп дружби з країнами-сусідами – Грузія (С. Бобровська, І. Климпуш-Цинцадзе), Естонія (М. Безугла, С. Бобровська,), Литва (С. Бобровська, О. Завітневич), Латвія (С. Бобровська), Польща (М. Безугла, О. Завітневич, І. Климпуш-Цинцадзе), Румунія (Л. Буймістер, С. Ларін), Туреччина (С. Бобровська, О. Завітневич), Угорщина (С. Ларін), Чехія (О. Завітневич). 

Голова делегації Є. Чернєв та ще 3 члени делегації не є членами жодної, так само як і Співголова міжпарламентської ради Україна-НАТО Р. Стефанчук. Жоден депутат Постійної делегації не є членом групи дружби зі Словаччиною. 

Такий розклад не сприяє наповненням двостороннього парламентського діалогу питання співробітництва країн у рамках НАТО або вибудові «коаліцій» для просування спільних ідей у рамках ініціатив Альянсу. 

МОЖЛИВІ СФЕРИ ДЛЯ СПІВРОБІТНИЦТВА

  1. Розробка Чорноморської стратегію НАТО. Для України та НАТО вкрай важливим є чітке визнання Альянсу в якості частини чорноморського регіону, його активного гравця, а не сприйняття Чорного моря як прикордоння. У цьому контексті Грузія та Румунія є основними партнерами України, оскільки також вважають за потрібне збільшення ролі Альянсу в регіоні. 
  2. Аналіз можливостей розробки Дунайської безпекової стратегії, яка включала б в себе як реагування на природні катастрофи, забезпечення безпеки судноплавства та додаткового виходу до Чорного моря, так і повноцінний безпековий компонент. Країни Вишеградської четвірки та Румунія могли б бути зацікавленими. Беручи до уваги, що Дунайська стратегія ЄС не покриває безпекові питання, то такий діалог можна розпочати у рамках НАТО. 
  3. Посилення кібер складової захисту національного суверенітету та безпеки, спільні операції по виявленню, протидії, обмін досвідом тощо є серед пріоритетів як НАТО, так і більшості країн-сусідів. Румунія, Чехія, Естонія – пріоритетні країни в цьому напрямі. 
  4. Створення логістичних хабів та оперативної взаємосумісності у системі забезпечення військ. Це питання тільки починає розглядатися, зокрема, і в рамках ЄС. З приєднанням України до ПРМ, Україна могла би стати учасником такого діалогу, зокрема щодо хабів у Карпатському регіоні та орному морі. 
  5. Обмін оперативною розвідувальною інформацією. У тому числі щодо висвітлення підводної, надводної обстановки, радіо перехватів, тощо. Це питання є актуальним в першу чергу у рамках партнерства розширених можливостей та з країнами Чорноморського регіону. Водночас, обмін розвідданими є актуальним з усіма країнами-сусідами, які є ленами НАТО. 
  6. Спільні тренувальні та миротворчі місії у третіх країнах під егідою НАТО залишаються перспективним форматом, який показав свою доцільність. Окрім вже існуючих, можна розглядати формат Україна-Румунія та Україна-Грузія. . 
  7. Збільшення уваги до питань безпеки судноплавства у Чорному та Середземному морях, а також чорноморських протоках, як у цивільному, так і військовому контексті. Забезпечити стійкий моніторинг ситуації з безпекою на Чорному та Азовському морях, зокрема йдеться про запобігання військовим інцидентам і напруженості, а також створити спеціалізований форум для військово-морського флоту (використовуючи досвід і модель Венеціанського форуму) для обговорення подій і ризиків в регіоні;
  8. Можливість розробки спільної системи ПВО моніторингу. 
  9. Розробка концепції smart defence, зокрема, із можливістю залученням країн-членів та країн-партнерів. 
  10. Розробка системи кризового реагування та управління невійськовими викликами – техногенні та військові катастрофи, пандемії тощо. 
  11. Доцільно буде переглянути потону законодавчу базу відносин з країнами-сусідами у сфері безпеки (більшість з яких вже є застарілими), з метою врахування нового статусу України, як партнера розширених можливостей та країни-аспіранта. Та з метою включення елементів співробітництва у рамках НАТО та підвищення взаємосумісності сил за стандартами НАТО. 

Підготовлено: Ганна Шелест, к.політ.н., Рада зовнішньої політики «Українська призма».