Марина Воротнюк

Тема:
Європейська інтеграція

КЕЙС «АЗЕРБАЙДЖАН-ВІРМЕНІЯ-НАГІРНИЙ КАРАБАХ»

Дії Азербайджану проти Вірменії та Карабаху

Після початку Карабаської війни (1988-1994) Азербайджан застосував тотальну блокаду (політико-дипломатичну, торговельну, енергетичну та транспортну) з  метою тиску на уряд Вірменії та владу Нагорного Карабаху (самопроголошеної Республіки Арцах). Внаслідок цього Вірменія опинилась у стані дипломатичної та економічної ізоляції у регіоні Південного Кавказу, що значно позначилось на її економічному розвитку. 

Нагірний Карабах залишається міжнародно визнаною частиною Азербайджану. Востаннє конфлікт переростав у відкриту збройну фазу у квітні 2016 року (коли Азербайджану вдалось повернути частини території, хоча й стратегічно незначні) та у липні 2020 року.

З 1991 року було повністю зупинене транспортне сполучення між Вірменією та Азербайджаном. Нагірний Карабах перебував у повній блокаді з 1988 до травня 1992 року, коли війська вірменів Карабаху захопили Лачин та відкрили сполучення між анклавом та Вірменією.

Залежність Вірменії від імпорту нафти та газу, більшість з якого здійснювалась з території Азербайджану, дозволило останньому використовувати цей важіль для економічного тиску. Економічна ізоляція Вірменії, зокрема, енергетична блокада Азербайджану проти Вірменії, призвела до руйнівних економічних наслідків для вірменської економіки, що призвело до масштабної міграції з країни (за оцінками Human Rights Watch, до 1994 року від 300 до 800 тис. вірменів мігрували з країни.

До економічної та політико-дипломатичної блокади Вірменії приєдналась й Туреччина – союзник Азербайджану. У 1993 році Туреччина в односторонньому порядку закрила кордони з Вірменією. Всі торговельні зв’язки були припинені, здійснюється лише непряма торгівля через територію Грузії. 

Під тиском Азербайджану Вірменія також була вилучена зі всіх регіональних інфраструктурних проєктів (нафтопровід Баку-Тбілісі-Джейхан, газопровід Баку-Тбілісі-Ерзурум, залізничне сполучення Баку-Тбілісі-Карс). 

Обмежувальні заходи Азербайджану щодо Вірменії та Нагорного Карабаху включають як традиційні міжнародно-правові інструменти, так і такі, що віддзеркалюють авторитарний характер сучасного режиму. Політика Баку щодо ізолювання Нагорного Карабаху включає такі заходи:

заборону відвідування окупованих територій без попереднього дозволу Азербайджану та внесення до чорного списку іноземних громадян, які здійснили такі візити. Таким особам 

заборонений в’їзд до Азербайджану, та у разі необхідності щодо них можуть бути вжиті відповідні юридичні дії. 

– заборону в’їзду на територію Азербайджану громадянам Вірменії, а також громадянам інших країн, що мають вірменське походження. 

– запит на екстрадицію осіб, які відвідували Нагірний Карабах (кейс блогера Александра Лапшина, що був екстрадований з Білорусі та засуджений на три роки позбавлення волі в Азербайджані). У 2017 році Азербайджан також видав ордер на арешт членів Європейського парламенту, які відвідали Нагірний Карабах для моніторингу «референдуму» щодо зміни конституції. 

– блокування повітряного сполучення між Єреваном та Степанакертом (столицею т.зв. Республіки Арцах). 

– криміналізацію діяльності неурядових організацій за діалог з вірменськими організаціями тощо. Найвідоміший кейс відомих азербайджанських науковців Аріфа та Лейли Юнусових.

Вірменський уряд звинувачує Азербайджан в тому, що блокада є нелегальною та посилається на те, що Вірменія не є учасницею конфлікту, а лише «зацікавленою стороною». Азербайджан заперечує, що блокада є непропорційним контрзаходом, оскільки Баку вважає себе у стані збройного конфлікту з Вірменією, та таким, що має право припинити торговельні зв’язки з цією країною. 

Дії Вірменії проти Азербайджану та обмеження міжнародних організацій

Вірменія, своєю чергою, намагається тиснути на Азербайджан, використовуючи своє членство в Євразійському союзі. Після того, як Росія запросила Азербайджан стати членом Союзу, вірменські високопосадовці заявили, що приєднання Азербайджану може відбутись лише за умови припинення блокади та ворожих дій проти Вірменії.

У лютому 1992 р. Організація з безпеки та співробітництва в Європі (тоді РБСЄ) звернулась до всіх держав-учасниць із закликом запровадити ембарго на постачання зброї та боєприпасів для сил, які ведуть бойові дії в Нагорному Карабаху. Це ембарго на постачання озброєння до Вірменії та Азербайджану діє донині, хоча ряд держав-учасниць ОБСЄ (наприклад, РФ) не приєднались до цього добровільного ембарго та постачають зброю до обох країн, деякі через  треті країни (Чехія). 

У 1993 році Рада безпеки ООН прийняла чотири резолюції (822, 853, 874, 884), що закликали до припинення військових дій і виведення вірменських військ з окупованих азербайджанських районів, та міститься заклик до всіх держав утриматися від постачань будь-якого виду зброї та військового спорядження, які могли б призвести до ескалації 

конфлікту. Україна, вважає, що «такий заклик не означає запровадження режиму обов’язкових санкцій проти жодної із сторін конфлікту».

Під впливом вірменського лобі у 1992 році Конгрес США прийняв Freedom Support Act, статтею 907 якого було заборонено надання американської державної допомоги Азербайджану у зв’язку з азербайджанською блокадою Вірменії. З метою отримання підтримки Азербайджану у боротьбі з міжнародним тероризмом, це ембарго було скасовано після терактів 11 вересня 2001 року у США.

У своїй резолюції Європейський Парламент 21 січня 1993 року закликав Азербайджан припинити блокаду Вірменії та назвав його дії порушенням міжнародного права. Резолюція констатувала, що метою економічної блокади та енергетичної кризи є втягнення Вірменії у відкритий збройний конфлікт.

КЕЙС «ТУРЕЧЧИНА – РЕСПУБЛІКА КІПР – ПІВНІЧНИЙ КІПР»

Після заснування Республіки Кіпр у 1960 році між громадами греків та турків-кіпріотів виникли розбіжності щодо імплементації конституції. У 1964 році через ескалацію міжконфесійного насилля на острів були введені миротворчі сили ООН (UNFICYP). В 1974 році після перевороту, організованого грецькою хунтою, Туреччина ввела свої збройні сили на територію Кіпру, що призвело до фактичного поділу острову. Південна частина Кіпру перебуває під контролем уряду Республіки Кіпр. Турецька Республіка Північного Кіпру (ТРПК), самопроголошена у 1983 році, не визнана жодною країною світу, крім Туреччини.

Операція Туреччини у 1974 році, яка призвела до окупації майже 40% території острову, донині впливає на відносини Туреччини з Республікою Кіпром, Грецією та Європейським Союзом. 

20 липня 1974 року Рада Безпеки ООН прийняла Резолюцію 353 про беззастережне виведення всіх іноземних військ з території Кіпру та безпечне повернення біженців до своїх домівок. Туреччина та ТРПК не виконують ці рішення, посилаючись на те, що це призвело б до відновлення насилля проти турків. 

Після бойових дій 1974 року США застосували ембарго на постачання озброєння до Туреччини, яке було скасовано за адміністрації Президента Картера у 1978 році. У 1987 році – США запровадили ембарго та торгівлю зброєю проти Кіпру, яке було зняте лише у 2019 році.

Греція, посилаючись на нездатність НАТО запобігти турецькій операції, на знак протесту вийшла з військової структури Альянсу (повернулась у 1980 році після поновлення грецько-турецького діалогу).Водночас, Греція фактично не застосовувала односторонніх  санкцій, а обирала використання механізмів ЄС. 

У 2004 році Кіпр увійшов до Європейського Союзу розділеним, а на півночі острова дія acquis communitaire ЄС тимчасово зупинена до відновлення цілісності острову.

Республіка Кіпр та Греція використовують членство в ЄС як важіль політичного тиску на Туреччину

Уряд Республіки Кіпр як єдиний міжнародно визнаний представник Кіпру використовує наступні санкційні інструменти проти невизнаного Північного Кіпру

заборона на політичне представництво (Республіка Кіпр наполягає на тому, що турки-кіпріоти та їх обрані представники не мають права політичного представництва острову);

економічне ембарго та обмеження міжнародної допомоги (перешкоджання іноземним інвестиціям в економіку ТРПК, позикам Міжнародного валютного фонду або Світового банку, блокування пакету допомоги ЄС для зміцнення ослабленої економіки Північного Кіпру); 

транспортна блокада (з 1974 року порти та аеропорти Північного Кіпру закриті для міжнародної торгівлі та прямого транспортного сполучення. Подорожі до ТРПК відбуваються лише через Туреччину. Республіка Кіпр дозволяє перетинати «Зелену лінію» тим громадянам країн ЄС та громадянам третіх країн, які в’їхали на острів через контрольовані урядом території. Водночас, в останні роки греки-кіпріоти почали  використовувати аеропорт у м. Лефкоса (Північний Кіпр) для зручних  польотів Турецькими авіалініями через Стамбул. 

комунікаційні обмеження (міжнародне невизнання адрес та номерів телефонів на території ТРПК, міжнародний поштовий та телефонний зв’язок здійснюється через Туреччину). 

академічні обмеження (заборони університетам з ТРПК отримувати зовнішнє фінансування, брати участь у програмі Еразмус тощо) 

обмеження у сфері культури (заборона виступів, концертів та інших заходів закордонних діячів культури на території ТРПК)

спортивні обмеження (заборона на участь спортсменів з ТРПК у міжнародних спортивних заходах та проведення заходів на території Північного Кіпру).

На референдумі 2004 року турки-кіпріоти підтримали План Генерального  секретаря ООН К. Аннана по об’єднанню острову, а греки-кіпріоти – проголосували проти, внаслідок чого Кіпр увійшов до Європейського Союзу з невирішеним конфліктом. Після цього Рада ЄС постановила, що «має намір покласти край ізоляції громади турків-кіпріотів та сприяти возз’єднанню Кіпру шляхом заохочення економічного розвитку громади турків-кіпріотів». Була прийнята Постанова 866/2004, згідно з якою тимчасова зупинка дії законодавства ЄС на територіях, що не контролюються Республікою Кіпр, не має перешкоджати заходам, що сприяють економічному розвитку. Цей документ покликаний сприяти торгівлі та іншим зв’язкам між територіями, у яких уряд Республіки Кіпр здійснює контроль, та територіями, непідконтрольними уряду. 

Згідно з Постановою ЄС щодо Зеленої Лінії (Green Line Regulation) 866/2004, товари, які виробляються на території Північного Кіпру, не мають декларуватись та обкладатись митом. Після ввезення їх на територію, підконтрольну уряду, ці товари можуть експортуватись в інші країни ЄС. Офіційною позицією ЄС є те, що, хоча північні райони знаходяться за межами митної та фіскальної території Союзу, це не має впливати на 

особисті права турків-кіпріотів як громадян ЄС. З 2006 року ЄС також надав 449 млн євро допомоги Північному Кіпру з метою допомоги для підготовки до возз’єднання. 

Але уряд Республіки Кіпр перешкоджає повній імплементації цієї постанови – в останньому звіті Європейська Комісія висловила своє занепокоєння, що через це рівень торгівлі залишається низьким. Незважаючи на те, що Європейська Комісія неоднозначно декларувала, що проти Північного Кіпру немає комерційного ембарго, та ЄС не класифікує порти ТРПК як такі, проти яких застосовуються обмеження або заборони, уряд Республіки Кіпр продовжує наполягати на ембарго проти цих портів. Уряд Республіки Кіпр заблокував також Постанову ЄС про пряму торгівлю з Північним Кіпром. Прямі торговельно-економічні зв’язки між ЄС та Північним Кіпром продовжувалась до 1994 року, коли рішення Європейського Суду припинило цю практику. 

Окремим виміром кіпрської проблеми є відносини Туреччини та ЄС. Європейський Союз у лютому 2020 року запровадив санкції проти Туреччини за буріння в морській економічній зоні Кіпру. Санкції стосуються заборони на поїздки та заморожування активів для двох осіб, та не націлені проти турецьких компаній, що можна вважати бажанням інституцій ЄС не ескалювати відносини з Туреччиною як своїм важливим партнером. Турецький уряд наполягає на законності буріння, та наполягає на рівних правах турецьких кіпріотів у використанні природних ресурсів. Міжнародна спільнота, своєю чергою, визнає суверенне право Республіки Кіпр експлуатувати ресурси вуглеводнів навколо острова до моменту возз’єднання острова.

КЕЙС «ГРУЗІЯ – РОСІЯ – АБХАЗІЯ – ПІВДЕННА ОСЕТІЯ»

З 2004 року, коли прозахідний уряд Мікеіла Саакашвілі прийшов до влади у Грузії, Росія почала застосовувати широкий арсенал примусових заходів проти цієї країни. Російський тиск на грузинський уряд включав:

    • енергетичні санкції (маніпулятивне завищення ціни на газ – з 2004 по 2006 рік ціна на газ для Грузії зросла на 500 відсотків)
    • торговельні санкції (обмеження імпорту грузинських виробів – вина, фруктів та мінеральної води)
    • візові обмеження
    • обмеження трудової міграції (депортація грузинських робітників, посилення візових вимог)

 

  • транспортна та поштова блокада 

 

Після російської агресії проти Грузії у серпні 2008 року країни Заходу утрималися від введення економічних чи інших санкцій проти Росії. Грузія перервала дипломатичні відносини із Росією, але не ввела санкції проти неї

23 жовтня 2008 року був прийнятий Закон Грузії про окуповані території, який передбачає наступний санкційний режим проти Абхазії та Південної Осетії

  • Обмеження вільного пересування на окупованих територіях. Заборона в’їзду іноземців у сепаратистські регіони без дозволу від грузинської влади, порушення цієї вимоги карається штрафом або позбавленням волі строком від двох до чотирьох років.
  • Невизнання політичного представництва окупованих територій. Будь-який орган (посадова особа) з окупованих територій та їх акти вважаються поза законом.
  • Обмеження права власності на нерухоме майно на окупованих територіях щодо угод, укладених з порушенням законодавства Грузії. Такі угоди вважаються недійсними з моменту укладення і не породжують правових наслідків.
  • Обмеження економічної діяльності на окупованих територіях. Згідно із Законом, заборонені:

а) будь-яка економічна (підприємницька або непідприємницька) діяльність, якщо така діяльність, відповідно до законів Грузії, вимагає отримання відповідної ліцензії або дозволу, авторизації або реєстрації тощо,  

б) ввезення або вивезення військової продукції і продукції подвійного призначення,

в) міжнародне повітряне та морське сполучення, 

г) залізничне сполучення і міжнародні перевезення дорожніми транспортними засобами,

г) користування державними ресурсами,

д) організація грошових переказів,

е) фінансування вищезазначених видів діяльності. 

Внаслідок кризи у грузинсько-російських відносинах у червні 2019 року, після виступу російського депутата Сергія Гаврілова у грузинському парламенті та негативної реакції грузинського суспільства, Росія вдалась до нових санкцій проти Грузії. Роспотребнадзор обмежив імпорт алкогольних напоїв, що виробляються у Грузії, посилаючись на невідповідну якість цих виробів. Також були призупинено авіасполучення між країнами.

КЕЙС «ВЕЛИКА БРИТАНІЯ – АРГЕНТИНА» 

Із самого початку конфлікту за Фолклендські острови у квітні 1982 році Велика Британія, крім прямого військового протистояння військовій агресії Аргентини, ввела щодо неї низку жорстких санкцій. Вони включали в себе: 

  • розрив дипломатичних відносин;
  • замороження аргентинських активів у британських банках (сумарно на більш ніж 1.5 мільярди доларів США);
  • заборону всього аргентинського імпорту до Сполученого Королівства;
  • заборону на експорт зброї до Аргентини.

До підтримки санкційного режиму майже одночасно із Великою Британією долучилася Європейська Економічна Спільнота. На той момент для всіх 10 країн-учасниць це був найжорсткіший санкційний режим за всі 25 років існування об’єднання (що для Аргентини, яка на той момент мала активну співпрацю з ЄЕС, стало вражаючою несподіванкою). Основним питанням санкційної співпраці Британії та ЄЕС стало питання ембарго на поставки зброї: на момент 1970-1980-х за переозброєння Аргентини “відповідали” Франція (ВПС), ФРН (ВМС), Австрія (танкові війська). Проте протягом декількох днів британській дипломатії “вдалося досягти того, що зазвичай займає рік”. Абсолютне ембарго на торгові та економічні відносини з Аргентиною на рівні ЄЕС були введені 7 квітня 1982 року (рівно за тиждень після перших зіткнень). 

На сучасному етапі питання санкцій (на даний момент, скоріше, превентивних) проти Аргентини все ще становить вагому частку зовнішньої політики Великої Британії у південній Атлантиці. Лише у 2018 році Британія зняла з Аргентини ембарго на поставку зброї у спробі налагодити поза-європейський напрям зовнішньої політики. Водночас британський істеблішмент бачить як проблему відмову ЄС співпрацювати з ними щодо Фолклендів після Брекзіту (такий підхід розглядається як своєрідний шантаж на час переговорів). 

Санкції Сполученого Королівства та їх європейських союзників проти Аргентини показали себе ефективним засобом не-військового стримування. Основними причинами слід назвати наступні:

  • Оперативність прийняття спільних зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних рішень;
  • Активна робота британської дипломатії;
  • Готовність Великої Британії підкріпити санкційний пакет класичною “hard power”; 
  • Принциповість британців та їх союзників у питанні дотримання міжнародного права.

Як показала практика, багато в чому визначальними для успіху санкційних режимів є саме швидкість та коректність імплементації, консенсус серед союзників-імплементаторів, і – найважливіше – можливість ключового гравця (найчастіше – постраждалої сторони у конфлікті) підкріпити санкційний режим можливістю прямо відстоювати свої інтереси.

Проаналізовані кейси демонструють різноманітність та дієвість санкційних механізмів, що використовуються у міждержавних відносинах протягом останніх десятирічь. Водночас тривалість та затяжний характер проаналізованих конфліктів свідчить про те, що санкції як інструмент примусу не призводять автоматично до врегулювання територіальних конфліктів, хоча й змушують держави чи сепаратистські режими, проти яких застосовуються санкції, коригувати свої політики. 

Існування санкційних режимів, міжнародне невизнання сепаратистських державних утворень та застосування обмежувальних заходів щодо них залишаються важливим важелем утримання цих територіальних конфліктів на міжнародному порядку денному. Для максимізації санкційного тиску необхідним є мультиратеральне (багатостороннє) забезпечення санкційного режиму. Найбільш ефективними виявились санкційні моделі, які здійснюються через впливових світових та регіональних гравців, а також міжнародні організації, такі як ЄС та НАТО.