Сергій Герасимчук

Регіон:
ЄС
Країна:
Хорватія, Польща
Тема:
Питання міжнародної безпеки

17-18 вересня у Бухаресті триває саміт Ініціативи Тримор’я, регіонального проекту, започаткованого чотири роки тому Польщею та Хорватією. Нині до ініціативи входить 12 держав Центральної та Східної Європи: Хорватія, Польща, Угорщина, Литва, Словенія, Болгарія, Чехія, Словаччина, Румунія, Австрія, Естонія і Латвія.

Сергій Герасимчук, спеціально для “Українського інтересу”

Якщо родзинкою минулорічного саміту у Варшаві була участь у ньому американського Президента Дональда Трампа, то цьогоріч суттєво посилилось європейське представництво. У саміті взяли участь Президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер та Міністр закордонних справ Німеччини Гайко Маас. Щоправда, і американці своєю увагою захід теж не оминули. США цього разу представляв Міністр енергетики США Рік Перрі.

Чи вдалось відшукати патрона?

Від моменту свого існування амбітна Ініціатива Тримор’я окреслила низку пріоритетів свого функціонування – це передусім поєднання Балтійського, Чорного та Адріатичного морів інфраструктурними проектами. Не менш важливою є енергетична співпраця держав регіону (зокрема завдяки побудові терміналів зрідженого газу у державах Балтії, Польщі та Хорватії), а також посилення розвитку цифрових технологій.

Щоправда, Тримор’я потребує серйозних фінансових вливань, які можна забезпечити, залучивши до співпраці потужних міжнародних гравців. Вочевидь, у частині енергетики лідери держав Тримор’я бачать у якості як потенційного партнера Вашингтон. На нинішньому саміті у Бухаресті Президент Румунії Клаус Йоханніс та Президент Польщі Анджей Дуда також наголошували, що вбачають у співпраці Ініціативи Тримор’я зі США шанс на посилення трансатлантичних зв’язків. Присутність Ріка Перрі у Бухаресті свідчить про те, що й американська сторона такої співпраці не відкидає.

Минулого року Президент Хорватії Колінда Грабар-Китарович згадувала про те, що мала нагоду презентувати проекти Ініціативи у ході зустрічі з лідером КНР Сі Цзінпінем і, з її слів, він до них теж поставився схвально і навіть зауважив, що частина з них може отримати фінансування у межах глобальної ініціативи Китаю “Один пояс, Один шлях”. Щоправда, цього разу про Пекін на саміті вже не згадували. Вочевидь, загострення в американсько-китайських відносинах позначилось і на (не)готовності держав Тримор’я співпрацювати з Піднебесною.

Водночас і на нинішньому, і на попередніх самітах учасники ініціативи наголошували, що передусім партнерами Ініціативи вони бачать Європейський Союз, адже всі вони входять до ЄС.

Невідомо, що спрацювало – спроби залучити до Ініціативи глобальних гравців чи банальний блеф лідерів Тримор’я, але інтерес ЄС до Ініціативи зріс. У Брюсселі та Берліні до Ініціативи ставилися спершу з обережністю, а подекуди й з роздратуванням. У час, коли ЄС переживає не найкращі часи, спроба створити новий регіональний центр впливу розглядалась ледь не як спроба “центрально-східноєвропейського сепаратизму”. Проте увага до регіону з боку КНР та США зіграла свою роль. Брюссель та Берлін нині доволі суттєво змінили своє ставлення. Те, що раніше викликало роздратування, тепер стало предментом стриманого інтересу, що й засвідчила участь у саміті Мааса та Юнкера.

Щоправда, про окреме фінансування з боку ЄС поки не йдеться. ЄС готовий фінансувати низку проектів Ініціативи у частині, де це проекти співпадають із загальноєвопейськими проектами. Решту державам Тримор’я доведеться фінансувати самостійно. І хоча на саміті у Бухаресті було оголошено про намір створити Фонд Ініціативи, поки незрозуміло, з яких коштів цей Фонд наповнюватиметься. Патрона готового стати донором Ініціативи поки не знайшли.

З іншого боку, той факт, що і Вашингтон, і Берлін з Брюсселем тримають руку на пульсі Тримор’я свідчить, що списувати Ініціативу та відносити її до числа провальних регіональних проектів ще зарано.

Солідарність чи конкуренція?

В умовах обмежених ресурсів, на додачу до банального дефіциту коштів для втілення проектів Ініціативи постає нова проблема – конкуренція за доступ до ресурсів. Перебіг саміту засвідчив, що механізму відбору пріоритетних для втілення проектів немає. Тобто, є загальне бачення щодо кроків, які треба буде здійснити, але щодо їх першочерговості точитимуться дискусії. Кожен намагатиметься перетягти ковдру на свій бік.

Цікавим є також те, що дві з держав Ініціативи – Австрія та Угорщина останнім часом помічені у заграваннях із Москвою. Ось і нині, президент Австрії Александер Ван дер Беллен серед пріоритетів Ініціативи згадував про необхідність енергетичної диверсифікації, але серед її успішних прикладів назвав аж ніяк не будівництво LNG-терміналу у Хорватії. Австрія успішним прикладом диверсифікації бачить Північний потік-2. Відтак, суттєвим ризиком для ініціативи є те, що в разі якщо вплив росіян у Відні та Будапешті посилюватиметься Австрія та Угорщина, в силу свого географічного розташування цілком матимуть інструменти для того, щоб заблокувати проекти із посилення зв’язку між Балтикою, Адріатикою та Чорномор’ям.

Український інтерес – вікно можливостей закривається?

Попри певну волатильність Ініціативи Тримор’я, очевидно, що вона мала б представляти інтерес для України. Більшість держав, що входять до Ініціативи мають спільні з Києвом інтереси та підтримують Україну у війні з Росією. Участь у потенційних інфраструктурних та енергетичних проектах посилила б Україну. Хоча нині коштів у Ініціативи мало, шанси на те, що їх вдасться акумулювати зберігаються.

Проте поведінка Києва у відносинах з Тримор’ям має щонайменше дивний вигляд. Коли організовувся перший саміт Ініціативи у Хорватії Київ проігнорував запрошення. На минулорічний саміт у Варшаві Україну вже не запрошували, хоча на фоні візиту Трампа до Варшави, інтерес з українського боку був і неабиякий. Тоді Києву вказали, що саміт лише для членів ЄС.

Після цього, впродовж року тривав діалог щодо можливого формату української участі у саміті у Бухаресті. І хоча не вдалось домогтися для України статусу спостерігача – компромісне рішення все ж було знайдено. Українську урядову делегацію було запрошено до участі у Бізнес-форумі Ініціативи Тримор’я. Проте, несподівано, з Києва на цей захід ніхто не приїхав.

Такий крок став відвертим ляпасом і тим, хто усіляко лобіював участь України у Ініціативі Тримор’я, і приймаючій стороні – Румунії. Поруч з тим, він продемонстрував брак розуміння українськими можновладцями регіональних процесів, непослідовність у ставленні до Тримор’я, неповагу до тих друзів України, які бачили її серед учасників Ініціативи.

Якщо така ситуація зберігатиметься й надалі, то вікно можливостей у співпраці України з Тримор’ям остаточно закриється.