Регіон:
Центральна Азія
Тема:
Європейська інтеграція

Відчутна залежність авторитарних режимів країн Центральної Азії від Російської Федерації, а також відсутність спільних регіонально-політичних проектів між Україною та країнами регіону знижують перспективність даного зовнішньополітичного напряму. Географічна віддаленість регіону та фактичне блокування Росією транзитно-торговельного доступу України до нього значним чином продовжують впливати на негативну динаміку розвитку міждержавних відносин із країнами Центральної Азії.

Політичний інтерес/залученість

Український політичний інтерес до регіону Центральної Азії знаходиться на критично низькому рівні. Тематика розвитку відносин із країнами Центральної Азії (Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан) є відсутньою у поточних програмах українських парламентських політичних партій та практично відсутньою в тематиці офіційних виступів чи заяв впливових українських політиків. В українському політичному класі сформувалося розуміння неможливості повноцінного партнерства з країнами Центральної Азії без вирішення «російського питання». Так само є очевидним, що зовнішньополітична позиція політичних еліт регіону Центральної Азії залишається переважно на боці Росії. Через відчутну політичну «проросійську» ангажованість, розвиток політичного діалогу та економічних відносин між Україною та країнами регіону є вкрай ускладненим. Фактично наразі в Україні відсутні представники політичної еліти, які б розглядали «центрально-азійський» вектор  зовнішньополітичного співробітництва як самодостатній напрям або як об’єкт політичних інвестицій. В аналітичній доповіді до щорічного Послання Президента України до ВРУ 2018 р. країни регіону Центральної Азії згадуються лише в контексті втрачених торговельно-економічних та транспортно-логістичних можливостей.

Інституційна співпраця

Рівень координації діяльності між інститутами української влади в питаннях співробітництва з країнам ЦА можна визначити як низький. Зазначимо, що у форматі двосторонніх відносин інститути української влади не демонструють помітної координації між собою. Але відкриті конфлікти або протистояння між ними щодо поточних питань співробітництва із країнами регіону також відсутні.

Серед позитивних зрушень 2018 р. – призначення після п’ятирічної відсутності нового Посла України до Казахстану та після річної – до Киргизстану. Водночас посли в Узбекистані та Туркменістані знаходяться на своїх посадах вже більше 8 років.

Стратегічне бачення

Протягом останнього періоду регіон Центральної Азії знизив стратегічну привабливість для українських бізнесових і політичних кіл та займає вкрай незначне місце в їх стратегічних орієнтирах. Так само й двосторонні міждержавні відносини із країнами регіону не розглядаються як перспективні або стратегічні. У стратегічному пакеті (Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», Стратегія національної безпеки України, Воєнна доктрина України, Стратегія Україна -2020, Стратегічний оборонний бюлетень України, Експортна стратегія України: Дорожня карта стратегічного розвитку торгівлі 2017 – 2021) будь-які згадки про країни регіону Центральної Азії відсутні. Не в останню чергу це обумовлено «проросійською залежністю» режимів ЦА та їх позицією щодо російської агресії проти України.

Діяльність

З огляду на загалом низький рівень міждержавних відносин між Україною та державами Центральної Азії співробітництво зосереджується на рівні активності дипломатичних представництв, окремих органів виконавчої влади, бізнес-структур та громадянського суспільства. Протягом 2018 р. «діалог високого рівня» між лідерами країн регіону та Україною фактично не відбувався. Також не було достатньо активних та перспективних контактів по лінії виконавчої та законодавчої гілок влади. Найбільш помітним міждержавним заходом на двосторонньому рівні став візит міністра юстиції України П. Петренка до Казахстану (29 жовтня) та підписання двох міждержавних угод між Україною та Республікою Казахстан: про екстрадицію та про правову допомогу в кримінальних справах. Крім того, відбулась телефонна розмова першого віце-прем’єр-міністра України – Міністра економічного розвитку і торгівлі України С. Кубіва з прем’єр-міністром Республіки Узбекистан А. Аріповим (5 грудня), під час якої були обговоренні питання забезпечення взаємного доступу товарів на ринки України та Узбекистану, а також важливість формування передбачуваних торговельних відносин між країнами.

Основні питання, що наразі продовжують вирішуватися Україною в рамках двосторонніх форматів із країнами регіону Центральної Азії, зосереджено, в основному, в економічній та гуманітарно-правовій площині.

Результати

2018 р. не став роком повернення України до Центральної Азії. Стагнація зовнішньо-політичних та зовнішньоекономічних відносин між Україною та країнами регіону оформилася у сталу реальність. Відсутність спільного порядку денного у стосунках із країнами Центральної Азії та об’єктивні складнощі в комунікації на міждержавному рівні створили ситуацію, за якої регіон Центральної Азії випав із стратегічної перспективи української політики. Вкрай обмежені протягом останніх років обсяги експортно-імпортних операцій та транспортно-логістичні можливості між Україною та країнами регіону. Окремою проблемою є відсутність прямого авіасполучення між Україною та Киргизією, Таджикистаном, Узбекистаном, Туркменістаном, що, безумовно, ускладнює економічну та гуманітарну співпрацю.

Вже стали традиційними негативні позиції центральноазійських держав під час голосування за «українські» резолюції  в ООН. Так, 15 листопада під час голосування за оновлений проект резолюції «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь (Україна)» в Третьому комітеті ГА ООН проти проголосували Казахстан, Киргизія, Таджикистан та Узбекистан (Туркменістан не брав участі у голосуванні). 17 грудня під час прийняття резолюції ГА ООН «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» Узбекистан голосував проти, Казахстан і Киргизія утрималися (Туркменістан та Таджикистан не брали участі в голосуванні). 22 грудня під час прийняття резолюції ГА ООН «Стан з правами людини в АРК та Севастополі» проголосували проти Казахстан, Киргизія, Таджикистан, Узбекистан (Туркменістан не брав участі у голосуванні).

Ознайомитися з повним текстом дослідження