Путін хоче помститися за розпад СРСР. Однак приречений на поразку

(Рубрика «Точка зору»)

Феномен Володимира Путіна полягає в тому, що особа з чисто радянським мисленням, вихована на терористичних традиціях КДБ, отримавши посаду президента Росії і її величезні повноваження, вирішила розпочати вендету проти Заходу.

Ще в 2005 році, коли захоплення Росією частин територій України і Грузії було попереду, Путін заявив, що розвал Радянського Союзу був найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття. Потім він неодноразово повторював це на різних форумах, зібраннях і зустрічах.

Намагання Путіна з усіх сил дестабілізувати США і ЄС – є нічим іншим, як помстою західному світу за розпад СРСР. Він мстить за те, що після розпаду Радянського Союзу Росія втратила свою колишню міць.

У психіатрії пошук у всіх своїх бідах винного із зовні кваліфікується як шизофренія, а в політиці це мабуть було б доречніше визначити, як геополітичні параноїдальні марення.

Учасники акції за незалежність України на Красній площі у Москві у день початку IV з'їзду народних депутатів СРСР, одним з основних питань якого було збереження Радянського Союзу. Москва, 17 грудня 1990 року

Учасники акції за незалежність України на Красній площі у Москві у день початку IV з'їзду народних депутатів СРСР, одним з основних питань якого було збереження Радянського Союзу. Москва, 17 грудня 1990 року

Усі потуги Путіна зібрати «історичну Росію» та інші подібні химери, можуть тільки привести у ХХІ столітті до величезних жертв і до повного розпаду Російської Федерації.

Путін прагне свій віртуальний СРСР втілити в реальність

Путін не готовий «вилізти» з кокону власного віртуального СРСР і прагне, щоб цей його уявний Радянський Союз втілився в політичну реальність.

Хоча, якби він трохи пам’ятав минулі уроки історії, то мав би знати, що жодна з колишніх імперій ніколи так і не змогла відродитися.

Під час акції протесту біля будівлі парламенту Грузії. Тбілісі, 27 червня 2019 року

Під час акції протесту біля будівлі парламенту Грузії. Тбілісі, 27 червня 2019 року

Негативна динаміка розпаду постійно переслідує Росію. Російська імперія розвались і на її обломках постав СРСР, Радянський Союз розвалився і на його залишках створили Російську Федерацію. А чи багато залишиться, коли розвалиться Російська Федерація?

Західноєвропейські імперії складалися з колоній і метрополії. І в цьому є їхня принципова відмінність від Росії, яка протягом всієї своєї історії була конгломератом колоній, які Москва послідовно приєднувала до вже завойованих раніше чужих земель.

Тому західні імперії могли розпастися відносно спокійно, хоч метрополія залишиться. А при розпаді Росії залишиться хіба що одна Москва.

Кожна імперія не має кордонів та прагне до нових постійних захоплень територій. Цим і пояснюється постійна агресія Путіна.

Але будь-яка зупинка розширення викликає застій всередині самої імперії. Тому Путінська імперія, як до цього Російська імперія і СРСР, перебуває у стані постійних війн. І не тільки з сусідами Україною і Грузією, чи з далекою Сирією, а й з власним народом.

Унікальна особливість російського імперіалізму

Проте російський імперіалізм має одну унікальну особливість. На відміну від британських, іспанських або французьких колоній, Російська імперія і СРСР вмонтовували «новопридбані» землі у свій загальний територіальний простір.

І це були не віддаленні на багато тисяч кілометрів заморські колонії, а суцільні колонізовані території, які завойовувались одна за одною.

Москва тестувала на можливість оборонятися населення територій, що не могли себе самостійно захистити або на той момент не мали державного устрою, і починала надавати їм «інтернаціональну» допомогу. Після чого вони «добровільно» входили до складу імперії.

І головне завдання Кремля було стримувати народи цих колоній від прагнення до свободи.

Тобто Росія, як вона там би не називалася, продовжувала постійну гібридну війну з власними колоніями.

Акція протесту проти агресії Росії біля російського Генерального консульства у Харкові, 28 серпня 2014 року

Акція протесту проти агресії Росії біля російського Генерального консульства у Харкові, 28 серпня 2014 року

Після розпаду західних колоніальних імперій, колонії залишалися в дружніх відносинах з метрополією, бо ніколи не були її частиною.

За прикладом далеко ходити не треба, – це Британія і Індія, Франція та Алжир, Іспанія і Аргентина.

Але Путін не здатен відмовитися від України, Грузії, Молдови й інших колишніх радянських республік, бо сприймає їх як частини єдиного, штучно розірваного «імперського тіла», котре чомусь відмовляється «склеюватися» назад.

На його збочене переконання, Україна – це ніщо інше, як незаконно існуюча на російських територіях «сепаратистська держава».

Тому, з точки зору Кремля, немає причини говорити про якусь агресію Росії щодо України.

Все, що там робить Москва, як вважають імперці, це повертає «вкрадені» у неї в 1991 році території. І паралельно ліквідує «сепаратистську незаконну» державу Україну.

Путінська Росія – це страшна суміш з ординської жорстокості, хамства і безкультур’я, багатовікової рабської озлобленості і імперської агресивності.

І довічний її президент, отримавши безмежну владу над Росією, фактично може зробити там все, що тільки йому заманеться.

Але найбільша таємна мрія Путіна, стати президентом СРСР.

Мелодію гімну цієї неіснуючої держави він вже давно повернув. Залишилося небагато, провести реінкарнацію Радянського Союзу. А от з цим у нього щось ніяк не виходить.

Не дивлячись на надагресивну поведінку на світовій арені, путінська Росія не має поваги у світі. Адже, крім брязкання зброєю, вона нічого не може запропонувати.

А великі фінансові проблеми Російської Федерації і соціальна розбалансованість російського суспільства є негативними наслідками невдалої діяльності влади Путіна.

Сучасна Росія – це мафіозна держава

Граючись в СРСР, Путін розпочав безумні гібридні війни і почав втручатися у внутрішні справи суверенних націй, попираючи не тільки права людини, а й права народів.

Перебуваючи в імперському угарі, Путін не здатен відмовитися від свого колоніального мислення.

Він не готовий вчинити так, як свого часу зробила Франція. Коли після поразки в Алжирі французи зрозуміли, що колоніальна гра закінчилася, то зробили з цього відповідні висновки.

Під час акції протесту проти програми реновації в Москві, 27 травня 2017 року

Під час акції протесту проти програми реновації в Москві, 27 травня 2017 року

Путін ностальгує за «чудовим» життям СРСР, в якому хронічно відчувався брак якісної і доступної їжі, була необхідність завжди з собою носити документи, ніби там на усі 24 години доби була введена комендантська година, сусіди могли написати донос в таємну службу КДБ, де катували і вбивали в сибірських таборах смерті тих, хто мав свою думку і хотів залишитися вільною людиною.

Та все ж Путін лукавить, коли хоче знову в СРСР. І не визнає, що якби Радянський Союз не розпався, то він, будучи простим підполковником КДБ, ніколи б не увійшов навіть близько в середовище вищої радянської номенклатури, а не те, щоб став президентом СРСР.

Не було у нього на це навіть найменших шансів. І коли б його не запримітив Собчак і не обрав президент Єльцин своїм наступником, то вирощував би собі відставник Путін помідори і огірки десь на дачі, підробляючи вечорами таксистом на вулицях Петербурга.

Але найголовніша проблема, яку Захід сам собі створив – визнання сучасної Росії державою, з котрою можна про щось домовлятися і щось на рівних підписувати.

Сучасна Російська Федерація – це мафіозна держава, і ставитися до неї треба так само, як у всьому світі прийнято ставитися до криміналу.

Російська державна мафія торгує не тільки нафтою і газом, вона поширює також озброєння, хімічну зброю, наркотики, дезінформацію і корупцію.

А її ідеологією є пекельна суміш із шовіністичного реваншизму, помноженого на мракобісся псевдоправослав’я, придушення інакомислення і свободи слова та ксенофобію.

Цього не можна не бачити. Тому навряд чи варто вірити в те, що Путіна якимось чином можна «перевиховати» чи «умиротворити».

Віктор Каспрук – незалежний політолог

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода