Регіон:
Чорноморський регіон
Країна:
Україна
Тема:
Євроатлантична інтеграція

З часу започаткування діалогу між Україною і НАТО, в площині двосторонніх відносин можна спостерігати як динаміку зближення, так і віддалення. У 2008 р. під час Саміту у Бухаресті, главами держав і урядів країн-членів  у заключній декларації було затверджено, що заявки України і Грузії прийнято, а “[…] План дій щодо членства (ПДЧ) буде наступним кроком […] на їх шляху до членства” (1). 

Станом на сьогодні, заявка України на отримання ПДЧ є чинною. Проте, незважаючи на певні досягнення у реформуванні, питання надання Україні ПДЧ (так само, як і Грузії) все ще лишається відкритим. Наразі ж Україна має особливий статус співпраці з Альянсом ― Партнера із розширеними можливостями. 

Агресія Російської Федерації, що триває вже восьмий рік, служить Україні щоденним нагадуванням про необхідність отримання безпекових гарантій, а тому інтеграція з НАТО є питанням екзистенційним. Заручившись підтримкою країн-членів, Україна мала би можливість мінімізувати загрози з боку агресора, таким чином зміцнивши не лише свій оборонний потенціал, але й забезпечивши мир у всьому регіоні.

В українському публічному просторі домінує теза про те, що брак динаміки в інтеграційному процесі зумовлений не так невиконанням Україною необхідних реформ, як політичним кліматом всередині самого Альянсу. В дійсності, два паралельні процеси впливають на інтеграцію країни в НАТО: “технічний” тривалий процес реформування, і “політичний” адже рішення про приєднання до Альянсу приймається за умов консенсусу 30 чинних країн-членів (2). За словами Генерального Секретаря НАТО Єнса Столтенберга (3), наразі такого консенсусу щодо України немає. 

Відсутність одностайної позиції можна пояснити тим, що окрім питань колективної безпеки, кожна з країн-членів також керується власними національними інтересами. Отже, питання України оцінюється окремими країнами в площині особистих геополітичних ризиків і переваг. 

Наразі можна виокремити три умовні групи всередині блоку за їхнім ставленням до інтеграційних прагнень України:

а) “противники”, 

б) “лобісти” та 

в) країни, що ставляться нейтрально або ж не визначилися. 

Нині, активних опонентів серед країн-членів безсумнівна меншість. Втім, аналіз причин заперечення або коливання необхідний для побудови стратегії впливу на їхні позиції. 

 

ПРИЧИНИ ЗАПЕРЕЧЕННЯ АБО КОЛИВАННЯ

І. Війна, що триває, наявність непідконтрольних територій і нестабільна ситуація в Україні домінують серед офіційних причин, які зазвичай артикулюють представники союзних держав, говорячи про неготовність України до повноцінної інтеграції. Наприклад, позицію Німеччини озвучила Анка Фельдгузен, посол Німеччини в Україні, акцентуючи на “військовому конфлікті” як основній перешкоді на шляху України в НАТО (4).

Для країн Альянсу дилема полягає в тому, що в разі надання Україні членства, в дію може  бути введено 5-ту статтю Договору НАТО щодо  колективної безпеки, згідно якої країни-партнери фактично повинні будуть втягнутими у збройний конфлікт проти РФ. За словами Стівена Пайфера, колишнього посла США в Україні, “[…] в НАТО не готові починати війну з Росією за Україну” (5). 

Втім, важливо усвідомлювати, що залученість країни-кандидата до активного збройного конфлікту офіційно не визнано перепоною на шляху до членства. Принаймні, цього не зазначено в жодних документах НАТО (6). Про це також нагадав Президент США Джо Байден під час прес-конференції під час Брюссельського Саміту НАТО, говорячи, що наявність окупованих територій і присутність військ РФ на українській території не виключають для України права на вступ в НАТО (7).

II. Проблема корупції є другим суттєвим фактором, на який вказують найчастіше, аргументуючи неготовність України. Саме корупція, за словами Президента Байдена, стоїть на шляху до включення України до Альянсу, і саме її варто оцінювати першою з вимог для виконання ПДЧ (8). 

Аналогічну риторику можна почути і в офіційних коментарях Генерального Секретаря НАТО Єнса Столтенберга протягом останніх кількох років: для НАТО, успіх України в боротьбі з корупцією служитиме найпромовистішим сигналом про її готовність (9). Адже для того, щоби мати довіру серед союзників в безпекових питаннях, необхідна впевненість щодо здатності керівництва країни приймати адекватні рішення і управляти ресурсами (10). 

ІIІ. Ризики, пов’язані з реакцією РФ на активнішу інтеграцію України з НАТО можна назвати третім фактором, що формує ставлення країн-членів. На думку міністра закордонних справ Дмитра Кулеби, головною завадою євроатлантичній інтеграції наразі є проблема сприйняття України окремими країнами НАТО і ЄС “[…] крізь призму своїх відносин з Росією”. (11)

І якщо участь України в активному збройному конфлікті найчастіше носить декларативний характер відмови, то на противагу, побоювання геополітичних “санкцій” з боку РФ має під собою більш реалістичний ґрунт. На тлі погіршення відносин між РФ і НАТО, заява російського МЗС про те, що у разі вступу України до Альянсу Москва неодмінно вживатиме заходів у відповідь (12), звучить чітким сигналом для окремих країн-членів.

Кремль неодноразово заявляв про те, що надання Україні ПДЧ або ж повноправного членства буде вважатися переходом “червоних ліній” (13). В ідеологічній парадигмі Москви, остаточний вихід України із зони російського впливу стане значною втратою у широкому розумінні концепції Pax Russica (14). В разі ж, якщо Альянс фактично затвердить стратегічний вибір України, реакція Москви буде передбачуваною. Вірогідно, дзеркальними заходами з боку РФ стануть шантаж і маніпуляції в європейській енергетичній політиці і гібридні атаки на країни ЄС.

Зокрема, на реакцію РФ зважають Франція і Німеччина держави, що мають суттєвий вплив на формування порядку денного всередині Альянсу. Міцні економічні, політичні і культурні зв’язки з Росією спонукають оцінювати питання України, обираючи між теперішнім status quo і зміною політики, що ймовірно призведе до погіршення і без того непростих відносин з Москвою.

ІV. Підривна робота РФ у відповідь на інтеграцію України є четвертим, але не менш важливим фактором. Стала і цілеспрямована діяльність Кремля в інформаційному полі зосереджена на формуванні негативного іміджу України серед партнерів країн-членів НАТО. Водночас, намагаючись послабити стійкість українського суспільства до загроз, Москва досі робить спроби утримати Київ в своїй зоні впливу.

Зокрема, використовуючи засоби м’якої сили, Кремль активно просуває наративи про Україну як “недодержаву”, здійснює інформаційно-психологічні операції з метою внести недовіру до інститутів влади, посіяти сумніви щодо боєздатності Збройних Сил, стійкості суспільства і надійності України як міжнародного партнера. Для цього РФ атакує українське суспільство і державу безпосередньо, а також залучає глобальні канали впливу: міжнародні майданчики, двосторонні дипломатичні та економічні зв’язки, мережу неофіційних фінансових відносин, сферу енергетики тощо.

Зокрема, РФ чинить тиск на країни Центральної Європи, приміром, Угорщину, прагнучи виграти додаткові голоси “проти” присутності України в Альянсі. В результаті, конфлікт між Києвом і Будапештом з площини двосторонніх відносин виходить на міжнародний рівень, перешкоджаючи віднайденню консенсусу щодо українського членства. Угорщина і нині продовжує відкрито заявляти про блокування України в НАТО (15).

 

ЗАХОДИ, ЯКІ ДОЗВОЛЯТЬ ВПЛИНУТИ НА СИТУАЦІЮ НА КОРИСТЬ СТРАТЕГІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ УКРАЇНИ

Беручи до уваги вище зазначені фактори, діапазон можливих проактивних дій з боку України предстає доволі широким включно з програмою заходів зовнішньої політики та внутрішьополітичними програмами. 

І. По-перше, виконання “технічної” частини, а саме реформування оборонного сектору, лишається актуальним. 

Зокрема, більша прозорість оборонних закупівель буде стимуляцією позитивної динаміки розвитку відносин Україна-НАТО. Прозорість і сталий розвиток українського сектору безпеки та оборони, а також безперервність процесу синхронізації з країнами-партнерками згідно стандартів не лише продемонструє формальне виконання вимог НАТО, але й de facto дозволить зміцнити оборонний потенціал України. Водночас повинна відбуватися чітка та зрозуміла комунікація з цього приводу з міжнародними партнерами та штаб-квартирою НАТО.  

ІІ. По-друге, позиціонування України як гравця, здатного зробити свій внесок в колективну безпеку, відіграватиме визначну роль у зміні нинішнього статусу. 

Нині домінуюча позиція “прохача” є заздалегідь шкідливою з точки зору формування іміджу України. Позитивним кроком у проактивній зовнішній комунікації було би зміщення фокусу з теми переваг, які отримає Україна в разі членства, на конкретні речі, які вона може привнести в Альянс та колективну безпеку Європи. 

Прикладами служитимуть участь України у спільних навчаннях НАТО; тривала участь України в угоді “Партнерство заради миру” та програмі “Наука заради миру та безпеки” (16); виконання завдань пліч-о-пліч з партнерами і вміння координувати дії із союзниками (як-то в ситуації з британським есмінцем HMS Defender); нещодавня успішна операція українських спеціальних сил в Афганістані (17); участь українців у міжнародних місіях під егідою НАТО; стала співпраця між українським ДП “Антонов” і програмою SALIS під егідою НАТО, зокрема, активне використання українських літаків під час пандемії (18).

Окремо варто виділити унікальний досвід українських збройних сил, здобутий під час російсько-української війни. Сьогодні, Україна є єдиною країною з практичним досвідом ведення бойових дій проти сучасних регулярних та нерегулярних формувань збройних сил РФ в межах своєї території. Розуміння поведінки РФ і її стратегії ведення війни неконвенційного типу робить Україну цінним партнером. 

Вже зараз країни-члени НАТО, зокрема, Литва і Польща, випробовують на собі типові елементи нелінійної війни, що застосовує проти них Кремль і режим Лукашенка. Україна має потенціал передачі бойового досвіду і практики ведення інформаційної боротьби країнам-партнеркам у вигляді навчань і консультацій. Саме це служитиме її внеском у формування міцнішого оборонного потенціалу країн Альянсу.

ІІІ. По-третє, зміцнення стратегічних партнерств сприятиме посиленню дружніх голосів на користь України.

“Інвестиції” у відносини з партнерами і “країнами-лобістами”, що активно підтримують інтеграцію, на сьогодні вбачаються не менш важливим завданням, аніж стратегії впливу на опонентів. Там, де наразі в України немає права голосу, її “лобісти” мають можливість артикулювати українські інтереси. 

Наприклад, “голосом” України на міжнародних майданчиках є країни Балтії, які продовжують надавати потужну політичну, дипломатичну і гуманітарну підтримку Україні з самого початку військової агресії Росії. Ні відміну від більшості країн-партнерок по Альянсу, саме країни Балтії мають спільну з Україною ідеологічну мотивацію. Досвід періоду радянської окупації, а згодом постійні претензії Москви на територіальну цілісність цих держав, загрози військової агресії, здійснення кібер- та інформаційних атак все це знаходить відгук у відношенні балтійських країн до інтеграційних прагнень України. Такі регіональні політичні і безпекові партнерства як “Люблінський трикутник” і Литовсько-Польсько-Українська Бригада, що разом з Польщею і країнами Балтії формує Україна, варто розглядати в якості допоміжних важелів впливу у питаннях інтеграції.

Окрім цього, актуальною лишається підтримка довірчих партнерських відносин з “великими гравцями” у двосторонньому форматі у першу чергу, США і Великою Британією. Новим вікном можливостей для України є українсько-британське партнерство в політичній, економічній та оборонній сферах. Британія, яка нині активно набирає обертів в становленні свого нового статусу у світі, має більші потенціал і зацікавленість адвокувати інтереси України в НАТО порівняно з іншими ключовими країнами-членами. Ініціатива з боку України необхідна для подальшого розвитку цього партнерства, адже потужний українсько-британський союз також є позитивним сигналом у питанні інтеграції України з НАТО.

IV. Четверте, “нішевий” підхід у налагодженні партнерських відносин з країнами-членами також може стати перевагою в стратегії України. 

Зокрема, рекомендовано зосередитися на тематичних напрямках співпраці з окремими країнами-членами. Наприклад, в питанні безпеки у Чорному та Азовському морях Україні варто посилювати морське партнерство зі Сполученим Королівством, фундамент якого вже закладено (19), та Румунією, Туреччиною. Щодо сфери кібербезпеки, тут допоміжною була би підтримка Естонії в наданні найкращих практик. Ще одним прикладом служитиме співпраця України та США у сфері інформаційної безпеки. Тема інформаційних загроз і протидії ним поступово набуває все більшого значення в порядку денному НАТО, а Сполучені Штати активно ініціюють впровадження програм боротьби з російською дезінформацією в Україні.

V. П’ятим напрямком стратегії є робота з наближення інтеграції України в НАТО на парламентському рівні. Окрім виконання законодавчих функцій, Верховна Рада України має значний потенціал впливу на позиції країн-членів в площині парламентської дипломатії.

Зокрема, йдеться про проактивну комунікацію стратегічних інтересів України на рівні Парламентської Асамблеї НАТО (ПА НАТО), в якій Україна представлена Постійною Делегацією Верховної Ради. У цьому вимірі відносин Україна-НАТО важливо дотримуватися політики “єдиного голосу”. Саме ПА НАТО є тим дипломатичним майданчиком, що дозволяє Україні напряму адвокувати питання ПДЧ, а також виносити на порядок денний найактульніші питання, пов’язані з агресією РФ і застосуванням щодо неї санкцій (20). 

Також, варто зосередитися на посиленні напрямку міжпарламентської співпраці з країнами-членами. Робота українських парламентських делегацій, що націлена на налагодження партнерських відносин безпосередньо із парламентами країн-членів, приносить позитивні результати. Наприклад, таким є досвід роботи української делегації з литовськими партнерами, в результаті якої Україна змогла приєднатися до Центру передового досвіду НАТО з питань енергетичної безпеки.

Також, перспективною буде стратегія зміцнення сталих партнерств і пошук нових на партійному рівні. Адже діапазон поглядів щодо вступу України в НАТО серед партій, що представлені в парламентах країн-членів варіюється. Наявність поляризації поглядів може зіграти на користь інтересів України. Наприклад, варто звернути увагу на партійні преференції в контексті євроатлантичних прагнень України в Німеччині, Франції, Італії, Угорщині, інших парламентських республіках.  

V. Шостий напрямок стратегії впливу фокусується на внутрішній аудиторії. Чіткіша внутрішня позиція щодо інтеграції України сприятиме посиленню ефекту від заходів у зовнішньополітичній площині.

На державному рівні, курс на набуття повноправного членства в НАТО закріплено в Конституції України (21). Втім, оцінка вступу в НАТО серед населення не є однозначною: за результатами опитування групи “Рейтинг” (22), у листопаді 2021 про підтримку членства України в НАТО заявили 58% опитаних, проти висловились 35%. 

З одного боку, протягом останніх кількох років підтримка інтеграції серед українців постійно зростає. З іншого, в площині стратегічних комунікацій наразі утворився вакуум щодо євроатлантичних прагнень України. До того ж, Росія лишається активною в деструктивній роботі з перешкоджання зближенню України з НАТО, використовуючи пропаганду і дезінформацію через місцеві канали комунікації. Наразі, в Україні основну лінію комунікації із суспільством в питаннях НАТО вибудовано здебільшого за рахунок недержавних громадських організацій. Зазвичай, вони здійснюють програми у рамках грантової підтримки країн-партнерів. 

Водночас, прийнята Концепція вдосконалення інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України поки не отримала належного втілення та депутатської підтримки, як важливих лідерів думок. Низький рівень громадської підтримки членства України в НАТО у попередні роки завжди був аргументом, який використовували європейські противники інтеграції України в Альянс як свій основний аргумент. 

Перезапуск системи державних стратегічних комунікацій буде допоміжним рішенням у налагодженні діалогу між державними інституціями і суспільством. Відповідно, формування чіткішої позиції українців на підтримку членства буде додатковим фактором впливу на “політичну” складову у прийнятті рішень країн-членів.

Підготовлено: Катерина Кістол, експерт з безпекових студій, міжнародних відносин та інформаційної безпеки.

У рамках проекту Ради зовнішньої політики «Українська призма» – «Ukraine-MATO: Enhanced level» за підтримки Представництва НАТО в Україні

1. NATO, Декларація Бухарестського Саміту, https://www.nato.int/cps/uk/natolive/official_texts_8443.htm, (3.08.2008).

2. Є. Матюшенко, UKRINFORM, “Vineta Kleine, Director of the NATO Information and Documentation Center in Ukraine. Ukraine’s experience in fighting disinformation is something that you can share with Allies and other partners”, https://www.ukrinform.net/rubric-polytics/3351202-vineta-kleine-director-of-the-nato-documentation-and-information-center-in-ukraine.html, (15.11.2021).

3. Європейська Правда, “Генсек НАТО: в Альянсі немає консенсусу для запрошення України”, https://www.eurointegration.com.ua/news/2021/11/15/7130275/> (15.11.2021).

4. Українська Правда, “Посол Німеччини: НАТО складно приймати нові країни з військовими конфліктами”, https://www.pravda.com.ua/news/2021/09/3/7305972/, (3.09.2021).

5. Б. Цюпин, Голос Америки, “Чому НАТО зараз не дає Україні план набуття членства в альянсі (ПДЧ)?” https://ukrainian.voanews.com/a/why-nato-not-inviting-ukraine-now/5851045.html, (13.04.2021).

6. Європейська Правда, “У НАТО розповіли, чи можливе членство України під час війни”, https://www.eurointegration.com.ua/news/2021/08/30/7127203/, (30.08.2021).

7. Kyiv Post “Biden: To join NATO, Ukraine has ‘to clean up corruption’ (VIDEO)”, https://www.kyivpost.com/ukraine-politics/biden-to-join-nato-ukraine-has-to-clean-up-corruption.html, (15.06.2021).

8. Голос Америки, “Байден: Україна має позбутись корупції, щоб приєднатися до НАТО”, https://ukrainian.voanews.com/a/biden-nato-ukraina/5928571.html (15.06.2021).

9. Н. Гуменюк, Hromadske, “Ексклюзивне інтерв’ю з генсеком НАТО: «Саме корупція гальмує і ускладнює всі зусилля»”, https://hromadske.ua/posts/heneralnii-sekretar-nato-ens-stoltenberh-pro-ukrainu,  (11.07.2017).

10. Т. Войтюк, Суспільне, “Чому Україна досі не в НАТО та що для цього потрібно. Думки експертів”, https://suspilne.media/101582-comu-ukraina-dosi-ne-v-nato-ta-so-dla-cogo-potribno-dumki-ekspertiv/, (2.02.2021).

11. Європейська Правда, “Кулеба назвав головну перепону членства України в ЄС і НАТО”, https://www.eurointegration.com.ua/news/2021/11/28/7130864/,  (28.11.2021).

12. І. Бурдига, DW, “Росія погрожує “заходами у відповідь” у разі вступу України до НАТО”, https://www.dw.com/uk/rosiia-pohrozhuie-zakhodamy-u-vidpovid-u-razi-vstupu-ukrainy-do-nato/a-59580726,  (21.10.2021). 

13. Л. Стек, Радіо Свобода, “«Червоні лінії» Путіна: чому гальмується зближення України і НАТО”, https://www.radiosvoboda.org/a/rossiya-proty-zblyzhennya-ukrainy-ta-nato/31305092.html>, (13.06.2021).

так званий “рускій мір”.

14. О. Губар, DW, “Угорщина назвала умови розблокування роботи комісії “Україна – НАТО””, https://www.dw.com/uk/uhorshchyna-nazvala-umovy-rozblokuvannia-roboty-komisii-ukraina-nato/a-55029588, (23.09.2021). 

15. англ. Science for Peace and Security (SPS).

16. М. Сіровой, LIGAnet, “”Зухвала спецоперація”. Український спецназ врятував афганців, які працювали на Канаду” , https://news.liga.net/ua/world/news/derzkaya-spetsoperatsiya-ukrainskiy-spetsnaz-spas-afgantsev-rabotavshih-na-kanadu, (30.08.2021).

17. Європейська Правда, “”Антонов” вперше підписав 5-річний контракт за програмою перевезень НАТО та ЄС”, https://www.eurointegration.com.ua/news/2021/11/12/7130212/, (12.11.2021).

18. Міністерство Оборони України, “Україна та Велика Британія домовилися про спільне будівництво військових кораблів і баз для вітчизняних Військово-Морських Сил”, https://www.mil.gov.ua/news/2021/06/21/ukraina-ta-velika-britaniya-domovilisya-pro-spilne-budivnicztvo-vijskovih-korabliv-i-baz-dlya-vitchiznyanih-vijskovo-morskih-sil/,  (21.06.2021).

19. Є. Чернєв, Слуга Народу, “Єгор Чернєв про українське питання на весняній сесії Парламентської асамблеї НАТО”, https://sluga-narodu.com/yehor-cherniev-pro-ukrainske-pytannia-na-vesnianiy-sesii-parlamentskoi-asamblei-nato/,  (26.05.2021).

20. Президент України, офіційне інтернет-представництво, “Курс на повноправне членство у ЄС і НАТО залишається незмінним зовнішньополітичним пріоритетом України – Володимир Зеленський”, https://www.president.gov.ua/news/kurs-na-povnopravne-chlenstvo-u-yes-i-nato-zalishayetsya-nez-55745, (4.06.2019).

21. Соціологічна Група Рейтинг, “Суспільно-політичні настрої населення (4-9 листопада 2021)”, https://ratinggroup.ua/research/ukraine/obschestvenno-politicheskie_nastroeniya_naseleniya_4-9_noyabrya_2021.html, (11.11.2021).