Ганна Шелест

Регіон:
ЄС
Країна:
Україна
Тема:
Європейська інтеграція

Яким буде “план Б” Володимира Зеленського, якщо не вдасться домовитись у Парижі?

Наскільки надійними є реформи, які приймаються у турборежимі? Яка буде позиція президента, якщо український суд погодиться, що націоналізація Приватбанку є незаконною?

Який вплив має Коломойський на президента? Чи є питання Криму на порядку денному? 

Саме такі питання ставлять українським посадовцям та експертам європейські колеги. Загальні відповіді вже нікого не влаштовують. Довгі абстрактні презентації – теж. 

Ганна Шелест, “Українська призма” для “Європейської правди”

5 грудня у Лондоні відбулась конференція “Україна: великі очікування”, організована спільно Радою зовнішньої політики “Українська призма” та Chatham House.

Беручи до уваги, що лише два тижні тому при повному залі у тому ж Chatham House виступав прем’єр-міністр Олексій Гончарук, 250 учасників на новому “українському” заході (велика частина з яких представляла інвестиційні компанії та банки, деякі з яких навіть платили за свою участь) є підтвердженням того, що інтерес до України не згасає.

Найбільш цитованим у ЗМІ, звичайно, виявився виступ помічника президента України Андрія Єрмака – людини, чиє ім’я останні місяці було на сторінках міжнародної преси і яка мало виступає публічно. Про його виступ “Європейська правда” вже писала докладно.

Але не менший інтерес (і навіть більше поставлених питань) у аудиторії викликали депутати Святослав Вакарчук та Вадим Галайчук, заступники міністра економіки Тарас Качка та міністра оборони Аліна Фролова тощо.

“Слон-Коломойський” вже у кімнаті

Серед усіх питань, які лунали і на публічному заході, і на закритих зустрічах, одне ім’я лунало найчастіше.

Причому подальша доля Приватбанку, самого олігарха, а також його роль в українських справах для західних партнерів бачиться саме як політичне питання, а не економічне.

Загальні відповіді – мовляв, в Україні буде однакове ставлення до всіх олігархів, і вони не мають впливати на державну політику – не сприймаються. Інвестори хочуть чути конкретну позицію саме у справі “Привату”, і бажано почути її від президента.

Питання майбутнього Приватбанку та ролі Коломойського в Україні все ще залишається ключовим і для іноземного бізнесу, і для Єврокомісії, і для західних кредиторів України.

Заступник міністра економіки та торговий представник України Тарас Качка передбачав, що це станеться, і почав виступ з того, що він готовий говорити “про слона в кімнаті – пана Коломойського”.

І хоча Качка наголошував, що уряд активно продовжує всі судові справи проти колишнього власника Приватбанку (в Україні та за кордоном), що уряд потребує міжнародної підтримки в цьому питанні, а ЗМІ звертають більше уваги на маленькі перемоги Коломойського, а не уряду – це переконало не всіх.

Віцепрезидент Європейського банку реконструкції та розвитку Ален Пілу наголошував, що “сприйняття є важливим, тому необхідно перестати надсилати різні меседжі від різних членів уряду”.

“Ми повинні чітко знати, що буде, якщо український суд одного дня вирішить, що націоналізація пройшла неправильно через технічні причини”, – сказав Пілу.

Крім того, міжнародні донори хочуть бачити прогрес у поверненні 5,5 мільярдів, які були виведені з “Привату”, а також у відповідних кримінальних справах, наголошуючи, що стосовно інших банків справи йдуть швидше, ніж у ситуації з “Приватом”.

Ставлення до турборежиму

Ринок землі – друга за важливістю тема. Загальне враження: земельна реформа вітається. Поза тим, звучали перестороги щодо прозорості процесів, захисту малих фермерів, відсутності належного публічного обговорення проблем.

Також іноземців найбільше цікавлять питання судової реформи, боротьби з корупцією, ухвалення законодавства, яке необхідне для реалізації Угоди про асоціацію з ЄС.

Вираз “шалений ксерокс” ще не увійшов у лексикон британців, а от зі словом “турборежим” вони вже знайомі.

Думки в цьому питанні розходяться. Якщо Катарина Матернова, заступник генерального директора з питань європейської політики сусідства та переговорів щодо розширення Європейської комісії, вважає, що за останній рік був зроблений прорив і нарешті прийнято законодавство, необхідне для просування реформ, то її українські візаві – Святослав Вакарчук та Ольга Айвазовська з ГО “Опора” були більш стриманими і звертали увагу на деталі останніх реформ, саме в яких і ховаються ризики.

Тарас Качка спробував переконати, що за попереднього парламенту більшість обговорень проводилась з метою затягування реформ, а зараз, мовляв, посадовці знають ці дискусії напам’ять, бо вже брали в них участь, і тому не потребують їх.

Народний депутат Вадим Галайчук, захищаючи темп роботи ВР, запевнив, що партія влади “готова втрачати в рейтингах, але запровадити реформи”. Але, як підкреслив у відповідь Вакарчук (і про що багато говорили також у кулуарах), націленість нової команди на короткостроковий результат та швидкий успіх залишає відкритим питання щодо стратегічного бачення наслідків своїх дій, рішень та заяв.

Ну і про позитивне. Як Катарина Матернова, так і Ален Пілу запевняли, що Україна є серед найбільших пріоритетів їхніх організацій.

Якщо Пілу підкреслив, що на 2020 рік Україна визначена серед топ-3 країн для ЄБРР і вони готові наступного року інвестувати більше 1 млрд євро в Україну, то за словами Матернової, нова команда ЄК запевняє, що вони є найбільшими прибічниками України, але друзями, які готові критикувати.

Чи є Україна сьогодні більш стійкою?

Хоча запитання однієї з панелей стояло саме так, присутніх набагато більше турбувало, що змінилося в Україні після скандалу з Трампом та як реагувати на останні заяви французького президента щодо Росії.

Як зазначив британський аналітик Джеймс Шерр, вперше за п’ять років є ймовірність, що від України у нормандському форматі відвернуться партнери, оскільки вони зайняті власними справами.

Не менше цікавить іноземців, і що робитиме Україна, якщо росіяни поставлять переговори по газу умовою прогресу на Донбасі, а також чи є олігархи з їхніми бізнес-інтересами в Росії частиною гібридної загрози.

Здивувало багатьох і те, що Андрій Єрмак у своєму виступі не говорив про Крим.

Тому заступниці міністра оборони Аліні Фроловій довелося заспокоювати експертів, що Україна не лише не збирається відмовлятися від Криму, а й уважно слідкує за мілітаризацією півострова та Азова та обговорює можливість, в умовах обмежених ресурсів, створення спільної з партнерами по НАТО системи раннього попередження в регіоні.

І хоча при цьому Фролова наголошувала, що після ситуації із затримкою допомоги із США стало зрозуміло, що Україна може покладатися лише на власні сили, британська сторона виявилась набагато оптимістичнішою.

Як завірив Мартін Харріс, директор з питань Східної Європи та Центральної Азії МЗС Британії, “ми підтримуємо безпеку України, тому що вона підтримує нашу безпеку”.

Представник британського МЗС наголошував, що ми сьогодні вже не говоримо виключно про українську стійкість, ми говоримо про глобальну стійкість проти гібридних загроз, відповідно країнам НАТО треба думати, як нам колективно, спільно з Україною, ставати більш стійкими.

Звичайно, інцидент у Солсбері, який в Британії називають не інакше як “хімічна атака”, став важливим рушійним фактором щодо сприйняття того, як далеко може піти Москва.

Сьогодні британські фахівці все більше говорять про кібербезпеку, де “Росія використовує Україну як лабораторію для своїх дій”, про необхідність вибудовувати стійкість економіки, медіасектора та демократії, оскільки РФ не створює проблеми, вона використовує слабкі місця західних країн.

Приємно, що в окремих питаннях сфери безпеки і щодо вибудовування стійкості британці вважають, що саме Україна може бути прикладом, тому є великий потенціал для обміну досвідом. Водночас вони готові продовжувати підтримку українських Збройних сил, і Brexit, за їхніми словами, тому не завадить.

Але повертаючись до сфери міжнародних відносин, зазначимо, що учасників конференції з багатьох європейських країн турбувало, що зовнішня політика не є пріоритетом ані для президента, ані для нових політичних партій.

Україна у 2019 році знизила активність у зовнішній політиці, мало довіряючи своїм дипломатам.

Водночас, як завірив Мартін Харріс, це перший рік, коли на зустрічі G7+ не було жодної країни, яка поставила б під сумнів необхідність продовження санкцій проти РФ, оскільки вони чітко бачать компроміси, на які йде Україна, і відсутність будь-якого прогресу з боку Москви.

Однак чи не найголовнішим питанням під час закритих зустрічей та у кулуарах було: чим ми вам можемо допомогти?

Воно лунало від канадців, американців та британців, які представляли абсолютно різні організацій, але мають значний вплив на прийняття відповідних рішень.

Вони чітко знають, яка допомога вже надається, та готові до більшого, але… фактично не отримували конкретної відповіді на це запитання. “Нам потрібні інвестиції”, причому без уточнення, в яку сферу чи які проєкти. Це – максимум, що можна було почути від української влади.

Такий наголос на власні сили, недовіру до міжнародного співтовариства і бажання лише фінансової та інвестиційної допомоги багато кого занепокоїв, адже це сприймається як ознака того, як легко Україна може міняти партнерів.

Позитивні сподівання щодо України і досі великі. Але, як сказав Джеймс Шерр, давайте зробимо так, щоб гасло останніх 28 років “Великі очікування – великі розчарування”, нарешті перестав бути головним символом України.

Конференція “Україна: великі очікування” була спільно організована Радою зовнішньої політики “Українська призма” та Chatham House, за сприяння МЗС Британії та Black Sea Trust