Регіон:
Близький Схід
Країна:
Індія
Тема:
Європейська інтеграція

У жовтні 2002 року президент України Л. Кучма із президентом Індії А. Каламом під час зустрічі у Нью-Делі зазначив, що 2002-й має стати роком поновлення стратегічного партнерства між Україною та Індією. З того часу у поодиноких промовах чи статтях про ці двосторонні взаємини часом можна прочитати про Індію як «стратегічного партнера». Насправді ж за весь час незалежності України між нашими країнами вибудовувалися доволі прагматичні взаємини, але які ніколи не сягали рівня стратегічних. 

НАЛАГОДЖЕННЯ ДВОСТОРОННІХ ВЗАЄМИН

Республіка Індія визнала незалежність України 26 грудня 1991 року, а вже  17 січня 1992 року, сторони підписали Протокол про встановлення дипломатичних відносин між країнами. У травні 1992 року почало працювати посольство Індії в Україні. Українське посольство в Нью-Делі відкрили у лютому 1993 року. У часи президентства Л. Кравчука взаємини між країнами були найбільш продуктивними. Перший президент відвідав Індію з офіційним візитом ще до відкриття українського посольства, а саме у березні 1992 року. 

Кілька причин сприяли активній розбудові взаємин між Києвом та Нью-Делі:

  • Наприкінці 1980-х Індія розпочала диверсифікацію своєї зовнішньої політики і посилювала партнерство із країнами Заходу, зокрема США;
  • Скрутне економічне становище в Росії після розпаду СРСР спричинило те, що Москва стала неспроможною виконувати свої зобов’язання перед Індією, зокрема ті, що стосувалися постачання деталей. 

Представники оборонного сектора Індії на початку 1990-х відвідували країни колишнього СРСР у пошуках деталей для своїх літаків-винищувачів МіГ-29 та іншої техніки та озброєння радянського походження. Попри те, що Індія мала ліцензію на випуск деяких радянських винищувачів, цього було недостатньо, аби забезпечити усі необхідні інструменти та обладнання. Тож на Україну покладали надію на покращення ситуації.

27 березня 1992 під час першого офіційного візиту українського президента до Індії було підписано Договір про дружбу i співробітництво між Україною та Республікою Індія. Він заклав правові основи для поглиблення двосторонніх відносин. У статті VII цього договору сторони погоджувалися на створення міжурядової  українсько-індійської Спільної  Комісії з  питань торгового, економічного, наукового, технічного, промислового і культурного співробітництва (угоду про її створення підписали вже у 1994 році). На сьогодні це ключовий урядовий орган, що формує порядок денний торговельно-економічної співпраці між нашими країнами. Під час того візиту також було підписано кілька угод у торговельній, науково-технічній та освітній галузях, які в подальшому впливали на розвиток двосторонніх взаємин. 

У жовтні 1992 року в Україні перебував міністр оборони Індії Ш. Павар. Під час його візиту обговорювалося постачання необхідних деталей до індійського озброєння, виробленого в СРСР. Після зустрічей із президентом Л. Кравчуком та міністром оборони К. Морозовим було погоджено про постачання запчастин на суму 400 млн доларів. 

Час президенства Л. Кравчука можна вважати найбільш продуктивним у взаєминах України та Індії. Саме тоді мали місце візити високого та найвищого рівня: у 1992-му році Індію відвідував, як вже згадувалося, Л. Кравчук; у 1993-му до України приїздив президент Індії Ш. Даял Шарма. Мали місце візити з боку міністрів закордонних справ та оборони. 

Взаємини між Києвом та Нью-Делі різко погіршилися після того, як Україна у 1996-му році уклала великий контракт на постачання танків Пакистану. Щоправда у той період це було неєдине рішення, що значно охолодило українсько-індійські взаємини. У 1998 році Україна приєдналася до всіх актів ООН, що засуджували випробування Індією ядерної зброї, а також до економічних санкцій проти Індії, які запроваджували з тої ж причини (Росія ж під час обговорення в ООН засуджувала випробування ядерної зброї Індією та Пакистаном, а от економічні санкції назвала невиправданими). Загалом під час першої каденції Л. Кучми, можна було спостерігати політичну байдужість щодо південноазійського напрямку. 

Новий етап у взаєминах розпочався із другою каденцією Л. Кучми. Він відвідав Нью-Делі у 2002 році. Утім, на той час Індія та Росія вже відновили доволі продуктивні взаємини і це так чи інакше впливало на діалог України та Індії. Крім того, певна політична обмеженість Л. Кучми після вбивства Г. Ґонґадзе стримувала представників Індії від надто активних дій. 

На початку 2000-х понад 70% військової техніки в Індії були або радянського, або російського походження, що робило її привабливим для України ринком. Хоча офіційно результатами того візиту до Нью-Делі українська сторона декларувала відновлення політичного діалогу на найвищому рівні та налагодження перспективних напрямків співпраці, індійські медіа писали про те, що питання військового експорту також обговорювалося. Після візиту Л. Кучми, у 2003-му, Індію відвідав міністр закордонних справ А. Зленко, під час якого повідомив, що Україна припинила постачати військове обладнання Пакистану і хотіла б знову співпрацювати у цьому напрямку з Індією. За два місяці Україну відвідав міністр оборони Індії Дж. Фернандес, чий візит було присвячено саме імпорту до Індії української військової техніки та технологій. 

За часів президентства Л. Кучми також відбулося налагодження українсько-індійських міжпарламентських зв’язків. У грудні 2003 року Індію вперше відвідав голова українського парламенту В.Литвин. Це був перший і єдиний поки візит голови Верховної Ради до Індії. 

За каденції В. Ющенка у червні 2005 року Україну відвідував президент Індії А. Калам. Тоді домовилися про посилення економічної, наукової та освітньої співпраці, наслідком чого став ріст економічних оборотів в наступні роки. Візит А.Калама був дуже насиченим. Для нього як для вченого-атомника важливим був розвиток високотехнологічної та освітньої співпраці. Саме тому під час відвідин України він їздив до Дніпра, де відвідував конструкторське бюро «Південне» та Південний машинобудівний завод.

Після індійського президента у 2006 році Україну мав відвідати спікер індійського парламенту, однак із офіційно нез’ясованих причин візит відклали. Те саме трапилося, коли планувався візит спікерки Мейри Кумар у 2014 році. В. Ющенко, попри запрошення А. Калама так і не відвідав Індію. 

Наступний і останній візит найвищого рівня до Індії відбувся у грудні 2012 року. Тоді Індію відвідав В.Янукович. 

Індія є парламентською республікою і вся повнота виконавчої влади там зосереджена в руках прем’єр-міністра. Проте за всю історію незалежності прем’єр-міністр Індії жодного разу не відвідував Україну. Єдиною серед індійських прем’єрів, хто перебував із офіційним візитом в Україні до незалежності була Індіра Ґанді (у 1982 році). Це велике недоопрацювання, яке слід виправити, якщо Україна сподівається на налагоджування якісного партнерства з Індією. Проте за нинішніх умов – це може бути також непросто, зважаючи на вагу російського лобі в індійській політиці та особисту приязнь між В. Путіним та Н. Моді. 

СИТУАЦІЯ У ДВОСТОРОННІХ ВІДНОСИНАХ  ПІСЛЯ 2014

Особливої уваги потребує розвиток взаємин України та Індії після 2014 року, зокрема Революції Гідності, анексії Криму та російської збройної агресії на Донбасі. На той час в Індії вже було доволі потужне проросійське лобі і воно впливало на бачення ситуації індійськими політологами та політиками. Окрім того відчувалася і відчувається повна відсутність України в інформаційному просторі Індії, а також вплив на ситуацію деяких особливостей формування зовнішньої політики Індії.

Для багатьох політологів в Індії конфлікт в Україні видавався посяганням Заходу на регіон, що належить до «легітимних» інтересів Росії. Наприклад, в такому ключі висловився радник із національної безпеки тодішнього прем’єр-міністра Індії М. Сінґа Ш. Менон. У відповідь на питання про офіційну оцінку подій в Україні з боку Індії Менон висловив сподівання на мирне розв’язання тодішньої ситуації з врахуванням «легітимних» інтересів Росії. «Ми сподіваємося, що їх («легітимні» інтереси» – Авт.) обговорюють, щодо них домовляються, і що їх вирішення буде задовільним». Зважаючи, що він висловився так у день псевдоголосування у парламенті Криму, то це поставило Індію в позицію тих, хто підтримав Росію у її діях. 

Варто зазначити, що більше офіційних позицій із такими оцінками не було. Проте в ООН Індія щороку голосує проти Резолюції щодо ситуації із правами людини в Криму. Росія також серйозно прагне легітимізувати окупаційну владу в Криму і шукає для цього можливості у країнах, які не висловлюють однозначної позиції у питанні окупації. Так, у лютому цього року, Індію відвідували «заступники голови ради міністрів» Криму І. Ківіко і Г. Мурадов. На цей візит відреагувало США, адже обоє є під санкціями. Офіційне Нью-Делі заявило, що І.Ківіко та Г.Мурадов не були офіційними гостями.

Не зважаючи на такі політичні кроки, економічна співпраця між Україною та Індією з 2014 року зросла. Так, у 2016-му році експорт до Індії зріс на 31.8% (не зважаючи на те, що загальний експорт тоді знизився), у 2017-му на 45.5%. У 2019-му році він знизився на 7% і в цілому склад 2 млрд дол. США.

Після 2014 року посилилася співпраця у рамках міжурядової  українсько-індійської Спільної Комісії з питань торгового, економічного, наукового, технічного, промислового і культурного співробітництва. Метою візиту міністра закордонних справ П. Клімкіна до Індії у 2017-му було відновлення саме політичного діалогу між країнами. Тоді сторони домовилися про обмін візитами на найвищому рівні. 

За президента В. Зелеснського  відбулась одна телефонна розмова з прем’єр-міністром Н. Моді 1 серпня 2019 року, під час якого говорили про можливі візити,   однак далі розмов поки що цей процес не зайшов. 

ОСНОВНІ СФЕРИ СПІВПРАЦІ УКРАЇНИ ТА ІНДІЇ

В українсько-індійській співпраці можна виділити такі напрямки

Торговельно-економічна співпраця. Індія є одним із найбільших імпортерів української аграрної продукції (у 2019-му році 7.1% усього експорту українського АПК припав на Індію) та продуктів харчування. Ця сфера має хороший потенціал для розвитку, однак вона, на відміну від об’єктів машинобудування, які Україна також постачає, не може приносити справді високого рівня прибутків. Індія є найбільшим замовником деяких українських об’єктів машинобудування, як наприклад газотурбінних двигунів. Цей напрямок також має перспективу розвитку.

Військово-технічне співробітництво є важливим аспектом у взаєминах України та Індії. Ключові міжнародні договори у цій сфері між нашими країнами: Угода між КМУ та Урядом Республіки Індія про співробітництво у сфері оборони (набула чинності у 2013); Угода між КМУ та Урядом Республіки Індія про науково-технологічне співробітництво (набула чинності у 2014).

Для прикладу, під час міжнародної виставки DefExpo-2018, яка відбувається в Індії кожні два роки, було підписано оборонних контрактів із представниками індійського ОПК на суму понад 20 млн дол. Важливо, продовжувати співпрацю у вже проробленому напрямку, оскільки маємо сигнали про певні проблеми у цій сфері..  Потрібен пошук нових напрямків і перегляд військової співпраці крізь призму нових напрямків. Це, наприклад, може бути космічна галузь. Щодо її розвитку індійська сторона висловлювала своє зацікавлення. Для цього є підписана у 2005 р. Рамкова Угода між Кабінетом Міністрів України і урядом Республіки Індія про співробітництво у використанні космічного простору у мирних цілях.

Співпраця у галузі освіти. Індійські студенти є найчисленнішою групою іноземних студентів в Україні. Договори про підготовку кадрів між Україною та Індією сягають ще радянських часів. Нині студенти приїжджають за посередництва певних освітніх компаній, оскільки платна освіта в Україні є для них порівняно дешевою. Однак натомість тут вони часто стикаються із корупцією та незадовільним рівнем освіти. Наприклад, лише 14.87% індійських студентів, що впродовж 2015-2018 рр. навчалися в медичних університетах України змогли пройти іспит FMGE (його мають пройти усі випускники медичних ВНЗ, що навчалися не в Індії, країнах Британської Співдружності чи США). 

РОСІЙСЬКО-ІНДІЙСЬКІ ВЗАЄМИНИ: ЗАКЛЯТЕ ПАРТНЕРСТВО

Після розпаду СРСР Росія фактично «вийшла» з Індії, з часом повернувшись у двох основних сферах – військово-технічне співробітництво та некласична/атомна енергетика. Однак з 2014-го року розпочинається так званий «азійський поворот» у політиці Кремля. Він передбачає посилення взаємин із країнами АТР, зокрема Китаєм. Проте й відносини з Індією потрапили у фокус. З 2014 року відбувається нарощування співпраці у цивільній атомній енергетиці (згідно з укладеними договорами, цього року Росія почне будівництво 5-го та 6-го блоків атомної електростанції в штаті Таміл-Наду) та тому ж ВТС. 

Потрібно зважати, що Росія також вдається до не надто приємних для Індії ініціатив, як от торгівля чи спільні військові навчання з Пакистаном. Нью-Делі тримає це питання у фокусі і це впливає на двосторонні взаємини.

Протягом останніх років можна спостерігати також велике особистісне зближення Н. Моді та В. Путіна. Вони зустрічаються щороку, або й частіше, Індія також висловлює зацікавлення в економічному розвитку Далекого Сходу Росії і навіть оголосила минулого року про надання Росії 1 млрд дол. США кредиту для розвитку цього регіону. Росія ж прагне збільшити обсяги двосторонньої торгівлі між двома країнами хоча б до 25 млрд (зараз вона складає 8,3 млрд дол., для порівняння обсяг двосторонньої торгівлі Індії та США близько 100 млрд дол., Індії та Китаю близько 80 млрд дол.). 

Дослідники індійсько-російських взаємин відзначають, що попри гучні заяви, російсько-індійські взаємини обмежені трьома напрямками: військово-оборонна співпраця, співпраця у галузі атомної енергетики та підтримка Росії з боку Індії  в ООН. Коли Делі вдається до певних проактивних кроків, то часто це зумовлено бажанням зрівноважити вплив Пекіна (це одна із головних причин, чому Індія зацікавилася російським Далеким Сходом). Перші два напрямки присутні у співпраці України та Індії і за бажання могли б бути посилені.

Важливою платформою, в межах якої співпрацюють Індія та Росія є БРІКС. Цьогоріч Росія головує в організації і заявляє, що робитиме наголос на зміцненні економічної співпраці між країнами-членами. Однак ми можемо також спостерігати, що ключовій трійці організації – Росії, Індії та Китаю – все частіше бракує взаєморозуміння в межах організації.

МІЖПАРЛАМЕНТСКА СПІВПРАЦЯ. ІНДІЯ В МПС

Індія є парламентською республікою, тому міжпарламентська співпраця на різних рівнях відіграє важливу роль для зовнішньої політики Індії. Так, на 2020 рік запланована спільна робота індійських парламентарів та членів India Caucus американського сенату у рамках оголошеної програми парламентських обмінів, активно співпрацюють індійські парламентарі і з російськими колегами. 

Міжпарламентський союз, як найстаріша у своїй категорії міжнародна організація, орієнтується в основному на глобальні проблеми, зокрема, роль жінок у парламенті, боротьбу із забрудненням навколишнього середовища та зміною клімату, протидію СНІДу, тощо. Серед питань, що впродовж останніх років цікавили індійську делегацію в межах МПС були, наприклад, протидія тероризму. Індія підтримує різноманітні пропозиції в рамках ООН та МПС, які стосуються питань боротьби з тероризмом. Також під час останньої, 141-ї Асамблеї Міжпарламентського Союзу депутат верхньої палати індійського парламенту став членом Комітету із Заохочення поваги до Міжнародного гуманітарного права. Цей комітет моніторить дотримання Женевських конвенцій. Зважаючи на те, що Росія не зважає на ці норми міжнародного права на окупованих територіях Донбасу та в Криму питання обговорення цієї теми могло б становити інтерес для українських та індійських депутатів. 

МПС також покликаний сприяти обміну досвідом між парламентарями. Українським парламентарям міг би бути цікавим історичний досвід спеціального статусу Кашміру для розуміння можливих змін, які можна задіяти на Донбасі. У рамках цього питання можна переймати досвід парламентарів з Індії. Наприклад, під час останньої Асамблеї МПС делегація Пакистану підіймала питання Кашміру, на що отримала ґрунтовне спростування від опозиційного депутат Ш. Тарура.

ЩО ТРЕБА ЗМІНИТИ?

Основні упущення з боку України по відношенню до Індії – це в цілому неувага і часто політична «зверхність» у взаєминах із цим регіоном. Україна питомо у зовнішній політиці орієнтується на Захід, Індія ж та весь регіон Південної Азії впродовж тривалого часу сприймався в основному як ринок для збуту своїх товарів. В Україні відсутня стратегія співпраці з країнами Південної Азії. Це недоопрацювання необхідно змінити, якщо Україна прагне активної співпраці з країнами регіону та, зокрема, Індією.

На сьогодні найвагомішим питанням двосторонніх взаємин Україна-Індія є питання спрощення візового режиму. Розмови про це ведуться вже дуже давно і індійська сторона підіймала його не раз під час двосторонніх перемовин. Зокрема, для українців вже чотири роки діє система видачі віз по прибуттю (на 29 днів). Індійська сторона сподівається на такий крок з боку України. Середній клас в Індії стрімко зростає і такі зміни збільшили б потік індійських туристів до України. На разі ж отримати туристичну візу в Україну для жителів Індії вкрай проблемно. Натомість отримати таку ж візу до Росії значно простіше, що знову ж таки залишає Україну у програшній ситуації.

Великої уваги потребує налагодження культурної співпраці між університетами та іншими освітніми установами, більша увага до історії обох країн, переклади ключових авторів, заохочення індійських науковців займатися і досліджувати Україну, аби вийти із дискурсу «легітимних» інтересів Росії. 

Україна потребує посилення дипломатичної  присутності в Індії. На сьогодні посольство України  покриває відразу 6 країн регіону, що є неефективним, а також не  має жодного консульства в інших регіонах країни, незважаючи на великі розміри та збільшення українських туристів. 

Перспективними сферами співробітництва на  сьогодні можуть бути –у сфері військово-технічне співробітництво, ІТ, медицина, авіабудування, мирний атом та безпека ядерних  об’єктів, велике машинобудування, міжпарламентських діалог

Підготовлено: Ольга Ворожбит-Моргунова, експертка Східно-Європейського Інституту розвитку