Регіон:
ЄС
Країна:
Інше
Тема:
Європейська інтеграція

Сьогодні ми називаємо своїми стратегічними партнерами багато держав, не маючи на це достатніх підстав. Усе це далеке від стратегії пошуку надійних союзників.

Василь Філіпчук, головний радник Міжнародного центру перспективних досліджень для “Новое время”

Цілком очевидно, що Україна стоїть перед перспективою тривалого та виснажливого протистояння з Росією, хай як би він не називався: війною, гібридною війною, «замороженим» чи «напівзамороженим» конфліктом. Останні п’ять років продемонстрували відсутність зони можливого компромісу. Конфлікт став постійним елементом суспільного життя обох країн. І виглядає так, що поступки — чи все, що можна як такі розцінити — несуть в собі більші політичні ризики, ніж продовження протистояння. Україна не поодинока в такому досвіді: більшість сучасних конфліктів такого типу тривають десятиліттями.

Ключовою рисою протистояння з Росією є асиметричність. Ми вже мали нагоду відчути, як завдяки політичній вазі, ресурсному впливу та військовим можливостям Росія мінімізувала міжнародні політичні ризики, пов’язані зі застосуванням насильства проти України та порушенням фундаментальних принципів міжнародного права. Маючи силовий потенціал, який десь вдесятеро більший за наш, Росія отримує переваги в контролі над ситуацією. А також може обґрунтовано сподіватися, що час гратиме на її боці. Саме асиметричність конфлікту визначатиме стратегії та тактику сторін, критерії та ціну перемоги. Все залежатиме, в кінцевому рахунку, від здатності України компенсувати власну слабкість.

Один із ключових шляхів до цього лежить через пошук союзників. Якісна дипломатія, разом із глибоким розумінням міжнародного середовища та інтересів ключових гравців, може значно покращити позиції України в конфлікті з Росією та суттєво підвищити ціну продовження протистояння для Москви. І навпаки: дипломатія, що спирається на порожню риторику та видає бажане за дійсне, ослабить наші позиції та помножить ризики.

Починати краще з констатації: постійних, не ситуативних, союзників Україна сьогодні майже не має. Жодна держава у світі не має зобов’язань нас захищати. Ми знаходимось у сірій зоні безпеки, що утворилася в силу низки причин, і наразі є найбільш небезпечним місцем в Європі. Більше того, відкритий конфлікт з Росією не покращує, а радше погіршує наші шанси знайти союзників і гарантії безпеки від окремих держав чи міжнародних альянсів. Як продемонстрували попередні роки, заручитись допомогою партнерів, спираючись на риторику про захист європейських цінностей від агресії Росії, не вдасться. Та і, чесно кажучи, не варто було витрачати стільки часу, щоб дійти такого висновку.

Союзники мають для нас надзвичайно важливе значення, та наразі ми так і не навчились системно працювати з ними. Ми називаємо своїми стратегічними партнерами багато держав, не маючи на це достатніх підстав. Усе це далеко від стратегії пошуку надійних союзників. Справжніми з них будуть не ті, хто проголошений стратегічними партнерами, а ті, що мають спільні з нами інтереси — стратегічні чи тактичні.

Отже, розуміння інтересів є базовою передумовою ефективної дипломатії слабкої держави в асиметричному конфлікті. При цьому слід мати на увазі, що інтереси ці мінливі, а часом і суперечливі. Відкритий та відвертий діалог із іншими має стати нашою сильною стороною.

Сьогодні фундаментальні інтереси України і низки інших держав так чи інакше збігаються в різних сферах. Очевидно, що в період кризи міжнародного порядку найважливішою для нас є сфера жорсткої безпеки, в тому числі питання параметрів безпеки регіональної. Найціннішими союзниками України стануть ті держави, що поділятимуть прагнення обмежити деструктивний потенціал Росії, зміцнити безпеку в Східній Європі, а також матимуть достатній силовий потенціал.

Найбільшою мірою цим критеріям відповідають США, що і мають відігравати ключову роль в архітектурі зовнішньої політики України. США не просто надають нам фінансову та військову допомогу і утримують режим антиросійських санкцій. Вони виступають основним драйвером відновлення інститутів міжнародного порядку, для якого повернення Україні Криму — не абстрактна недосяжна мета, а питання збереження глобального лідерства. Як і Україна, США хочуть послабити здатність Росії до подальших агресивних кроків, хоча американська стратегія складніша й ширша.

Важливим, але дещо іншим союзником України виступає Німеччина. Концентруючи більшу частину впливу в ЄС, особливо після виходу Великої Британії, ця країна втілюватиме власне бачення того, яким має бути периметр безпеки ЄС. Україна — ключова частина цього завдання. Інтереси тут збігаються в тому, щоб мати стабільну, безпечну та демократичну Європу на східних кордонах Союзу, хоча питання конкретних шляхів до цього можуть суттєво різнитися. Для побудови міцних відносин з Берліном нам варто розуміти нюанси таких відмінностей.

Між іншим, крім США та ЄС глобальним центром сили є Китай, а протягом найближчих десяти років до цього клубу приєднається й Індія. Перетворити їх на своїх союзників навряд чи вдасться, але краще уникати конфліктів із ними.

На регіональному рівні ключовим партнером для нас буде Польща. За останні десятиліття вона стала справжнім лідером і активним економічним гравцем регіону, а також членом його ключових безпекових організацій. Польща здатна активно впливати на східну політику ЄС, має глибокі двосторонні відносини з США та міцні позиції у важливих для нас царинах — ось як в енергетиці. Мати збалансовані, взаємовигідні відносини з Варшавою — одне з ключових завдань зовнішньої політики України.

Для Кримської стратегії, яка колись у нас з’явиться, ключовим партнером є Туреччина. Так само як з Польщею, партнерство з Туреччиною вимагатиме розставлення пріоритетів та обережності. У відносинах з обома цими країнами Україна останнім часом перетворилася на слабку сторону, та недоліки наших переговорних позицій слід враховувати.

На регіональному рівні потенційними союзниками України можуть бути й менші держави: Словаччина, Грузія, Естонія, Литва та Латвія. Підтримка ними України може бути навіть більш відданою та беззастережною, але брак силового потенціалу цих держав ставатиме на заваді численних геополітичних конструкцій, які так часто обговорюються в Україні як спосіб протидії російській агресії.

Є в України потенційні союзники й поза межами регіону. Насамперед йдеться про Канаду — обсяги канадської допомоги є чи не найбільшими. Стратегічне партнерство з Канадою зумовлене спільними стратегічними інтересами, посилене українським лобі в Оттаві та не обтяжене жодними принциповими політичними розходженнями. Репутація Канади як ефективного посередника, сильні ролі в міжнародних організаціях роблять цю країну важливим, хоча й віддаленим партнером. Ближчою є Велика Британія, держава з особливою роллю в Європі. Як і для США, так і для Британії Україна важлива у контексті російської політики.

Важливим напрямом української дипломатії є не лише пошук союзників, а й перетворення на них тих держав, які часто є байдужими до наших проблем. Для цього риторики про російську агресію може виявитись замало: потрібні спільні бачення, прагматичні інтереси та взаємозалежність. Структурування силових полюсів у сучасному світі надаватиме вибір — і ним треба користатися.

При цьому головним завданням, і не лише для дипломатії, залишається залучення на свій бік головного союзника — часу.