Сергій Герасимчук

Регіон:
Азіатсько-Тихоокеанський регіон
Країна:
Україна
Тема:
Публічна дипломатія

При формуванні Азійської політики України слід звертати увагу не лише на двосторонні відносини з окремими державами, але й на їх об’єднання та регіональні міжнародні організації. Такий підхід сприятиме більшій впізнаваності України у регіоні, а співпадіння, в окремих випадках, українських інтересів з інтересами регіональних утворень дозволятиме впливати на ухвалення рішень та впровадження політик, що сприятимуть просуванню України в Азії в цілому.

АСЕАН

До Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) входять десять країн регіону – Бруней, В’єтнам, Індонезія, Камбоджа, Лаос, Малайзія, М’янма, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни. Метою об’єднання є прискорення економічного розвитку і соціального прогресу, захист миру та стабільності в регіоні. За великим рахунком, метою існування АСЕАН є посилення міжнародних позицій малих і середніх держав регіону на тлі політичної і економічної боротьби за вплив між «великими державами», передусім США, Японією, Китаєм. Разом з тим, США розглядають АСЕАН як один з елементів «вільного і відкритого Індо-Тихоокеанського регіону» і прагнуть використовувати Асоціацію для стримування Китаю.

Окрім основного існують також допоміжні формати «АСЕАН+1» (з партнерами по діалогу, наприклад Норвегія, Пакистан, Туреччина і Швейцарія стали партнерами АСЕАН по секторальному діалогу, Німеччина – партнером з розвитку.), «АСЕАН+3» (з Китаєм, Південною Кореєю, Японією) і Східноазійський саміт у форматі «АСЕАН+8» (за участю Австралії, Індії, Китаю, Нової Зеландії, Республіки Кореї, Росії, США і Японії).

Серед ключових пріоритетів Асоціації економічне партнерство, передусім у форматі «АСЕАН+6» (10 країн-членів АСЕАН, Австралія, Індія, Китай, Нова Зеландія, Республіка Корея, Японія), яке передбачає об’єднання двосторонніх угод про вільну торгівлю, досягнутих АСЕАН з шістьма партнерами по діалогу в одну, а також їхнє удосконалення, приведення у відповідність з сучасними умовами і потребами, включаючи розвиток онлайн-торгівлі й захист інтелектуальної власності.

Співпраця з АСЕАН для України перспективна передусім через те, що економіки країн АСЕАН сумарно становлять сьому за розміром економіку світу і за прогнозами очікується її подальше зростання. Це робить АСЕАН привабливим ринком (передусім для агропромислового сектору та сталевої продукції). Активізувати присутність українських експортерів можна було б шляхом підписання ЗВТ з окремими державами АСЕАН. Це створить передумови для взаємної довіри та покращить шанси для ухвалення ЗВТ з регіоном у цілому.  Разом з тим, перспективним завданням для Києва є залучення інвестицій до промислового та аграрного секторів України з фінансових центрів регіону, що мають значні резерви і можуть виступати для України як кредитори, що особливо актуалізується на тлі пандемії коронавірусу та її економічних наслідків.

Серед тематики, де частково можуть перегукуватися інтереси Асоціації та України варто розглядати питання спільної протидії тероризму, співробітництво у сфері кібер-безпеки, попередження випадкових зіткнень в повітрі і на морях. Ці питання внаслідок російсько-української війни набули особливої актуальності для України. Вироблення універсальних правил із їх врегулювання могло б стати спільним завданням для України та держав АСЕАН. АСЕАН така співпраця може зацікавити передусім тим, що як і у відносинах України з Росією. Держави АСЕАН намагаються виробити «правила гри» у взаємовідносин з великими гравцями регіону, а також закріпити ці правила та забезпечити їх виконання на рівні міжнародного права та посилити відповідальність за їз порушення крупними гравцями. 

Разом з тим, слід брати до уваги, що Росія з 1996 р.є одним з партнерів по діалогу АСЕАН, їх рівень відносин сягає стратегічного партнерства, існують плани з поглиблення співробітництва у політичній, безпековій, економічній, соціальній і культурній сферах. Відтак, агресивна політика Росії щодо України не отримала належної оцінки в АСЕАН, а це дає РФ шанс протидіяти спробам України скористатися цим майданчиком, особливо у контексті безпекових питань.

Видається, що для початку слід скористатися досвідом інших держав Європи і домогтися встановлення статусу АСЕАН +1, а згодом актуалізувати співпробітництво у інших форматах (передусім з метою створення передумов для переговорів щодо ЗВТ з АСЕАН).

Ініціатива Поясу і Шляху

Ініціатива Поясу і Шляху (Belt and Road Initiative – BRI) належить до числа флагманських інціатив Китайської Народної Республіки, проголошеної у 2013 р. Ініціатива має як геоекономічний, так і геополітичний виміри, і є ідейним продуктом ідеологеми «Великого шовкового шляху». 

Зведення транспортної інфраструктури є одним з ключових елементів задуму. Ініціатива передбачає розвиток мережі мультимодальних транспортних коридорів не лише у традиційному розумінні, а й в якості мережі транспортних шляхів, значимої у світових масштабах – кожен зі своєю розгалуженою інфраструктурою і системою різнорідної регіональної/специфічної економічної активності. 

Разом з тим, ця Ініціатива також є інструментом поширення китайського впливу: економічної, політичної і культурної експансії КНР у Євразію та далеко за її межі, адже ініціатива на сьогодні розширилась і на держави Африки та Америки. При цьому, Європа є предметом пріоритетної зацікавленості КНР. 

Українська участь у проекті наразі визначається, ухваленим між сторонами у кінці 2017 року, Планом дій Україна-КНР із реалізації ініціативи побудови «Економічного пояса Великого шовкового шляху» і «Морського шовкового шляху XXI століття», який гармонізований з пріоритетами Ініціативи «Пояс і шлях».Китайська сторона інтенсифікує розвиток мультимодальних контейнерних перевезень сполученням Китай – Західна Європа, у тому числі не відкидаючи транзиту через територію України (за маршрутом Китай – Казахстан – Азербайджан – Грузія – Україна – Західна Європа). Щоправда, наразі говорити про належне втілення плану чи започаткування великих спільних проектів не доводиться. 

Примітно також, що в якості проектів, які Китай розглядає як спроможні посилити Ініціативу Поясу та Шляху з урахуванням регіональної специфіки є формат «17+1» (до нього поруч з КНР входять держави Західних Балкан, Болгарія та Румунія, держави Вишеградської четвірки та держави Балтії, Греція – тільки члени ЄС). У листопаді 2017 р. Китай створив десятимільярдний інвестиційний фонд, мета якого інвестувати у держави, що входять до цього об’єднання. Фонд функціонує під наглядом Міжнародного валютного фонду, а серед пріоритетних проектів – «Адріатично-Балтійсько-Чорноморське співробітництво морських портів». Серед його пріоритетів інфраструктурні проекти у регіоні.  

У березні 2020 р., у розпал пандемії коронавірусу, Пекін також вів інтенсивний діалог з державами «17-ки», ділився досвідом боротьби з хворобою, демонстрував окремі преференції цим державам. У 2020 році планується саміт «17+1» за участі лідера Китаю Сі Цзіньпіна (дотепер КНР у цьому форматі представляв здебільшого прем’єр-міністр КНР Лі Кецян). Щоправда, на тлі фактичного зриву цьогорічного Лейпцизького саміту ЄС-КНР та гальмування роботи над Угодою ЄС-КНР про взаємні інвестиції Берлін та Брюссель із застереженнями ставляться до активності КНР у регіоні. Разом з тим, такі застереження щодо ЦСЄ і 17+1 помітно менш категоричні ніж відповідні претензії до діяльності КНР на Балканах.

До числа конкурентних переваг України належить те, що на Україну поруч з іншими державами Східного партнерства поширюється Транс’європейська транспортна мережа. Відтак, у разі позитивної динаміки відносин між ЄС та КНР, Україна могла б претендувати як на інфраструктурні проекти за підтримки Євросоюзу, так і на інвестиції у інфраструктуру з боку КНР. Це дозволило б розвивати потенціал України в якості ланки транспортного напряму Північ-Південь та транспортного коридору Схід-Захід.

Беручи до уваги інтерес України як до «Ініціативи Поясу і Шляху», так і до Адріатично-Балтійсько-Чорноморського регіону, співпраця з об’єднанням «17+1» могла б стати для Києва ефективним інструментом включеності до регіональних інфраструктурних проектів, продемонструвала б іншими гравцям, що КНР розглядає Україну в якості партнера з ЦСЄ, а не як зону впливу Росії, дозволила б участь у проектах під патронатом КНР із державами регіону, з якими у Києва складні відносини (скажімо, Угорщиною). При цьому, з огляду на застереження, які висувають до формату західноєвропейські держави, Україна могла б долучитися у якості спостерігача і далі розвивати відносини з об’єднанням з урахуванням динаміки відносин Китай-ЄС та на основі аналізу вигод, яких набувають держави «17-тки» у відносинах з КНР (наявність пільгових кредитів, зростання інтенсивності та номенклатури товарообігу, підтримка з боку Китаю на міжнародних майданчиках).

Водночас досвід держав Південно-Східної Азії (Шрі-Ланка), а також окремих балканських держав (Чорногорія) демонструє – надмірна відкритість до китайських кредитних програм та подальша неспроможність виконувати свої боргові зобов’язання може призводити до втрати важливих інфраструктурних об’єктів на користь КНР або загроз державного дефолту . Уникнути загроз такого ґатунку можна шляхом детального економічного аналізу умов надання китайських кредитів, ретельної документації інвестиційних планів, усвідомлення того, що китайська сторона передусім переслідує свої економічні інтереси і не є грантодавцем чи благодійником. Разом з тим, у разі реалізації багатосторонніх проектів, китайські кредити та інвестиції мають помітну «додану вартість» – за наявності інших учасників проектів вони забезпечують додаткове фінансування і не несуть відвертої загрози потрапляння у боргову пастку.

Доречно також розробити механізми координації позицій держав Східного партнерства (щонайменше держав, що підписали Угоду про асоціацію з ЄС) щодо перспектив співпраці у рамках «Ініціативи Поясу і Шляху».

Щодо глобального виміру, то тут необхідно дотримуватися стратегічної гнучкості, яка має ґрунтуватися на доведеній доцільності. Київ має враховувати складнощі із налагодженням взаємодії із партнерами – державами ЄС, що оголосили своє застереження згаданій китайській ініціативі, та брати до уваги позицію США, яка полягає у стратегічному стримуванні КНР, а відтак, утримуватися від участі в українсько-китайських проектах, які можуть поставити під сумнів безпекову співпрацю Україна-США. 

Разом з тим, Україні слід вивчити можливість долучення до Азійського банку інфраструктурних інвестицій (Asian Infrastructure Investment Bank), який разом з Фондом Шовкового шляху є основним фінансовим інструментом у рамках «Поясу і Шляху, одного шляху» – окремі держави ЄС, в тому числі «ядра ЄС» вже тепер отримують вигоди від співпраці зі згаданими фінансовими інституціями.

АСЄМ

АСЄМ (ASEM) – неінституціоналізований Форум «Азія — Європа» об’єднує країни Східної Азії та Європи. Основною метою є розвиток співробітництва країн-учасниць у сфері політики, безпеки, фінансово-економічної, соціально-культурної сфер і транспорту.До складу ASEM входить 27 держав-членів ЄС та Єврокомісія, Норвегія та Швейцарія, 10 держав-членів АСЕАН, Китай, Японія, Республіка Корея, Індія, Пакистан, Монголія, Бангладеш і Секретаріат АСЕАН, а також Австралія, Нова Зеландія та Росія.

Пріоритети форуму: торгівля та інвестиції, сталий розвиток та клімат, міграційні питання, а також питання безпеки (тероризм, нерозповсюдження ядерної зброї, кібербезпека). Всі ці питання становлять інтерес і для України.

З числа цікавих механізмів, сформованих під парасолькою АСЄМ, є Фонд «Азія-Європа» (АСЄФ, ASEF), який є єдиним постійно діючим органом цього діалогового майданчику. Фонд базується у Сингапурі і реалізує понад 25 різноманітних проектів щорічно (переважно гуманітарного, культурного, освітнього характеру) на суму приблизно у 5 млн. дол. Щороку у проектах АСЄФ беруть участь понад 3 тис. представників Азії та Європи, що формують платформу політичного та економічного діалогу між лідерами країн Європи та Азії.

Україна перебуває на етапі розгляду її заявки країнами-членами (поданої у 2014) і цей процес можна прискорити як за рахунок переговорів з європейськими партнерами, так і з допомогою КНР, у діалозі з якою намітилися позитивні зрушення.

АТЕС

Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС, APEC) – Форум економік Тихоокеанського узбережжя. АТЕС включає 21 державу Азії, Північної та Південної Америки, а саме: Австралію, Бруней, В’єтнам, Індонезію, Канаду, КНР, Малайзію, Мексику, Нову Зеландію, Особливий адміністративний район Гонконг, Папуа-Нову Гвінею, Перу, Південну Корею, Російську Федерацію, Сінгапур, США, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, Чилі, Японію.

Попри амбітні плани сформувати ЗВТ до 2020 р. наразі структура перебуває в стані стагнації. Так у 2018 р. на тлі торгової війни між США і Китаєм саміт, що проводився у Папуа-Новій Гвінеї не ухвалив заключної резолюції. США при цьому закликали держави АТЕС уникати економічної гегемонії КНР, а Китай, в свою чергу, просував пріоритетність «Ініціативи Поясу і Шляху» для регіону. Саміт 2019 р. у Чилі був відкладений через соціальні заворушення у країні.

На сьогодні Україні не має сенсу зосереджуватися на  діяльності цієї організації, зокрема, і через  активну участь РФ в ній. Водночас, необхідно  спостерігати з а можливими змінами та окремими проектами, які можуть стати  корисними  у майбутньому. 

 

Висновки