Сергій Герасимчук

Регіон:
Азіатсько-Тихоокеанський регіон
Тема:
Європейська інтеграція

Впродовж останніх 5 років в Україні помітно бракувало уваги до Азійського регіону та стратегічного бачення відносин із ним. Згадки про держави Азії присутні лише у галузевих документах: Стратегії розвитку оборонно-промислового комплексу України на період до 2028 р. (де Азія загалом згадується як перспективний ринок) та Експортній стратегії 2017–2021 рр. (містить посилання на Китай, Індію, Японію, Індонезію, Таїланд, Бангладеш, Філіппіни). 

Разом з тим, обсяги співпраці та її потенціал, особливо у торгівельно-економічній та військово-технічній сферах, з урахуванням подальшої економізації зовнішньої політики України свідчать про необхідність вироблення стратегічного підходу до відносин з регіоном та його окремими країнами. До числа ТОП-15 найбільших імпортерів до України входять такі держави Азії як Китай та Японія. Найбільші темпи зростання імпорту (понад 20%) фіксувались у відносинах з  Японією. Водночас, серед ТОП-15 партнерів, до яких прямує український експорт, належать Китай та Індія. У 2019 р. найбільш стрімко нарощувався експорт (від 40% зростання і  більше) до Бангладеш, Китаю, Малайзії, Таїланду. Майже у два з половиною рази зріс експорт до Лаосу.

Аналіз відносин з найбільшими гравцями регіону свідчить про відсутність спільних знаменників у відносинах з державами Азії, а також комплексного бачення регіону та його субрегіонів. Малопомітна або відсутня кореляція між динамікою політичного діалогу та економічними контактами. 

Дипломатична присутність України у регіоні не відповідає потенціалу відносин. На сьогодні ПУ представлені лише у В’єтнамі, Індії, Індонезії, Китаї, Республіці Корея, Сінгапурі, Таїланді, Малайзії та Японії. Існує значне перезавантаження окремих посольств (наприклад, Посольство України у  Делі покриває шість країн (Бангладеш, Мальдіви, Непал, Шрі-Ланку та Бутан), що є критично багато для однієї установи) та ігнорування постійної дипломатичної присутності в окремих перспективних країнах (не за сумісництвом). Наприклад, відсутність ПУ на Шрі-Ланці та Філіппінах (при цьому останні серед перспективних ринків Експортної стратегії). Ще більш проблемною є ситуацію з консульським забезпеченням у регіоні за умови збільшення туристичного потоку. 

Серед найбільш динамічних та успішних кейсів – відносини України з Японією. Порядок денний відносин з Японією містить, окрім економічного, виражений політичний компонент та значну дипломатичну (фінансово-дипломатичну) підтримку, як на двосторонній основі, так і у рамках міжнародних організацій. Японська сторона, протягом тривалого часу незмінно і послідовно підтримує Україну на міжнародній арені, не визнає окупації Криму Російською Федерацією. Офіційний Токіо неодноразово заявляв, що повністю підтримує Україну в її міжнародно-визнаних кордонах. Також уряд Японії одним із перших підтримав санкційний режим проти РФ.

Постійно збільшується взаємний товарообіг (хоча і при відємному сальдо). З 2015 по 2019 р. товарообіг зріс вдвічі – з 630,3 млн дол. США до 1, 23 млрд дол. США. Прямі інвестиції Японії в економіку України становлять 139,9 млн дол. США.

Окремо слід відмітити багаторічну підтримку Японією інвестиційних і гуманітарних проектів в Україні, зокрема через фонди ООН в Україні Японія виділяє кошти на розвиток медичних та освітніх закладів, а також надає матеріальну допомогу для відновлення та розвитку територій, які постраждали від окупації і війни. Крім того, Японія є активним партнером та донором ГУАМ. 

Серед перспективних напрямів співпраці – співробітництвоу сфері атомної безпеки, енергоефективних технологій, тощо.

Ситуація у відносинах з Китаєм є нестабільною. Впродовж останніх п’яти років помітна суттєва неоднорідність. Окрім Експортної стратегії 2017–2021, згадка про Китай міститься у  Стратегії національної безпеки України, де КНР розглядається як один із ключових центрів впливу, з яким Україна прагне налагодити стратегічний розвиток взаємодії на засадах партнерських відносин. Однак, від 2017 р., коли Україну відвідав Віцепрем’єр-міністр Китаю Ма Кай і дотепер у відносинах не відбулось прогресу. У 2017 р. підписано План дій Україна–КНР з реалізації ініціативи спільної побудови «Економічного поясу Великого шовкового шляху» та «Морського шовкового шляху ХХІ ст.». Тоді ж, у грудні 2017 р. КНР заявила про готовність інвестувати вУкраїну близько 7 млрд дол. США. Однак більшість відповідних проектів все ще знаходиться на стадії погодження. Загальний обсяг прямих інвестицій з Китаю становить лише 40 млн дол.

Не відбувалися впродовж останніх 5 років й взаємні візити лідерів України та КНР, а їхні двосторонні зустрічі проходили лише на полях міжнародних заходів. Відсутність системного політичного діалогу, серед іншого, позначається на голосуваннях Китаю щодо резолюції ГА ООН «Проблема мілітаризації АР Крим та міста Севастополь, Україна, а також частин Чорного і Азовського морів», де КНР утрималась, а при голосуванні Резолюції «Стан з правами людини в АР Крим та місті Севастополь (Україна)» – висловлюється проти (щоправда, здебільшого через власні мотиви – домінуючий принцип невтручання у внутрішні справи інших держав та незадовільна ситуація з правами людини у самому Китаї). Деяка вірогідність зміни у підходах КНР можлива лише за умови встановлення довірливих відносин на найвищому рівні, що могло б стати запорукою суттєвого покращення відносин.

Разом з тим, відсутність системності у політичному діалозі та економічній співпраці не є на заваді зростанню двостороннього товарообігу (щоправда, як і у відносинах з Японією з від’ємним сальдо). У 2015 р. взаємний товарообіг становив 6,2 млрд дол. США, а у 2019 – 12,8 млрд дол. США. Окрім того, у 2019 р. було ухвалено Угоду між Урядом України та Урядом Китаю, за умовами якої Україна отримає безоплатну техніко-економічну допомогу у розмірі близько 30 млн дол. Це - найбільша сума одноразової безоплатної допомоги Україні з боку Китаю за 28 років незалежності України.

Зберігається зацікавленість Китаю у ВТС з Україною. Зокрема, КНР зацікавлена у співпраці у військово-морській сфері, виробництві двигунів (танкових та авіаційних), військовій авіації. Щоправда основний пріоритет для Китаю становлять технології, про що засвідчив інтерес Китаю до АН-225 «Мрія» та її відповідної документації, а також до підприємства «Мотор Січ». Разом з тим, поглиблення співпраці у цій сфері між Україною та КНР викликає занепокоєння інших партнерів України. Зокрема, продаж 56% акцій «Мотор Січ» китайській компанії Beijing Skyrison Aviation Industry Investment Co. Ltd. призвели до критики з боку Вашингтону, де набуття Китаєм технологій «Мотор Січі» вважають викликом національній безпеці США. Наразі акції заблоковано Антимонопольним комітетом України.

Взаємини між Україною і Республікою Індія протягом тривалого часу розвиваються неоднорідно, а подекуди й зовсім мляво і спорадично. Якщо профільних зустрічей за минулі 5 років відбулось доволі багато, то політичних контактів найвищого рівня, майже не було. 

До певної міри, дефіцитом довірливого політичного діалогу (а також зважаючи на вагу російського лобі в індійській політиці та особисту приязнь між В. Путіним та прем’єр-міністром Індії Н. Моді) можна пояснити те, що у питанні підтримки України Республіка Індія не виправдовує українських сподівань. Під час голосування щодо резолюції ГА ООН «Проблема мілітаризації АР Крим та міста Севастополь, Україна, а також частин Чорного і Азовського морів» Індія утримується. Стосовно іншої резолюції «Стан з правами людини в АР Крим та місті Севастополь (Україна)», – Індія голосує проти.

Натомість, певну позитивну динаміку можна спостерігати в економічній площині. У 2015 р. товарообіг між Україною та Індією становив 1,9 млрд дол., у 2019 р. –2,8 млрд дол. Зберігається позитивне сальдо. Щоправда рівень прямих інвестицій з Індії доволі невисокий – 120,6 млн дол. 

Чисельні міжурядові українсько-індійські контакти були покликані просувати економічний трек, зокрема це стосується інвестиційної сфери, співпраці у галузі АПК (станом на 2019 р. на Індію припадало 7,1% усього експорту АПК з України). 

Перспективним також є питання візової лібералізації між країнами (це допоможе у питанні навчання індійських студентів в українських ВНЗ переважно медичного і технічного спрямування).

У відносинах з Південною Кореєю динаміка розвитку відносин між двома країнами на рівні вищих посадових осіб була вкрай низькою протягом останніх п’яти років і обмежилась візитом Міністра закордонних справ України у 2015 р. та Першого віце-прем’єр-міністра у 2018 р. Разом з тим, Республіка Корея є одним з провідних торгівельних партнерів України в Азії. Товарообіг між державами у 2019 році зріс на 8,9 % та склав 831,78 млн дол. США. Україна експортує здебільшого зернові культури, руди, шлаки і золи, чорні метали та вироби з них, деревина і вироби з неї, недорогоцінні метали, рослинна олія. Прямі інвестиції з Кореї до України станом на кінець 2019 р. склали 202 млн дол.

Перспективними напрямами співпраці є сфера відновлюваної енергетики (зокрема сонячної), переробки відходів та біотоплива, електронної торгівлі, ІТ-технологій. Республіка Корея зацікавлена потенціалом України у сфері ядерної енергетики, аерокосмічної галузі, біо-, нано-, інформаційно-комінікаційних технологій, радіаційної медицини.

Окрім згаданих крупних гравців, оглядовий аналіз регіону Південної Азії дає підстави оцінити динаміку відносин як недостатню. Співпраця обмежується здебільшого торговельно-економічною, військово-технічною та авіаційною галузями. 

Впродовж п’яти років між Україною та країнами регіону бракувало візитів чи зустрічей на найвищому рівні. Позитивним досягненням останнього п’ятиріччя стало хіба-що пожвавлення політичного діалогу зі Шрі-Ланкою, а також помітне збільшення торговельно-економічної співпраці зі Шрі-Ланкою та Бангладеш (хоча ці показники є незначними в абсолютних цифрах товарообігу).

Основний інтерес до української продукції зберігається у сфері АПК. У регіоні Південної та Південно-Східної Азії зростає попит на бобові, пшеницю, кукурудзу, молочну продукцію. У 2020 р. Харчова агенція Сінгапуру акредитувала українських виробників свинини і м’яса птиці для експорту продукції (який тривалий час було обмежено через спалах африканської чуми свиней), що є позитивним сигналом і для інших держав регіону. 

Південна та Південно-Східна Азія також є перспективними ринками для високотехнологічних виробів ОПК. В першу чергу – Бангладеш, Індія, Пакистан, Таїланд, Індонезія, В’єтнам, М’янма Малайзія, Південна Корея. У цьому контексті саме Малайзія є досить відкритим і конкурентним ринком для ОПК, оскільки не перебуває під домінуючим впливом російських виробників і відтак може стати для України точкою входу українських виробників на ринки АСЕАН.

Як і у випадку з лідерами регіону. економічна динаміка поступається політичному діалогу та позначається на підтримці України державами регіону. Спостерігається тенденція притаманна й крупним гравцям – Китаю та Індії. Під час голосування щодо резолюції ГА ООН «Проблема мілітаризації АР Крим та міста Севастополь, Україна, а також частин Чорного і Азовського морів» усі країни Південної Азії (Пакистан, Непал, Бутан, Бангладеш, Шрі-Ланка, Мальдіви) утрималися. Ситуація щодо резолюції «Стан з правами людини в АР Крим та місті Севастополь (Україна)» дещо краща. На відміну від КНР та Індії, які голосували проти, держави Південної Азії здебільшого утрималися, а Бутан навіть підтримав цю резолюцію.

Загалом, динаміка останніх років демонструє, що серед країн Азійського регіону необхідно приділити більше уваги політичному діалогу на найвищому рівні з Бангладеш, Індонезією, Індією, Малайзією, Пакистаном та Південною Кореєю, активізувати на рівні Уряду підходи до економічної співпраці у роботі із Південною Кореєю, В’єтнамом, Індонезією та Тайландом. Необхідно також посилити культурний та освітній виміри співпраці з країнами Південної та Південно-Східної Азії, що може позитивно вплинути і на політичну складову взаємин між Україною та країнами регіону. 

Окрім того, зберігається актуальність військово-технічної співпраці про що свідчить зростаючий інтерес до продукції «Укроборонпрому» у В’єтнамі, Південній Кореї та Малайзії, зокрема до розробок у сфері військово-морської та авіакосмічної промисловості, а також зацікавленість Камбоджі у ремонті її авіаційного парку силами українських авіаційних підприємств.