Андрій Чубик

Регіон:
Інше
Країна:
Україна
Тема:
Європейське енергетичне співтовариство

Україна успадкувала після виходу з СРСР потужну енергетичну систему, яка була орієнтована на задоволення потреб вітчизняної економіки, а також експорту у країни вздовж західного кордону. Однак при цьому виникла необхідність вибудовувати нову договірну базу щодо постачання енергоресурсів (нафти, нафтопродуктів, природного газу, ядерного палива), за винятком вугілля. Різкий спад промислового виробництва і специфіка непрозорої приватизації суттєво змінила структуру власності багатьох об’єктів енергетичної інфраструктури.

Водночас державна енергетична політика не заклала підвалин для стійкого розвитку енергетичного сектору, подолання залежності від зовнішніх постачальників та встановлення єдиних ринкових правил. Енергетичний сектор України став одним із донорів соціальної політики багатьох партій та урядів, стримуючи розвиток державних підприємств. Сьогодні енергетичний сектор має стару зношену інфраструктуру з низькими виробничими характеристиками, високими втратами та значним впливом олігархів.

ЕНЕРГЕТИЧНА СТРАТЕГІЯ УКРАЇНИ НА ПЕРІОД ДО 2035 Р.

18 серпня 2017 р. Кабінет міністрів України схвалив Енергетичну стратегію України на період до 2035 року “Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність” (Розпорядження № 605-р). Стратегія передбачає три етапи реформування енергетичного сектору України з детальним планом заходів на період до кінця 2020 р. та стратегічними орієнтирами на період до 2025 р. і до 2035 р. відповідно.

Значним викликом при формуванні Стратегії стала відсутність середньо і довгострокової економічної стратегії розвитку України, що унеможливила моделювання сценарних прогнозів для енергетичного сектору.

Позитивним варто вважати вплив Договору про заснування Енергетичного співтовариства та Угоди про асоціацію, оскільки вони дозволили закласти основи європейського енергетичного законодавства та окреслити ключові цілі до 2035 р. відповідно до орієнтирів ЄС.

Однією з основних цілей першого етапу реалізації Стратегії є впровадження у національне законодавство принципів «Третього енергетичного пакету» ЄС, що передбачає вільні ринки газу і електроенергії, реформування державних енергетичних підприємств, підвищення прозорості функціонування та енергоефективності.

На сьогодні у публічному доступі відсутні плани заходів щодо реалізації другого і третього етапів Стратегії, а також немає стратегії економічного розвитку України, що унеможливлює проведення моделювання розвитку енергетики і формування прогнозного балансу попиту.

Для реалізації середньо і довгострокових цілей Енергетичної стратегії України необхідно на вищому політичному рівні підтвердити відданість принципам розвитку енергетики прийнятих у ЄС, а саме пріоритетності енергоефективності, відновлюваних джерел енергії та сталого розвитку.

РИНОК ПРИРОДНОГО ГАЗУ

Закон «Про ринок природного газу» від 9 квітня 2015 р. запровадив основні засади європейського законодавства в Україні і став початком низки кардинальних змін у газовій галузі.

Основною рушійною силою для прийняття змін стала політика використання Росією газу в якості зброї та політичного засобу тиску на Україну. Так, у 1997 р. завдяки так званим «газовим боргам» відбулося врегулювання спірних питань навколо Чорноморського флоту та баз в АРК на користь РФ через укладення двадцятирічної угоди оренди. У 2006 р. і в 2009 р., а також у 2014 р. Росія застосовувала переривання постачання газу в Україну для примусу до політичних поступок. У 2010 р. мали місце так звані Харківські угоди – «газ в обмін на флот», якими було пролонговано перебування Чорноморського флоту в АР Крим і фактично закладено передумови для анексії у 2014 р. Станом на 2020 р. Росія веде широкомасштабну інформаційну кампанію задля будівництва газопроводу «Північний потік 2» через Балтійське море, маючи на меті максимально скоротити транзит газу через територію України.

Впровадження ринку природного газу за європейським зразком запустило наступні процеси в Україні:

  • Розділення вертикально інтегрованих компаній за сферами діяльності – видобуток, транспортування, розподіл і постачання. Відповідно, з’явилися регіональні розподільчі компанії і регіональні компанії-постачальники. Державна нафтогазова компанія НАК «Нафтогаз України» провела корпоратизацію, а з її структури була виділена компанія-оператор магістральних газопроводів України;
  • Запровадження вільного і недискримінаційного доступу до газотранспортних і газорозподільчих мереж, тарифоутворення за принципом «вхід-вихід» з відповідними пунктами комерційного обліку газу;
  • Запуск біржових аукціонів торгівлі природним газом, який дав можливість укладати контракти за ринковою ціною та підвищити конкуренцію між постачальниками;
  • Внутрішній ринок відкрився для європейських постачальників. Станом на 2020 р. десятки європейських і українських компаній здійснюють імпорт природного газу в Україну;
  • Оператор газотранспортної системи уклав договори із більшістю партнерських компаній сусідніх європейських країн щодо так званого «віртуального реверсу», що зменшує вартість імпорту газу до України і дозволяє контрактувати певні обсяги без фізичного переміщення через західний кордон України;
  • Оператор газотранспортної системи також пропонує послугу «митного складу» для зберігання газу європейських компаній, що робить Україну важливою ланкою європейського газового ринку і у перспективі – частиною регіонального газового хабу;
  • Україна отримала статус спостерігача в європейській асоціації операторів газотранспортних систем ЄС ENTSOG.
Виклики, що стоять перед газовою галуззю:
  • газорозподільчі і газопостачальні компанії переважно провели формальне розділення сфер діяльності, залишившись фактично власністю тих самих акціонерів і вертикально інтегрованими підприємствами;
  • пільгове ціноутворення на природний газ для окремих категорій споживачів (населення, теплопостачальні компанії, релігійні організації) у поєднанні із спеціальним режимом гарантованого постачання створює передумови для накопичення боргів та маніпуляцій на рівні газорозподільчих і газопостачальних компаній;
  • незавершеність процесу встановлення систем обліку газу та існування нормативних обсягів споживання залишає можливості для маніпуляцій і зловживань і формування заборгованості між учасниками ринку, перш за все газорозподільчих компаній перед оператором;
  • глобальне падіння цін на природний газ є однією з причин, які стоять на перешкоді нарощуванню вітчизняного видобутку та відповідно, зменшення залежності від імпорту;
  • зберігається загроза припинення транзиту російського газу через територію України після завершення терміну дії чинного п’ятирічного контракту між російським «Газпромом» і НАК «Нафтогаз України», що внесе суттєві зміни у режим роботи газотранспортної системи.

РИНОК ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ

Закон «Про ринок електричної енергії» від 13.04.2017 № 2019-VIII став основою для впровадження норм і стандартів відповідного європейського законодавства та інтеграції у спільний ринок електроенергії з ЄС.

Фактичний запуск ринку електроенергії відбувся 1 липня 2019 р., у результаті чого припинив діяльність попередній формат функціонування з Державним підприємством «Енергоринок» як ключовим гравцем та місцем формування ціни. Натомість запроваджено вільний ринок двосторонніх договорів, ринок на добу наперед, внутрішньодобовий ринок, балансуючий ринок і ринок допоміжних послуг.

З’явилися державні підприємства «Оператор ринку» і «Гарантований покупець», на які поклали обов’язки щодо забезпечення функціонування ринку на добу наперед і внутрішньодобового ринку, а також оплати за електроенергію виробникам з відновлюваних джерел енергії за «зеленим тарифом» та забезпечення постачання електроенергії за регульованим тарифом для потреб населення. Адміністратором розрахунків та комерційного обліку визначено оператора системи передачі ПрАТ «НЕК «Укренерго». На нього, а також на державні енергетичні компанії «Енергоатом» і «Укргідроенерго» також покладені спеціальні обов’язки щодо постачання електроенергії за спеціальними регульованими цінами для потреб населення і формування фінансових ресурсів для оплати виробникам з відновлюваних джерел різниці у «зеленому тарифі» і ринкової ціни на електроенергію.

Основні результати:
  • Станом на червень 2020 р. всі організовані сегменти ринку електроенергії працюють, основним індикатором для визначення ціни виступає ринок на добу наперед;
  • Фактично розпочалося функціонування двох торговельних зон – Об’єднаної енергетичної системи України і енергетичного острову Бурштинської ТЕС, де через структуру генерації сформувалися різні ціни;
  • Відкрито можливості для імпорту електроенергії із сусідніх країн, що підвищує конкуренцію, сприяє балансуванню цін, однак несе в собі політичні ризики через вплив Росії, у тому числі на Білорусь, де «Росатом» завершує будівництво Островецької атомної електростанції;
Виклики:
  • Перед запуском вільного ринку електроенергії не відбулося відміни регульованих цін на електроенергію для окремих категорій споживачів (населення) і перехресного субсидування, що стало причиною значного фінансового навантаження на «Енергоатом» і «Укргідроенерго» як суб’єктів покладення спеціальних обов’язків;
  • Також не відбулося запуску аукціонів для відновлюваних джерел енергії з метою зменшення її вартості, а натомість у 2019 р. прискорилося будівництво таких об’єктів із фіксованим «зеленим тарифом». Станом на червень 2020 р. в експлуатацію введено понад 7 ГВт потужностей, які створюють значне фінансове навантаження на ринок електроенергії і суттєві проблеми для оператора системи передачі з балансування роботи енергосистеми;
  • Зниження темпів економічного розвитку і пандемія коронавірусу призвели до суттєвого зменшення споживання електроенергії, результатом чого стало падіння ціни і зростання дефіциту коштів для покриття зобов’язань перед пільговими категоріями споживачів та виробниками відновлюваних джерел енергії;
  • Не вирішеним залишається питання боргів ДП «Енергоринок» перед генеруючими компаніями, відповідне рішення вимагає прийняття спеціального закону і державного втручання (ймовірно, випуску ОВДП);
  • Енергосистема потребує нових потужностей зі швидким стартом для балансування функціонування, зокрема, газопоршневих блоків та систем акумулювання енергії, однак їх будівництво потребує залучення приватних інвесторів та проведення спеціальних аукціонів із гарантіями щодо повернення інвестицій;
  • Оператори систем розподілу та системи передачі тривалий період часу мали регульований тариф, який не дозволяв проведення масштабних ремонтних і будівельних робіт. На сьогодні є потреба у запровадженні стимулюючого тарифоутворення (RAB-тарифів) для модернізації мереж, оскільки їх зношеність наближається до критичної межі.

РИНОК НАФТОПРОДУКТІВ

Україна є нетто-імпортером нафтопродуктів через неможливість забезпечення потреб національної економіки продукцією власних нафтопереробних заводів і відсутність достатніх обсягів вітчизняної нафти. Особливо загрозливою є ситуація з імпортом із РФ і Білорусі, які постачають левову частку дизелю і скрапленого природного газу (70-80% від сукупного споживання).

Виклики:
  • Україна має нагальну потребу в формуванні стратегічних запасів нафти і нафтопродуктів для підвищення власної енергетичної безпеки та зниження залежності від РФ;
  • Профіцит електроенергії на фоні дефіциту нафти і нафтопродуктів диктує потребу в ухваленні державної програми електрифікації транспортної галузі, що також знизить залежність від імпорту.

ІМПОРТНА ЗАЛЕЖНІСТЬ У СФЕРІ ЕНЕРГОНОСІЇВ

Станом на червень 2020 р. Україна залишається імпортозалежною в усіх галузях енергетики. Так, для покриття попиту на природний газ щорічний імпорт продовжує залишатися на досить високому рівні – 8-10 млрд м3, який на сьогодні забезпечується через транспортні коридори з ЄС (Словаччина, Польща, Угорщина, Румунія).

Для виробітку електроенергії Україна щорічно імпортує ядерне паливо (російський «Росатом» зберігає приблизну частку у 60%, і американський Westinghouse  – приблизно 40%). Крім того відбувається імпорт вугілля, що стало потребою після окупації частини Донбасу. У 2020 р. через скорочення попиту на електроенергію залежність від імпорту вугілля може бути мінімальною.

Україна залишається критично залежною від імпорту нафтопродуктів, особливо з РФ і Білорусі, які використовують спеціальні форми державної підтримки власних експортерів через тарифи, мита та інші інструменти. Водночас лібералізований і насичений європейський ринок нафтопродуктів дає можливість заміщувати російський або білоруський експорт у випадках створення цими державами штучних перепон.

ЗАГРОЗИ ЕНЕРГЕТИЧНІЙ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ

  • Вплив олігархічних угрупувань на законодавчу і виконавчу гілки влади, які спотворюють функціонування енергетичних ринків, обмежують конкуренцію та модернізацію інфраструктури;
  • Підривна діяльність Росії проти України з використанням енергетичних важелів впливу, шантажу та підкупу (вибіркове призначення партнерів, преференційні ціни, нехтування умовами договорів тощо);
  • Політичний популізм щодо населення, збереження перехресного субсидування, високих соціальних обов’язків державних енергетичних підприємств, ручного управління та регулювання;
  • Прогресивне старіння основних фондів та енергетичної інфраструктури, що загрожує системними аваріями;
  • Відсутність довгострокової стратегії економічного розвитку, що ускладнює формування прогнозного балансу щодо попиту і пропозиції;
  • Політична невизначеність щодо майбутнього курсу розвитку енергетики, де затримки із впровадженням нових форматів підтримки відновлюваної енергетики і негативна інформаційна кампанія стали передумовами формування заборгованості та зниження інвестиційної привабливості України;
  • Практика призначення тимчасових виконуючих обов’язків керівників ключових державних енергетичних компаній та профільних центральних органів влади замість повноцінних управлінців, непрозорі умови конкурсів та політичний лобізм.